- Дамбльдор... Реддл... Батьку... - Толі прошипів, толи дійсно перейшов на парселтанг я, після кількох хвилин тупого зализання в стелю. Так, наступним моїм пробудженням було в рази краще першого. Нехай голова все ще гудела, та і взагалі нагадувала собою слиз чугуна, але думати ясно мені це майже не завадило. А вже подумати мені було про що...
Знову переглянувши і переживши всі свої спогади, я побачив те, на що раніше якось не звертав уваги. Не я-Том, не я Драко. І нехай я-Том і був ментальним чарівником, що вмів досить точно працювати з власною пам'яттю, але ось поглянути на себе той не міг. Це як з плямою на мантії... що знаходиться на спині. Без дзеркала ти його і не замітиш.
Для мене-Тома таким дзеркалом став Драко. Для мене-Драко - Том. Те, що раніше жодна з моїх частин не помічала, а то й взагалі вважала нормальним, інша особистість знаходила це дико дивним, але іноді і просто не природним. Саме це і дозволило мені помітити приховане та зрозуміти потаємне ...
Здається, любов до театральної вистави перейшла і до мене. Том дуже вже любив цю справу. Але не суть, подібні дрібниці мене зараз хвилюють в останню чергу. Все ж дізнатися, що над тобою проводять дикий соціально-магічний експеримент - це огидно, страшно і просто виморожує. Коли ти знаєш, що батько дуже улюблений для тебе, то відчуваєш себе не інакше як інструмент у планах і продовження свого виду образою та болячею. І знати, що ти вирішив зробити з себе-нишнього слухняного раба-інструмента для здійснення своїх бажань - взагалі ламає мозок покрівлі інших зелених.
Але все гаразд. Даблдор... Цей старий підорос вирішив влаштувати по-справжньому геніальний експеримент над одним з учнів школи. Таким учнем і був Том Реддл. Полукровка з притулку, без зв'язків і впливу, але з величезним талантом у магії - чудова мета. Мабуть так і вважав старенький професор трансфігурації, почав тренувати ментальну магію та розробляти прийоми з чарівної психології, останній вивчав Драко по настоянні батька, на беззахисній дитині.
В результаті це все вилилося в деяке помішання Тома на власному житті. Зародило в паранойю і загальну малоемоціональну природу. Про садизм і говорити нічого. В результаті, все це призвело до створення хреста, який і злився з молодим спадкоємцем Малфоїв, ставши частиною мене. Неприємна ситуація, особливо коли взяти до уваги те, що нав’язливі прагнення та бажання вже не викорінюються. Вони давно стали частиною особистості Тома, а від нього перейшли до мене, нехай і в ослабленому варіанті.
Мда, відчувати себе чиїмсь експериментом досить погано. Але я не буду дурним з цього приводу, не зараз, коли моя позиція залишається занадто невизначеною. Та й не тільки від мене-Тома мені перепало тим для роздумів і роздумувань.
Батько Драко — Люціус Малфой не дуже і відрізнявся від старого підороса. Тільки якщо останній просто експериментував, налаштовуючи навички і перевіряючи свої теорії. Це я розумію чудово, бо я-Том робив щось подібне у своїх дослідженнях в магії. Отже, Люціус старанно дресирував свого сина. Назвати той зв'язок з вихованням язика не повернеться навіть у мене-Тома, адже цей сирота вважав, що навіть найгірший батько був кращим за їхню повну відсутність. Помилявся.
Добре, хоча Нарциса була лише найкращою. Навіть я сьогодні готовий визнати в тій якщо і не мати, то вже мачуху точно... Але це не так. Якщо Дамбльдор десь там, у Хогвортсі, то ось Люціус прямо тут, в моєму новому-рідному будинку. І з ним треба було щось робити. Цей виродок буде стежити за своїм спадкоємцем в обидва, а при потребі і обмежувати може почати... Ніби він цим зараз не займається.
Треба подумати про це. Але потім, зараз є справи і важливіші. Тим більше, що головною підляшкою я влаштував собі сам. Вірше я-прослуханий наклав на свій власний хрестраж стільки різної гадності, що він з важкою взагалі міг виконувати свої функції. Лише подумайте! Після втілення я повинен був негайно знайти свою основу і злитися з нею, підтримуючи розвиток оригіналу. А якщо з тим щось трапилося, а воно таки сталося, то і взагалі пожертвувати собою заради його благополуччя.
