"Ей-ей. Таке відчуття, ніби тільки що там щось пролетіло? "
На жаль, його відчуття про те, що він міг там щось побачити, швидко відлетіло, коли він виявив, як став метою спробу його співробітників його зупинити.
- Сер, вам варто подумати ще раз...
— Сеер, від цієї гри залежить доля нашої компанії!
- У сенсі це ж не серйозно буде "Прекрасний світ", адже так, сер?
- Це вже занадто, ви знаєте?
Хоч його вміння вигадувати назви було жорстоко розтоптано його співробітниками, Ю Джин Хо все ще відчував себе щасливим.
« Хаа-хах. Ну гаразд, і що, що у мене не дуже виходить вигадувати назви? Світ же все ще прекрасний, і так?».
"Предсусідець Аджін Софт" Ю Джин Хо — це повна історія про молодого і успішного підприємця, який відмовився від спадщини чеболю! ”
*
*кр.--крір
У кабінеті голови міста Юджін Констракшне лунали гучні звуки, як пара ножиць розрізає газети. Голова Ю Мюн Хан підняв голову тільки після того, як він закінчив прикрашати сторінки альбому з вирізками.
— Ще статті були?
Секретар Кім, у якого всі руки були зайняті газетами, похитав головою.
- ... зрозуміло.
Голова Ю Мюн Хан закрив альбом, на його обличчі читалися незадоволені.
- Він відмовився від місця, яке я створив для нього, і замість цього базує саме компанію-ігродел ... Цк, цок.
Секретар Кім мовчки подивився на кут столу головуючого.
Він бачив там товсту кіпу газет з усіма статтями, звідки були вирізані всі статті, так чи інакше що вони стосуються Ю Джин Хо. Крім того, їх особисто звідти вирізав голова.
"..." — секретар Кіму довелося сухо прокашлюватися, щоб придушити сміх. А потім голова голови обернулася в бік вікна: ...?
Секретар Кім підійшов до вікон і виглянув назовні, запитав свого начальника: « У чому справа, сер?
— Нет... Нічого.
Вони були на останньому поверсі високого хмарочоса. У будь-якому випадку, там не могло бути "щось". І навіть якщо це можливо, то мабуть була маленька пташка або інша подібна істота.
Ю Мюн Хан похитав головою, передав альбом з вирізками секретарю Кіму. Останній з них прийняв його і поставив назад на книжкову полицю в кабінеті.
Там було вже чотири таких книжки. Дорога таємна колекція головуючого Ю Мюн Хана, про існування якої ніхто не знав, крім нього самого і секретаря Кіми, з кожним днем ставала все більшою.
*
На тихій дорозі після школи.
З часом дівчина, яка навчалась з ним в одному класі, стала ближчою до нього. Тепер він мав стати перед важливим випробуванням для того, щоб вирішити, хто по дорозі додому нестиме шкільні сумки.
— Камінь, ножиці... — Зосереджений погляд дівчини тільки додав тягар в це протистояння. Зрештою настав момент.
- ...жінки! - Дівчина показала "камінь" так що з Хо довелося в останню мить змінити свій перший варіант "бумаги". Це було скоординованим ефектом від його екстраординарного динамічного зору і дрібної моторики.
— Черт, да! — Дівчина втішилася своєю перемогою і з задоволеним обличчям дала свою сумку. З Хо, злегка посміхнувшись, повісив її на своє друге плече.
- Знаєш, ти серйозно не вмієш грати в "камінь-ніжок-бумага".
- Розкажи мені про це.
- І що ж ми будемо робити з хлопцем, який так сильно з цим гавкає?
— Я просто навчуся у тебе, ось і все, — з Хо посміхнувся і закрокував вперед, несучись по сумці на кожному плечі.
зажди!
Крокаючи по тихій вулиці, вони базікали про все. Але потім Со Хо раптом зупинився і підняв голову.
Вона не побачила нічого крім тих хмар, що тихо пливли і спостерігали за двома підлітками.
- Що таке? Там щось є?
З Хо якийсь час дивився на небо, перш ніж з легкою усмішкою знову подивитися на дівчину.
- Ні, нічого.
— Кьядьяк! — Небесний дракон вільно і безперешкодно летів по небу, досить візка. Хаен, яка сиділа на спині і збуджено запитала: « Любий, все буде гаразд?
