***
Джін Ву перестав копатися у своїй шафі і почухав голову.
« Це не добре...» — пошуки не були успішними.
Він не знайшов нічого, що могло б приховати його обличчя. Але колись він купив товстововку з каптуром і бейсбольною кепкою. Тоді він теж хотів приховати своє обличчя, пронизаний шрамами, які він заробив, будучи мисливцем низького рангу. Але стало очевидним, що вони не збереглися в новому часі.
Залишившись без відповідного варіанта, Джін Ву вирішив зробити собі необхідний одяг.
Чорний дим швидко окутав його тіло і загустив, як справжня рідина. А потім перетворився на товстововку з капюшоном, яку він так часто носив у минулому. Він надів капюшон і встав перед дзеркалом у своїй кімнаті.
"Що ж, я так не заряджувався...?"
Відбиття у дзеркалі, де він був так схожий на себе в минулому, пригадало йому про події зі стиртого часу. Його губи, сховані за коміром, погнулися в усмішку.
— Ладно.
На цьому його підготовка закінчилася. І його фігура занурилася в тінь під ногами.
***
Десь у пустелі, західна частина США.
Американський уряд міцно зачепив околиці і запросив усіх експертів у це місце. Але кожен з них міг лише висунути багато значну гіпотезу.
— Интересно. Можливо це ...
- Понад 30 років я досліджував багато дивних погодних явищ по всьому світу, але вперше бачу щось подібне.
З самого початку було зрозуміло, що незалежно від кількості експертів, жоден з них не зможе пояснити явище тріщин в атмосфері.
Тріщина, розкол...
Поки вони писали гіпотези, небо над пустинею повільно розпадалося на частини.
Ясно, що американська армія, яка оточила цей район на випадок, якщо трапиться щось погане, була вкрай напруженою.
Додати ще трохи солдатів, і зібраних тут бойових сил вистачило б буквально знищити чужу націю.
Командувач впевнено розмовляв з президентом США.
- Навіть якщо щось з'явиться звідти, пане президенте, ми подбаємо про це. Да, да, сэр. Розмір тріщин значно збільшився від початку відкриття...
Не задумуючись, він перевернув погляд на ряди солдатів. І раптом помітив якогось чоловіка, який пішов до його позиції.
Людина, чиє обличчя було прикрито піднятою товстовкою, йшов прямо до командувача.
- Хто, чорт візьми, цей хлопець? Як він пройшов сюди?
— Якісь проблеми, що командує? - пролунав голос президента.
— Нет, сэр. Дозвольте передзвонити вам трохи пізніше, сер.
Командний швидко закінчив розмову і разом зі своїми ад’юнтами побіг до незнайомої особи.
- Вибачте! Хто ви?
Це була заборонена зона, захищена непроникним кордоном солдат. І як же тоді тут міг бути цивільний?
Ознаки роздратування з'явилися на обличчі командуючого, коли він раптово зіткнувся із ненормальною ситуацією.
Проте незнайомець не виявляв жодного страху, хоча його оточували озброєні до зубів солдати. Непрошений гість, яким звичайно ж був Джін Ву, прийшов поговорити з командувачем. І йому, безумовно, було що сказати.
- Будь ласка, виведіть свої війська звідси. Це місце небезпечно.
Його англійська звучала неприродно.
« Він іноземець?» — Командувач помітно насупився.
І, щоб гарненько пригнути непрошеного гостя, закричав у весь голос.
— Тобі набридло жити? Ти серйозно не в курсі, хто тут перебуває у реальній небезпеці?
« Що ти хочеш мені сказати, містере? Це ти, очевидно.» - про себе відповів йому Джін Ву.
Він знав, що неможливо переконати цих людей словами. Тому він вивільняв лише невелику частину своєї сили. Коли він зробив це, командуючий, його ад’ютани і всі солдати, які слідували за Джіном Ву, злетіли в повітря.
— Э, ээе?
Командувач розгубився і швидко озирнувся. Був тільки один чоловік, обидві ноги якого твердо стояли на землі. Крім того, транспортні засоби, різні технології та обладнання і навіть важкі танки літали в повітрі приблизно за метр від землі.
Побачивши те, що не могло статися з наукового погляду, очі командира серйозно затремтіли.