В принципі, все він зробив правильно і логічно. От тільки хрестраж у мене-пробого отримався не зовсім звичайним і правильним. Це я зараз розумію точно. Замість заявлених семи-десяти відсотків моєї тодішньої душі, на створення якоря пішло близько 30 п'яти процентів. Велика різниця, що вилилася у велику розумність і силу. Та і моє злиття з молодим спадкоємцем стародавнього роду поламало будь-які плани та підстраховки мене-прошого.
У ментальній сфері залишилося лише дрібне сміття, а не суцільні установки і контрольні контури. Та й той скоро зникне... Але це все одно шокує і ранить. Неприємно отримувати ніж у спину навіть від себе.
Хоча все це мерехтить в порівнянні з тим, що я вже далеко не у своєму часі. Ось що точно вибиває з звичного способу життя... Створював хрестраж я аж у сорок четвертого року, зараз же йде літо дев'яносто другого. Сорок вісім років різниці кого хочеш вибити з колії. Тільки та частина особистості, що дісталася мені від Драко, допомогла хоч якось змиритися з реальністю.
Правда, з історією мене самого Воландеморта та не дуже то й допомагала. Раптом дізнатися своє власне майбутнє, яке вже встигло стати минулим... Це складно для усвідомлення. Навіть розуміння того, що я вже не зовсім Том, а дуже навіть Драко Малфой, який пожер хрестраж одного не занадто везутеного Темного Лорда, не надто мені і допомагає.
Це шок, але він не хоче проходити. Та й інші почуття... Так, я не б'юся в істериці, акі маленька дівчинка, лише через шок та деякі навички у ментальній магії. Так і те, сльози так і бурчать по щоках. Багато всього на мене обрушилося. Занадто боляче мені було після деяких осяй, щодо моїх минулих життів.
Особливо погано було через пам'ять Драко. Я-Том встиг хлібнути всякого лайна, одним більше одному менше, як говорити ... А ось я-Драко був зовсім іншим. Незважаючи на виховання в досить незвичній сім'ї, той все ще залишався розпещеним хлопчиком, що незабаром пообіцяв перерватися у чергового представника золотого молоді. Ця частина мене була особливо поганою через зраду батька і знищену картину світу.
Настільки погано, що не будь в моєму тілі вельми кумедних браслетиків, які поглинають магію, я б міг і дитячий викид спровокувати. Контроля над власною силою у мене зараз майже що і немає, браслети зводять мою чутливість до магії. Ну а без контролю я і не таке можу на емоціях створити. Пам'ятається, перші спроби в безпорадній магії закінчувалися дуже весело... і в медпункті.
- Хм. Ну, ось тільки цього мені ще і не вистачало. - Витримуючись зі своїх думок, простягнув я, що відчуває таке повсякденне-непривічно відчуття. Навіть ті, хто ходить по щоках, не сльозували мене так часто і відтягували від такого звичайного відчуття... Почуття збудження.
А в мого тіла якраз починається той самий період. Про що дуже однозначно говорить невеликий такий бугорок в пахну. Кхам... Треба негайно його позбутися. А то я вже чую чиїсь кроки за дверима. Буде ніяково, якщо Люціус або Нарциса застануть мене в так... скрутне становище.
Ось чого-чого, а лекцій про сексуальне виховання мені зараз точно не потрібно. Я-Том у свій час і так прочитав все, що тільки можна, по цій темі. Мда, гормональний бум не обходить стороною і майбутніх Темних Лордів.
Як некостаті в голові відразу спливли спогади мене-Тома, що веселився одразу ж з двома пуфендуйками. Так, пам'ятатися саме через такі розваги минулого я і вивчив Круціатус. Занадто мені подобалися відчуття від... Дуже екстремальних ігор. Щоправда, прати пам’ять пізніше було трохи неприємно. Відчуття добре організованої роботи зникло...
- Ссс - Тихий скрип двері в мою кімнату, відірвав мене від власних спогадів. Але основна проблема так і не вирішив...
Ось якось так і вийшло, що я зустрічав свою матір-мачеху зі стояком і не зовсім в адекватному стані. Весело...
https://literna.net/uk/books/256-drako-malfoi-i-spadok-temnoho-lorda