Що він міг шукати, коли світ опинився на межі цілковитого знищення? Ні, крім усього іншого, були й інші сумніви. А чи був чоловік, на якого зараз дивився директор, справжнім Мисливцем Сон Джин Ву?
Директор швидко струшив головою, запитуючи, чи він напився до галюцинацій.
Але від цієї дії образ Джин Ву став ще більш чіткий і помітним. І це змусило директора зрозуміти, що людина перед ним не є плодом його уяви.
Він наче прорізав за лічені секунди і запитав високим голосом.
- Що ти шукаєш?
— Камінь Рун, — відповів він.
Джін Ву сказав директорові для чого він прийшов сюди.
- Камінь Рун з Каміса, дай його мені.
- ...!
Його здивування тривало недовго. Директор рефлексично похитав головою.
- Як ви, мабуть, знаєте, Мисливець-нім, Камінь Рун Каміша належить Бюро мислителів ...
У цей момент він замовк.
Погана робоча звичка. І що з цим Бюро Мисливців? Що саме? Про Бюро можна забути. Америка ось-ось згорить в пекельний вогонь. Так що, кому взагалі є справа до жалюгідного маленького Кам'я Рун?
« Я ще не повністю протверезив випивку, — сказав директор. — Він зрозумів, що він говорить дурощі.
Він ніби посміхався по щоках. Коли його шкіра почервоніла від пекучих шлепків, він нарешті відчув, що мозок починає працювати.
Також було роз’яснено розмите зображення.
Недовго думаючи, він вирішив, що для Бюро Мисливців, немає, для США, причина, по якій Джін Ву хотів отримати Камінь Рун, була набагато важливішою за його економічну цінність.
Зараз не до обговорення. Директор обережно запитав Джін Ву, щоб не роздратувати його.
- Я можу віддати Камінь Рун, але навіщо він вам?
Без найменшого коливання Джин Ву відповів.
- Я використовую його, як інструмент для моєї контратаки.
***
Через очі Системи Джін Ву досить рано дізнався про « Навику», який захований в Камені Рун. Він точно містив в собі силу Дракона.
Була причина, через яку він не виявляв зацікавлення до Каменю Рун досі - у цього Навика був один значний недолік.
Джін Ву не потребував такої сили.
« Однако... Часи змінилися.»
Вони спустилися на дев'ятий підземний поверх штаб-квартири Бюро Мисливців. І тепер директор і Джін Ву стояли перед бронованим скляним шафою, в якому стояв зловолочий Камінь Рун.
Цього разу Джін Ву міг точно розпізнати Навик, в'язня у цьому маленькому "камні". Йому не потрібна була допомога Системної системи, він використовував тільки свої очі й почуття. Все було точно так, як він пам'ятав.
Цей "Навик" міг похвалитися дійсно жахливою силою. Вся серйозність нинішньої ситуації більш ніж достатньо компенсувала той, минулий, брак.
Ба-тумп.
Його серце сильно пульсувало, наче на знак схвалення.
Директор мовчки подивився на Камінь Рун, а потім поставив запитання.
- Мисливець-нім, одного разу ви сказали мені, що монстри з підземель послані сюди істотами, яких називають Володарями, так?
— Да.
- Тоді, звідки беруться Камені Рун в тілах монстрів?
— Це дари Володарів, які дозволяють людству більш ефективно вистежувати монстрів.
Вони хотіли поширити Ману по всьому світі через брутальні сутички між монстрами та людством. Жертва, принесена людьми, — це лише побічний ефект, а не її кінцеву мету.
Насправді Камені Рун — це камені, вставлені у монстрів, щоб після їхньої смерті сила була запечатана всередині каміння. Вони були знайомі з Володарями людства, які полювали на монстрів.
Отже, сила Kамиша збереглася в цьому камені.
Джін Ву хотів опанувати силу Дракона, яка зіграє вирішальний роль у його боротьбі.
Директор напружено дивився, як Джін Ву міцно вхопився Каменя Рун.
Від хвилювання він проковтнув слину.
Справді... Ви справді зможете зупинити монстрів за допомогою цієї штуки? - з надією в голосі запитав він.
— Ну, я повинен хоча б спробувати, - відповів Джін Ву.
Навіть у цей момент армії на чолі з драконячим імператором постійно винищували все на своєму шляху і просувалися вперед. Вони зупинялися тільки потім, щоб зруйнувати що-небудь ще.
