Хлопець на ім’я Лі Юн Чоль, який недавно пішов до школи, почав обертатися. Зовсім нова школа, новий клас і нові однокласники. Лі Юн Чойль, який сидів за останньою партою, оглядав атмосферу довкола. Але його погляд був жорстоким і хижим.
Одним поглядом він швидко визначив тих, хто слабший за нього. А також тих, хто гідний стати його друзями. У цьому світі, який називають класною кімнатою, був справжній закон джунглів.
Ще в часи середньої школи Лі Юн Чоль заправляв усім у "курятнику" своїми кулаками. На його погляд, більшість однокласників були безсилими жертвами. Майже всі, хто зустрічався з ним поглядом, швидко відводили очі.
"Повний відстій" - нудьгував він.
Проте, раптом до нього підійшов чувак з широкою посмішкою на обличчі.
"Це Джо Сон Хо".
Він був одним з їхніх « друзів », які займалися своїми справами в сусідньому районі. Крім того, вони час від часу перетиналися між собою і разом пили зі своїми друзями.
- Ти теж тут?
— Ага.
Вони привітались, обговорили новини зі свого кола інтересів і почали порівнювати свої успіхи. Але це тривало недовго. Джо Сон Хо був чутний про погану славу Лі Юн Чол, тому він кивнув і попросив підтримки у останнього.
— Подбай про мене, ладно?
Лі Юн Чоль посміхнувся і потиснув простягну руку Джо Сон Хо. Зараз вони встановлюють певний ієрархічний стан, і цей хлопець буде класифікований як « друг».
Отже, він був на півдорозі до встановлення ієрархічних відносин з рештою класу. Але був один хлопець, який чомусь сильно діяв на нерви Лі Юн Чойля.
Він не був зразковим студентом, який сидів за першою партою, але при цьому і не став панком, що привертає до себе увагу сидячи на « присягі».
Дивний хлопець, який сидів в середині класу і навіть не став відводити очі, коли їх погляди зіткнулися.
У кожному класі завжди знайдеться хтось, схожий на цього хлопця - дурень, який не знає свого місця і потребує "інциденти", щоб зрозуміти хто зверху, а хто знизу.
Цей сопляк обернувся і дивився прямо на Лі Юн Чоля, а потім зітхнув, ніби помітив щось смішне, і відвернув погляд. Очевидно, шкільний хуліган більше не міг миритися з цим і встав зі свого місця.
Дурулик...
Звук крісла, що струметься об підлогу, голосно пролунав на весь клас. Звичайно, погляди цілого класу негайно зібралися на Лі Юн Чолове.
Хлопчик насолоджувався увагою і, відчуваючи себе на висоті, підійшов прямо до дивака, який ще не знав свого місця.
— Эй.
Як тільки Лі Юн Чоль простягнув руку, щоб схопити хлопця за плече і розгорнути до себе, хтось раптом схопив його за зап'ястя.
— Погоди.
Помітивши, що це Джо Сон Хо схопив його за руку, Лі Юн Чоль запитав.
- Що таке?
Його голос був дуже незадоволений, і Джо Сон Го нервно проковтнув слину.
— Ми з однієї середньої школи. Якщо тобі не важко, то не приставай до нього.
- ...Одної школи?
Він захищав цього дивака просто тому, що вони ходили в одну школу?
Це може мати дві можливі причини. Перша: з якоїсь надзвичайної причини всім заборонено торкатися цього хлопця.
Або ж вони не поважали Лі Юн Чоля.
Обличчя хулігана старшокласника миттєво стало затверділим, і він кілька разів пнув по стільці "чудака", який навіть не вдосувався розвернутися під час цієї заварки.
— Эй, эй? Ти хто такий? Чо ти мовчиш? У тебе рота немає чи що?
Обличчя Джо Сон Хо швидко побліднуло, і він спробував зупинити конфлікт. Терпеливість Лі Юн Чолю ослабла, і він вдарив свого « друга» по руці, дивлячись на нього лютими очима.
— Пошли выйдем.
Лі Юн Чоль вийшов з класу, а за ним вийшли дві його соски, які закінчили одну й ту ж середню школу. Він зупинився прямо біля дверей і озирнувся. Джо Сон Хо, з якого вже лився піт від хвилювання, в той час як "чудаку" було байдуже.
Холодна грізна аура наповнила очі Лі Юн Чойля.
***
- Кхе-хо!