— Н-но как?
Вирішивши, що цього достатньо, Джін Ву повернув їх на землю.
Але, перше що зробив командуючий приземлившись - дістав свою зброю. Його голос гучно прозвучав над пустелею у небі.
- Що ти, в дідька, таке?
Джін Ву підняв обидві руки, щоб ясно показати, що він не хоче битися. І спокійно продовжив свою промову.
— Скоро вороги, які мають таку ж силу, маленьку частинку якої ви бачите сьогодні, з’являться в небі. И...
Він використав Мана, щоб вихопити зброю командуючого з його руки і направив його до своєї голови.
Коли пістолет раптово почав летіти в бік Джін Ву сам по собі, розгублені солдати швидко підняли гвинтівки і приготувалися до стрільби. Але командуючий з тією ж швидкістю підняв руку, щоб зупинити їх.
- Він не стріляв!
Поки він наказав своїм підпорядкованим опустити зброю, Джін Ву користувався « невидимою рукою » для того, щоб натиснути на курок пістолета і вистрілити собі в обличчя.
Блем! Блем! Блем!
Пулі не змогли навіть доторкнутися тіла Джин Ву і впали на землю.
Коли солдати розраховували на силу своєї зброї, вони швидко почали дивуватись і панікувати.
Джін Ву відчував, як їхні серця замирають. Він пильно озирнувся навколо і побачив їхні очі, наповнені шоком та панікою, а потім спокійно продовжив свою промову.
- Ваша зброя не буде працювати проти цих ворогів.
Незабаром після цього його погляд зупинився на командуючого, який стояв на місці, як вкопаний.
— Чи ви готові спостерігати, як ваші підчинені безглуздо гинуть?
- Що... Що мені тоді робити?
- Відведіть свої війська звідси якомога далі. Я буду єдиним, хто залишиться тут.
— Один ты...? Ти хочеш битися з ворогами наодинці?
Ну як сказати поодинці...
Джін Ву не відчував потреби пояснюватися і просто кивнув.
—...
Командувач закрив рот і почав обдумувати можливі варіанти. Потім раптово дістав запасний пістолет, захований в задньому кишені його штанів, і кілька разів вистрілив у Джин Ву.
Блем! Блем! Блем! Блем!
Кожна куля, випущена з пістолета командуючого, безпорадно падала на землю, як тільки досягла аури Джін Ву.
Ця людина була "монстром". Ні, в цей момент він радше був схожий на якогось міфічного персонажа, а не просто монстра.
Командувач знову взрів, і зрештою опустив зброю. Потім він повернувся до своїх солдатів і голосно закричав, так щоб всі його почули.
— Всему особистому складу! Ми йдемо звідси так швидко, як тільки можливо!
Ад’ютани швидко передали наказ командувача решті армії.
— Відходимо, зараз!
- Відходимо!
Добре навчені війська швидко пішли з потенційної зони воєнних дій.
Джін Ву спостерігав за їхнім відступом, а потім перевернув погляд на велику тріщину, яка швидко розрослася в небі.
Тепер він відчував це.
Він відчував сильну спрагу ворогів, які хотіли поглинути цю землю.
Він міг навіть відчути їх важке дихання, як вони були поруч.
Вперше за довгий час його серце знову забилося, наче попереджувальний сигнал про наближення нових ворогів. На обличчі Джін Ву з’явилася усмішка, коли він викликав свої короткі мечі із підпросто.
Скоро вони з'являться...
Хрючись!
Атмосфера тряслася від сильного удару. І діра в іншому вимірі нарешті розкрилася. На землю ступили велетні, які самі були зроблені з каміння.
Невдовзі вони побачили, як під ногами з’явилися ворожі наміри і тільки насміли фирсейніли.
[Що це? Ти хочеш зупинити нас самотужки?]
Це відчуття - Джін Ву закрив очі, щоб насолодитися затишнем перед битвою, і повільно відкрив їх.
Ба-тамп, ба-там...
Його серце билося.
Зрештою, він показав свою силу і заговорив.
— Хіба я виглядаю самотнім для тебе?
З цими словами його тінь миттєво розширилася, розкриваючи величезну територію за його спиною, в одну мить позаду нього з'явилася Армія Теней із десяти мільйонів солдатів.