В минулому система завжди оповіщала його своїми повідомленнями, якщо хтось був націлений вбити його. Невдовзі після цього вона призначала йому екстрені завдання.
Так було з Хваном Дон Соком, Каном Те Сік і зрештою Кім Чолем. Не було жодного винятків.
Чорт, та він навіть отримав повідомлення під час того спарінга з Ґото Рюджі! Тільки тому, що на короткий момент японський мисливець атакував його з метою завдати реальний урон.
"Але тоді ж, коли Хван Дон Су намагався помститися за свого брата, або коли Томас Андре оголосив, що він вб'є мене - ніяких повідомлень не було. Чому?" - не міг зрозуміти Джін Ву.
Це дивне явище. Не важливо, як би він не намагався це розібрати, щось не в'язалося. Джин Ву поміркував над цим ще з секунду-дві, і потім дістав свій телефон, щоб підтвердити свою теорію.
На щастя, у нього все ще залишався номер, який він отримав від тієї блондинки-менеджера в Америці. У Кореї була вже година ночі, але якщо прикинути різницю у часі зі східним Сполучених Штатів Америки, то він не повинен надто їх потурбувати.
— Пиїсипи!
Як він і очікував, гуски тривали недовго, і на дзвінок відповіли.
— Эй, мистер Сон. Не думав, що ви зателефонуєте першим - голос Томаса Андре звучав кілька здивовано.
- Насправді є дещо, про що я хотів вас запитати.
— У вас є питання? Не проблема. Спробую відповісти як можна чесніше.
- У той день, коли ми билися...
- ...коли ми билися?
- Ви атакували мене з метою вбити?
Оскільки Томас Андре не особливо прагнув пам’ятати події того дня, Джін Ву відразу пояснив, що він просто хотів задовольнити свою цікавість і нічого більше.
Але Томас не мав причин чого-небудь приховувати. Згодом він відповів чесно, як і обіцяв раніше.
- Ну, коли я злюся, я не особливо себе контролюю... Так, я дійсно думав убити вас того дня.
Як і очікувалося - американці дійсно хотіли вбити. Але навіть тоді система мовчала.
Щось точно...
"...змінено."
Його теорія швидко переросла в факт.
— Мистер Сон? — Мабуть, Томас Андре відчув, що тиша за його відповіддю була трохи незручною. Тому що він дуже хвилювався і намагався говорити про щось інше.
- Як щодо того, щоб змінити тему з цієї нецікавої історії на ту фантастику, яку я приготував для вас...
але Джин Ву був не в настрої обмінюватись веселими жартами з Томасом. Так що він, бормоча, швидко попрощався і відразу відключився.
Ця відповідь повністю підтвердила все. Система не відповідала на присутність ворогів, які були агресивні до нього особисто. Це разюче відрізнялося від того, що було раніше. Це було великою зміною, враховуючи, що від самого початку система намагалася змусити його захищатися, незважаючи ні на що.
"Це не те, що можна спустити на гальмах."
Він згадав, коли це сталося вперше. Коли він побачив надгробне завдання, по якому мав би чи вбити своїх ворогів, або ж його серце перестане битися. Він почав приблизно уявляти, який кінцевий результат міг бути у системи. Було схоже на те, що система намагалася вести його по певному шляху - ось що він подумав.
Так що тепер, коли не призначалися екстрених завдань, це могло сигналізувати про зміну мети системи.
Завдяки цьому він міг мати більше вибору. Наприклад, він зміг пощадити Томаса Андре, хоча американець і так серйозно на нього пожартував.
"Якби було призначено ще одне невідкладне завдання, такого б не сталося."
Те, що тепер у нього був більший діапазон можливостей, було приємною новиною. Але він все ж не міг нічого вдіяти, крім як зацікавитися тим, що могло бути причиною для таких змін.
Чи це було пов’язано з тим, що цей видатний правитель зрадив інших правителів? Або ж, можливо смерть "святника" системи кілька підплила їхні плани,
Які б вони не були, і все було спущено в унітаз?
Джін Ву продовжував аналізувати кожне з здогадів і теорій, які він мав у своїй голові. Нарешті, він розчаровано струшив головою.
"Надо звільнити голову."
На деякий час потрібно було встановити конкретну мету. І це було б метою вбити цього стародавнього Білого Фантома. І тоді спробуйте дізнатися якомога більше про інших правителів.
Якби ця істота прийшла за ним першим, то це було б чудово. Але навіть якщо б він націлився на інших мисливців, то таки мусив би його виявити за допомогою своїх пасток.
Якби воно потрапило в одну з них, він міг би вбити двох зайців одним каменем. Це був час.
Оскільки він не знав, де можуть наступного разу з’явитися правителі, то мав відповідно підготуватися до битви проти незнаних ворогів. Він не сумнівався, що вони мають надзвичайну силу.
На щастя, він вже знайшов ідеальне місце для отримання більше очок досвіду. І це місце було не що інше, як Японія. Країна ще не повністю відновлювалася від усіх пошкоджень, які принесли їм гіганти. Деякі провінції все ще були зруйновані і покинуті.
Поки Джин Ву був в Америці, незліченна кількість Ворт у Японії перетворилася на повномасштабні втечі з підземних підземель. І монстри, що вийшли звідти, осіли і почали розширювати свої території.
Для жителів ці монстри були джерелом страху і жаху. Але для Джін Ву вони не були нічим іншим, крім як соковитою здобиччю, яка тільки чекала свого навернення в окуляри досвіду.
Один за одним...
Його серце з силою застукало, коли він тільки уявив, як виросте його рівень відпіру тим монстрам, які займали японські землі.