Я в одну мить розібрався з усіма монстрами, і, нарешті, знайшов підозрілий вхід.
— Ми йдемо туди.
— Почекайте, нам потрібно голосувати, щоб вирішувати такі питання... — Цей чоловік не міг закінчити своєї фрази. Тому що одного разу він знепритомнів.
*пум
Я глянув на старого, який огорнув очі інших мисливців.
Хто-небудь ще хоче проголосувати?
— ... - відповідь була тиша.
Рішення увійти в цей прохід було одноголосним. Ми пройшли через, здавалося, нескінченний коридор, і, нарешті, прибули до гігантських дверей в його кінці.
— Але як у кінці печери може бути двері?
— Хіба до цього зустрічалися кімнати боса з дверима?
— Ні, це перша...
— Це... Чи це не надто небезпечно?
Ці мисливці вже не намагалися приховувати свою велику тривогу. Я також відчув жахливу аура, яка виходила зсередини. І вони почали думати, що все може стати небезпечним.
І тому, як тільки я відкрив ці двері, я схопив за шиворот мисливця, що стояв попереду всієї натовпу і легко закрив його всередину.
— Ваа? - Неприємний ідіот розтягнувся на підлозі.
Але, незважаючи на свій неспокій, нічого не сталося. Тільки тепер, переконавшись, що заходити можна було без побоювання, я увійшов всередину. Цей внутрішній інтер’єр, який чекав на мене, був прикрашений як стародавній храм.
- Що це за місце? - Інші мисливці, трохи затримавшись, увійшли слідом за мною.
Вони почали рвати навколо, але цим тільки загубляли час.
Я на мить закрив очі і зосередив усі свої почуття. І вже незабаром я виявив покидька, який був справжнім кукловодом цього місця.
— Он він, там - і мисливці швидко зібралися перед статуями ангела, яка стала кам'яною табличкою, на яку я звернув увагу.
— Ээе? Це Руни!
Здається, серед них не було мисливця, який міг читати Руну. Тож я зачитав їм усе вголос.
— Законы Храма Карпенон.
Хоча, коли я почав читати, хтось раптово потягнув мене за руку. Я обернувся,
і побачив за своєю спиною молоду дівчину, бліду, як крейда. Вона вказувала на щось рукою.
- В-вон там, з-статую бога, вона ...
— Відпусти мене, — штовхнув її руку і продовжив читати написане на табличці.
Перше: поклоняйтеся Богу. Друге: Хваліть Бога. Третє: докажіть свою побожність. Той, хто не дотримується цих законів - не залишить це місце живим.
У цей самий момент з очей, що сиділа в кутку боввана бога вистрілили два промені багрового світла.
*жжик
Я не став ускладнювати себе ухиленням або блокуванням цих променів. Я просто гордо встав, щоб зіткнутися з цією атакою в лоб.
- Ти смієш недооцінювати Імператора з такою малою силою? — Я насміхався над руйнівною силою цих променів.
Вони навіть не стояли з диханням, яке міг виригнути стародавній дракон. Потім я ступив вперед і продемонструвати, як виглядає справжнє руйнування.
- Куууаа! - "Дихання Руйнування", що вирвалося з мого рота і кинулися по прямій лінії, повністю віднесло голову цій статуї бога, — це справжня сила.
Це стало сигналом до початку битви. Статуї, вибудовані вздовж стін храму, немов які-небудь декорації, падали на мене, ігноруючи інших мисливців.
— Кхаа-га-Хай-ха-хо! - Та що за кучка нахальних ляльок!
Я почав голими руками по черзі ламати на шматки голови цих статуй, які наступали на мене.
Бам бах тидищь будуум
— Повільно! Занадто повільно!
Мисливці швидко лякали на підлогу, щоб сховатися від усіх уламків, які летіли по всіх сторонах.
Хтось навіть почав кричати.
— Ну чому? Чому ж здається, що це був інший спосіб?
— Що ж то за закони, чи що там?
Ще до того, як вони могли закінчити свої розпачливі крики, більша частина статуй вже була звернена в розколоті уламки моїми руками. Це було очевидно, але все ж вони навіть не відробили своєї ролі відповідної розминки для мене.