Джо Сон Хо ледве стояв на ногах, на ньому не було обличчя. Але Лі Юн Чай це явно не задовольняло, його погляд залишався таким же холоднокровним і жорстоким.
Він притиснув Джо Сон Хо до стіни і поставив запитання.
- Хто, чорт візьми, цей пацан? Хто він такий, що ти заступаєшся за нього?
Він був сильно виснажений і дуже дихав, а потім сплюнув слину з кров’ю на землю. Через силу він підняв свою багатострадальну голову.
- Він був найсильнішим у нашій середній школі.
- ...?
Лі Юн Чоль трохи нахилив голову в сторону.
Цей хлопець збожеволів після невеликої збунтації?
Усі в околиці добре знали, що Джо Сон Хо та його банда тримали у страху всю свою середню школу. Але він кивнув і відповів більш детально.
- Ми навіть рукою не могли торкатись цього хлопця. Сьогодні я втрутився, бо боявся, що все вийде ще гірше.
Спочатку Лі Юн Чоль вирішив, що це нісенітниця, але очі Джо Сон Хо були занадто серйозними для чогось подібного.
« Це сучий син... Що він несе? "
Але цього не могло бути.
Якби такий крутий чувак існував, то про нього б точно були якісь чутки.
Ім'я цього дивака Сон Су Хо.
Лі Юн Чоль жив у цьому залузі з часів початкової школи, але ніколи раніше не чув цього імені. Крім того, як взагалі цей зад може дати здачі?
Лі Юн Чоль розлютився ще сильніше, подумавши, що Джо Сон Хо наважився виставити його боягузом на очах у класу через якесь дивака.
Смеэку!
Від потужного удару Лі Юн Чоля голова Джо Сон Хо повернулася в сторону. А щока, яка впала під удар, розпухнула і почервоніла.
Хуліган старшокласники, мабуть, з дитинства займалися боксом, і тому його удари були явно не кумедними.
Однак насправді Джо Сон Хо боявся не цього.
У той же час, поки він мовчки зносив могутні удари Лі Юн Чойля. Він помітив, що це - "це".
«...! »
Хуліган перестав наносити удари тільки після того, як помітив, що очі Джо Сон Хо розширилися від здивування. Він обернувся, щоб подивитися назад.
Той самий дивак наближався прямо до них.
Джо Сон Хо опустив голову нижче, ніби не хотів зустрічатися поглядом з цим хлопцем, і прошепотів.
— Просто... Вибачся перед ним. Я не жартую над тобою.
- Цей довбаний сучий син!
Лі Юн Чоль схопив Джо Сон Хо за волосся, щоб потрясти головою хлопчика, але той вже просто мовчав. Коли перший зібрався висловити ще пару грубостей...
Причина цього конфлікту, Су Хо, нарешті з'явився перед ними.
Можливо через завчасне попередження Джо Сон Хо. Навіть Лі Юн Чоль, який спочатку б'є, а потім задає питання, відразу зробив кілька кроків назад і обережно подивився на Су Хо.
Він не виглядав маленьким на фоні самого хулігана або Джо Сон Хо, але цей дивак і не був особливо високим. Його тіло також виглядало цілком звичайно.
Його шия і зап'ястки, не приховані шкільною формою, виглядали міцними, але не було схоже, що цей хлопчик займається бойовими мистецтвами або типу того.
Чим довше вони роздивлялись одне одного, тим менше Лі Юн Чоль вірив словам Джо Сон Хо.
Повністю ігноруючи хуліганів, Су Хо підійшов ближче до Джо Сон Го і оглянув побите обличчя останнього.
— Тск, тськ.
З його рота донеслися незадоволені звуки, ніби він засмутився з цього приводу. Су Хо звернувся до хлопчика.
— Эй, Сон Хо.
- Так.
- Давай уяви, що ти теж зробиш це. Я маю на увазі, цього всього лише адже вже достатньо для самозахисту, так?
Джо Сон Хо без коливань кинув.
— Ладно. Давай зробимо це.
Про що вони говорили?
Лі Юн Чоль слухав розмову з спантеличеною особою, але незабаром це стало дуже незадоволеним.
— Эй.
Коли він простягнув руку, щоб схопити Су Хо за плече, аби повернути його до себе, раптова спалах світла моргнула прямо перед очима Лі Юн Чоля.
Бац!
Лі Юн Чоль впав на землю без свідомості. Через мигнули два соски, що стояли за його спиною, також були відправлені в нокаут.