Мане від Володарів, які зміцнили планету, трохи знизилась швидкість Армії розтоплення. Але все це ненадовго.
Невдовзі кожен сантиметр цієї землі буде охоплений пожежою війни. Джін Ву просто не міг сидіти склавши руки і дивитися, як настає кінець світу.
Вони так боялися сили Володаря Теней, що намагалися боягузливо вдарити ззаду і не дати цій силі розцвістити. Але тепер настав час показати їм, на що здатна ця сила в руках жалюгідної маленької форми життя.
- Я збираюся зробити все, що в моїх силах, — повторив він.
Непохитна воля в очах Джін Ву сильно вплинула на серце директора.
Він бачив, що молодий корейський Мисливець не боїться зустрітися з ворогом, хоча він чудово усвідомлює всю його силу. Старенький американець зрозумів, наскільки жалюгідним він був, коли його голову заполонили думки про « втечу » і нічого крім.
« Я хотів піти туди, де моя донька? Який же я мудак...» - зрозумів директор.
Йому було дуже соромно за себе. Крім того, він захотів стати свідком спроби молодого Мисливця дати відсіч монстрам, незалежно від того як все закінчиться.
- Я знаю, що не маю права просити вас про це, але... Будь ласка, молю вас. Будь ласка, зупиніть цих покидьків, тих монстрів.
Директор схилив голову, і по обличчю його пітніли сльози. Можливо, він хотів втекти не від неминучої загибелі з рук монстрів.
Ні, адже він не відважився прийняти смерть співвітчизників і руйнування, які несли з собою ці потворні монстри. Адже він був головою Бюро Мисливців. Людина, яка повинна вести людські сили в бій проти цієї загрози.
Навіть якщо це була лише соломинка, це не мало значення.
Тепер було достатньо однієї нитки.
Якщо був хоч якийсь проблиск надії, він зробить все щоб вхопитися за нього.
Його емоції перетворилися в гарячі сльози, які безперервним потоком повзали з його очей. Джін Ву мовчав взяв директора за плече.
—...
Один жест виявився у 100 разів більш підбадьорливим для директора, ніж будь - які слова. Він запізнився витер сльози.
— У результаті я зганьбився перед вами. Мої вибачення, Мисливець-нім - винен він.
Джін Ву трохи почекав, поки директор заспокоївся і почав говорити.
- Є ще дещо. Зараз я шукаю людину.
***
Джін Ву пішов за директором і зайшов у якийсь житловий будинок біля штаб-квартири Бюро Мисливців.
- Ви залишили її ближче до себе?
Ми в Бюро Мисливців вважаємо, що речі і люди, яких ми хочемо захистити, завжди повинні бути у межах досяжності.
Здається, що призначення не було таким легким, оскільки директор вибрав драбину, а не ліфт. Спина директора промокла від поту, коли вони зупинилися біля дверей на четвертому поверсі. Він обернувся, щоб подивитися на Джін Ву.
- Ми на місці.
Джин Ву кивнув.
Тут, тук.
Мабуть, це були якісь заходи безпеки, тому що замість натискати на дверний дзвінок, директор злегка стукнув по дверях два рази.
Кілька секунд тиші.
Агент розпізнав обличчя директора через окок і відкрив двері.
—... Директор?
Агент трохи насупився від перегару, який обжер його ніс. Але потім побачив Джін Ву, який стояв позаду боса, і підскочив від здивування.
- ...!
Чи варто вважати, що агент не відразу вхопив свій пістолет, як під час першої зустрічі?
Агент інстинктивно потягнувся до кобуре, побачивши незнайомого відвідувача. Але, можливо, він згадав минулі події, і обличчя його спалахнуло від хвилювання.
- С-Сон Джин Ву Мисливцем-нім?
Агенту навіть не дали часу подумати про те, що тут робить найсильніший Мисливець у світі. Директор відразу ж провів гостя в квартиру.
Інший агент, який сидів у кімнаті, привітав директора.
- Де Мадам?
- Вона чекає на вас всередині. Хёк!
Як і його напарник, який відкрив двері, цей агент підскочив від здивування, коли побачив Джін Ву.
— С-сер, этий джентльмен...?
- Мисливцем хотів поговорити з Мадам, тому я привів його сюди. Ти можеш повідомити їй, що Сон Джин Ву Мисливець-нім тут, щоб поговорити з нею?
—... Зрозумів, сер.