— Це все, що ти маєш? — запитав я.
І раптово статуя ангела з кам'яною табличкою піднялася зі свого місця. Вона голосно кричала, ймовірно, обурившись, що всі ці ретельні приготування виявилися марними через мою силу.
- Ублюдок, хто ти така...
— Мовчати! — Я схопив з рук одну із розбитих статуей копето і мітнув його прямо в ангела.
Менше, ніж за мить ока, копальню пронеслося крізь шию цього виродка і він впав на підлогу.
Я прийшов сюди не потім, щоб базікати з підробкою. Я хотів дістати справжню особистість, приховану за лаштунками!
— Встань, трус! — Я вийшов з ладу і почав голосно кричати.
І від цього безголова статуя бога мовчки піднялася з свого трону.
Ось так краще.
Кутики мого рота піднялися, коли по моєму тілу пройшло відчуття, ніби в мене закипає кров. Статуя бога підійшла до мене і, опустивши погляд на мене, зупинилася.
- Правитель руйнування, наші шляхи віщуванням долі повинні були перейти ось так. Тут, в цьому місці я покладу кінець нашим озлобленим стосункам!
Ха-ха! Яка ж чудова думка!
Статуя бога швидко окуталася чорною, як смола, аурой. Вона перетворилася на гігантську тінь. Я також звільнив всю свою силу, щоб зволоти з цим величезним тромбом її сили.
По всьому моєму тілу, від пальців ніг до кінчиків волосся, пробігла іскра екстазу.
— Наступай!
Наша битва не закінчиться ось так просто!
— Ааа? — Джин Ву різко піднявся у своєму ліжку.
Він побачив знайому ліжко, знайомі шпалери, стелю, і свій старий комп'ютер. Він швидко оглянувся і нарешті зрозумів, що прокинувся у своїй кімнаті.
"Це був сон?"
Це дійсно був безглуздий сон, де він став Драконячим імператором.
Ні, може, варто сказати, що це Драконячий Імператор став ним?
"Почекайте..." - він швидко перевірив час на своєму телефоні і після цього полегшено зітхнув.
Ще залишилося час до початку екзаменів.
"Тепер, якщо подумати ... Минуло чотири роки відтоді, як я позбувся драконячого Імператора."
Час пролетів у мить ока. І ось він уже збирався здавати вступний іспит. Те, що йому приснився такий огидний сон, було явним підтвердженням того, як він нервував.
« Гм, — з усмішкою каже Джін Ву перш ніж піднятися з ліжка. У цей день він мав побачити плоди своєї наполегливої праці та рішучості за останні чотири роки.
Він вже вирішив, в який коледж хоче поступитися. Через те, що одна людина, з якою він повинен був зустрітися, пізніше повинна буде поступити в той же інститут.
"Яке полегшення, що ти не такий хороший у навчанні, Джин Хо."
Ю Джин Хо.
Джін Ву нагадав собі ім'я хлопця, за яким він дуже нудьгував. Він розсунув фіранки, що висіли на вікнах. Сумерня аура світанку поволі сходила на ні десь далеко.
"Я піду першим і чекатиму на тебе." - Джін Ву вдихнув повітря раннього ранку, який проникав через відкрите вікно. Він думав про возз’єднання в недалекому майбутньому.
У цей самий момент розступилися бурхливі кроки, і двері в його кімнату відчинилися.
Ти ж пам'ятаєш сьогодні день іспиту? - почувся голос мами.
— Синку, як твій батько, я можу тебе туди відвезти, ти знаєш? — запропонував мою допомогу тато.
Його батьки не могли зомкнути очей цієї ночі, коли тривожаться, що їхній син може пропустити цей надважливий іспит через те що прокинеться.
Джін Ву подивився на їхні виснажені обличчя і, м'яко посміхнувшись, кивнув.
— Я готов.
« Вперед, мій повелитель, — сказав Джін Ву з дому в якому Ікрид почувся дещо схвильованим голосом.
До чого ж це було освіжне ранок.