— Угу, все добре, - і Джін Ву перейшов до пояснення, що він використав магію, щоб стерти всю видимість їхнього дракона Кайсела, так що ніхто не повинен побачити або почути, як вони літають, — тримайся міцніше, гаразд?
Хаен почула пораду свого усміхненого чоловіка і її руки, які міцно обіймали його талію, посилили потребу ще більше. Побачивши це як малюнок, Джін Ву відразу ж наказав драконові летіти швидше.
— Кьяяк! « Змах крил Кайсела помітно зріс, і вони встромлювали все вище й більше аж до хмар. Під ними простягалася безконтрольна синя.
« І ще трохи вище!»
— Кьяя-хааак! - Кайсел ще лютіший замахав крилами.
Вище, ще вище!
Ці два пасажири були під захистом магії, що означало що вони могли піднятися на ту частину неба, яка була швидше ближче до відкритого космосу, ніж до атмосфери планети.
Невдовзі перед ними з’явилось дивовижне видовище — велетенське сонце, яке виходило за межі Землі. Хаен впиралася головою у плече свого чоловіка і спостерігала за цим чарівним видом, який відкривався у цьому тихому небі нерухомого неба, а на її губах завмерла радісна усмішка.
Джін Ву чекав цього шанса, так що він швидко скористався моментом і дістав подарунок, який він заздалегідь для неї приготував, тому її очі відкрилися ще ширше.
— Дорогой...
Це було особливе намисто, виготовити яке він попросив дварфів-бородавців, оскільки ці хлопці досить вправно вправлялися з подібним.
Джін Ву обережно повісив це прекрасне намисто, яке переливалося під променями сонця на шию дружині.
Тінові солдати, які спостерігали і підтримували його з тіні, радісно відреагували від такого чудового завершення ідеальної річниці шлюбу.
— УуааАа!
На жаль, перш ніж губи Джін Ву і Хаен поступово змінилися все ближче й далі, пройшли останні кілька міліметрів...
... тому довелося порушити цю атмосферу і сказати їй: "Дорогенька, здається тобі доведеться повертатися першою і чекати мене вдома. Я повернуся відразу, як тільки зможу.
Це була вже їх шістнадцята річниця весілля, так що Хеен прох як добре розуміла, що сталося, коли Джін Ву говорив так.
- Повертайся швидше, добре?
Джін Ву кивнув і віддав Кайселу новий наказ. Небесний дракон розвернувся в бік Землі і швидко полетів.
Він мовчки спостерігав за тим, як відлітає його дружина, перш ніж розвернутися. І точно, частина простору далеко почала розбиватися і розриватися, перш ніж звідти почав виходити холодний блакитний "туман".
Розташувавши межу між вимірюваннями, він з'явився і зібрався в одному місці, створюючи величезну фігуру. Джін Ву тоді згадав, що йому багато років тому сказав посланець Володаря Волдик.
"Він сказав, що істота, яка має велику силу, може грати в ролі магніту і притягувати до себе жахливі істоти з інших світів, так?"
Не було сумнівів в тому, до кого саме прибув цей монстр з блакитного туману.
Розрив у просторі ставав все більшим, і разом з ним неймовірно швидко збільшувалося кількість цих блакитних туманів. Сотні? Пара тисяч? Їх могли бути десятки тисяч.
— Ффуух... — Як завжди, Джін Ву закрив очі і глибоко вдихнув.
Чи його син братиме цю роль у майбутньому? Хто знає.
Але, поставивши собі цю сцену, Джін Ву подумав, що це було б не так вже й погано.
"Дует з батька і сина, які разом боряться зі своїми ворогами."
І, посміхнувшись, він відкрив очі. Незліченні згустки блакитного туману повністю з'явилися між вимірами, і зауваживши присутність Джін Ву, почали висточати в його бік напружену та жахлива злоба.
Його тіло від пальців ніг аж до макушківника, що проминув перед початком битви.
« Дуже добре.» — його приготування було завершено. І нарешті...
- Куууаа! — Ці "штуки", які мали спільну свідомість, вирішили знищити помічену загрозу. І коли вони всі різко кинулися в бік Джин Ву ...
...він з посмішкою сказав:
— Уставте.