[ Рівнень: 99]
Його рівень зупинився на дев'яносто дев"ятому. Більшість ігор вважали « дев'яним з восьми» найкращим способом.
"Думаю, тепер я точно можу йти додому." - серце Со Хо закололося, коли його очікування почали зростати.
Він з радістю заскочив у очікувані його Врата. І, коли він відкрив свої очі...
— Мм? Мммм?
— Ох...
Скрізь, куди б не глянув Со Хо, він бачив гігантів і драконів.
— Ах...
Це був випадок, коли « гора за іншою». Покинувши фігури велетенських і драконів, Со Хо продовжував свій шлях через ці нескінченні рівнини.
Його рівень залишався на відмітці дев'яти. Хоч його показники не зростали, він пройшовши через незліченні битви і міг набагато краще та впевненіше контролювати свої сили.
Завдяки його надзвичайній силі та здатності контролювати її з’явилась ще більша впевненість у собі. Незабаром він виявив ще одного чорного лицаря, який охороняв кінець цього шляху.
«...»
На відміну від першого чорного лицаря з червоним плюмажем на шоломі, цей новий хлопець був набагато більшим. На його спині виднілися сліди обламаних крил.
Він був неймовірно сильним. Настільки сильний, що він був набагато сильнішим за той крилатий мураха, з яким Со Хо бився раніше. Но...
« Цей хлопець не мій ворог », — подумав син Джін Ву.
Со Хо був просто впевнений в цьому. Чому? Тому що якась істота, яка змусило його так думати, тихо ширяло в небі над його головою, ось чому.
З Хо відчув потужну присутність цього створіння і підняв голову вгору. І коли він це зробив...
— Кьядяя! — Небесний дракон, що висів у небі, голосно завився.
Відразу після цього постала сцена: зі спини дракона вистрибнула самотня фігурка. Ця людська фігура, здавалося, падала цілу вічність, перш ніж вона легко приземлилася. Через силу удару під нею утворився кратер, а в повітря піднявся пил.
*БУМ
З Хо нервово сковтнув.
« Ось цей - явно справжній...» — зрозумів хлопець.
Ця невідома фігура, чиє обличчя було приховано під низькою опущеною каптурою, випромінювала такий тиск, що було важко навіть дихати. Коли людина спустилася, лицар перестав виймати свій меч з ножів і на кілька кроків відступив, ніби кажучи, що він не буде брати участь у майбутній битві.
"Так і знав, справжній противник - ось цей хлопець".
З Хо намагався зупинити свої тремтячих від такого задушливого тиску ноги. Це був перший раз, коли там з'явилася людина, а не монстр. Так що він просто повинен був щось сказати.
- Вибачте! - Він намагався завести розмову з цією таємничою фігурою.
Але з-під капюшону губи тільки розплилися в ухмілля. Цей чоловік вирішив не відповідати йому.
- А-а, блін, серйозно... — З Хо залишив спроби поговорити з цією фігурою.
Але його очі широко розширилися, коли він помітив дещо ще.
"Хіба це не?"
Вперше за весь його шлях Врата з’явилися ще до того, як він переміг свого ворога. Вони були прямо за людиною в капюшоні.
"Це означає..."
Це могло бути останньою перешкодою. Якщо він переможе цього чоловіка, то зможе повернутися додому. Коли з Хо дійшов такого висновку, його інстинктивно рушило.
Воно рухалося під впливом його загальних показників, які досягли свого повного рівня, так само як бойові навики, котрі відточували йому повний контроль над цими індикаторами.
Стук тудук
Розчарований шалений ритм серця...
Змах шух
З Хо подолав кордон швидкості звуку і в одну мить рвався у бік цього чоловіка. Його противник стояв буквально перед його носом. З такої відстані ніхто не міг ухилитися від атаки.
І кулак, чий удар не можна було витримати, полетів пряміком в обличчя цієї таємничої людини. На жаль, йому треба було лише злегка відкинути голову в сторону — і атака плавно пройшла повз нас.
А потім...
У сповільненому світі Со Хо вдалося роздивитися обличчя цієї людини, яка на короткий момент здалося з-під капюшону.
— Пап?
Таємнича людина м'яко усміхнулась:
- Ще зарано.
Очі з Хо розширилися, коли він побачив, як долоня тієї людини наближалася швидше швидкості світла. Хлопець зажмурив очі, і незабаром його повністю осліпив яскраве світло.
— Ааа! — З Хо схопився зі свого стільця і швидко оглянувся навколо.
Він повернувся в клас. У такому місці витікала спокійна пуста атмосфера позашкільних годин. Він утер з лоба холодний піт.
« ДО чого ж це був дивний сон. Я що, переграв в ігри? "
Бродячи по дивному підземеллю, він врешті-решт зіткнувся зі своїм власним батьком в якості останнього боса... До чого ж це був ганебний лайновий сон. Він нікому не посміяв би розповісти про нього.
Це був лише сон.
Він полегшено зітхнув, обернувся, і виявив там дівчину-ученицю, яка застиг позаду нього.
Вона не на жарт злякалася, коли сплячий Со Хо ось так схопився зі свого місця. Він хотів якось розрядити атмосферу, так що він заговорив першим:
Хіба не час тобі йти додому?
Тепер же, коли він ще раз на неї подивився, виявилося, що це була та ж сама дівчина, яка сидить за ним. Це вона тикала його в спину раніше того дня.
- Цього тижня я чергую за класом, так що... Перед тим, як піти, я повинна закрити клас... — Учениця затиналася і брала великі паузи між словами.
Але з Хо відповів так, ніби турбуватися було не про що:
- Тобі допомогти?
— Э? « Дівчина на мить злякалась такого несподіваного речення, але потім сором’язлива. - Дякую...
Приблизно в той же час...
Джін Ву стояв на даху тієї школи разом з Бером і Ікридом. Ікрид заговорив першим:
— Мой повелитель... Хіба не можна вже повернути сили молодого володаря?
Вони вже проводили цей тест кілька разів до цього. Але того дня був перший раз, коли молодий володар зміг дістатися до Правителя. Ікрид хотів поставити Со Хо найвищий прохідний бал після того, як хлопець продемонстрував чудовий прогрес під час цієї перевірки.
Джін Ву з ухмовкою відповів:
- Що б сталося, якби я спробував відразу ж битися з драконячим імператором і повірив у силу, якою я тоді володів?
Ікрид похитав головою. Джін Ву хотів навчити Со Хо саме цьому. Не важливо, наскільки сильним ні був хто-небудь. Він повинен розглядати варіант відступу, коли стикнувся з ситуацією, де перемога не була гарантована.
Борючись із сильним противником, який не мав план дій, він не виявив відваги.
"Безумовно, це просто безглузда і дурна бравада."
Але навіть знаючи, що він не зможе перемогти, Со Хо кинув виклик Джин Ву. Його сміливість заслуговувала похвали. Але з точки зору його батька це був результат, що викликає занепокоєння.
"Слишком рано".
Точно, йому ще занадто рано. Але з Хо - розумна дитина, тож скоро вона зрозуміє. Він навчиться, що йому потрібно змінити свої сили відповідно до обставин у наш час.
- Молодий володар... — Бер глянув на старий аркуш паперу, де був намальований він сам.
Вугілля його очей знову почервоніли і налилися сльозами.
*кап кап
Джін Ву Леґонько поплескав пригніченого Бера по плечу, а потім підійшов до огорожі, щоб подивитися вниз на територію школи. Він побачив спину свого сина, який виходив через шкільні ворота разом зі своєю однокласницею.
Він поклав підборіддя на руки, і спостерігав за тим, як вибирався з Хо. Потім на його обличчі з’явилась умилка.
- Вже стільки часу минуло... То чому б мені не звести свою сім'ю сьогодні на вечерю?