- Вийшли всі члени гільдії! — Адамові стривожений голос, який спостерігав за транспортом Мусорників.
— Все сто з них? — Перепитав його заступник голови бюро. Він також знав, що вони відмінили всі свої рейди, щоб поїхати кудись.
- Якого біса... Що зараз відбувається?
—... — Адам не міг розкрити рота.
Мисливець S з гільдії Мусорників взяв у заручники Ю Джин Хо. Так що виступили і мисливець Сон Джін Ву, і гільдія Мусорників.
Це не було звичайною сутичкою. Вийшла вся гільдія Мусорників. Це означало, що за всім цим стояв Томас Андре, власник гільдії та голова Гільдії.
Від цього жахливого відчуття на лобі Адама виступив піт.
Але, як і очікувалося...
Адам застиг на місці, побачивши біля виходу Томаса.
— Кхм...
Томас озирнувся, сів у машину, яка очікувала його. Мисливці гільдії, схоже, теж зникли.
Адам тремтливим голосом передав своєму заступнику голову все, що побачив.
- Пан заступник... Голіаф... Тобто... Томас Андре... Він теж поїхав.
— Ви впевнені, що зробите це? — Він з хвилюванням запитав одного хлопця, який стояв біля Хвана. Він не зводив погляду з Ю Джин Хо, який лежав без свідомості.
Хван Дон Су кивнув.
— Мені тільки потрібно дізнатися одну річ.
Майстер гільдії Мусорників Томас Андре попередив його: "Не чіпай Сон Джин Ву."
Але Хван і не збирався цього робити.
Був ще один чоловік, який міг відповісти на його питання, навіть якщо це не Сон Джин Ву.
Того дня...
Що сталося в підземеллі, куди увійшли його старший брат Хван Дон Сок, Сон Джін Ву та Ю Джин Хо? Хван хотів з'ясувати, що насправді сталося в той день.
- Я відпущу тебе, якщо ти чесно відповістимеш на питання.
Але Ю Джин Хо не відкрив рота.
— Ладно, я все одно спрошу. Це Сон Джин Ву вбив мого брата?
Ю Джин Хо знову нічого не сказав.
Як міг хтось такий маленький і незграбний мовчати перед мисливцем рівня S?
Його сміливість заслуговувала похвали.
Але нерозсудливість не була легкою.
Хван пнув Ю Джин Хо. З хлопцем не обходилися м'яко з того моменту, як він потрапив сюди.
— Эй. Вставай. Він знову без свідомості. Вже четвертий раз доводиться піднімати його.
Хван Дон Су був вражений поведінкою Ю Джин Хо.
— Кхаа! - Побачивши обличчя Ю Джин Хо, який бився і кашляв кров'ю, інший хлопець розсміявся.
Потім Хван Дон Су з кам’яним обличчям схопив його за шию і підвів.
- Слухай, я не збираюся тебе вбивати. Той, хто зараз над тобою сміється - дуже товковий хілер. І він врятує тебе, якщо ти раптом поміряєш.
Попливлий погляд Ю Джин Хо перейшов на мисливця, що сміявся. Той усміхнувся і поплескав його по плечу, ніби привітавшись.
Потім рука Хван Дон Су різко б'ється.
— Кхх! - І Ю Джин Хо, разом з рукою б'ється.
І в той же час...
У будинку, де вони перебували, все було вкрите товстим шаром пилу. Хван Дон Су вибрав місце, де раніше був завод.
Але було очевидно вже більше п’яти років відтоді, як праця припинилася. Так що сюди ніхто б не прийшов, як голосно ні кричи.
— Тоді, поки не розповіси мені те, що я хочу знати, ти страждатимеш тут вічно - і Хван Дон Су обнажив перед ним зуби, гострі, як у вовка, але якщо ти більше не хочеш терпіти, то може бути, тобі вже треба поговорити зі мною?
—...
І раптово...
Губи Ю Джин Хо зашевелились. Але його голос був настільки слабкий, що навіть Хван Дон Су не міг його почути.
- Не чую тебе, говори голосніше.
—...
Хван Дон Су нахилив голову ближче до Ю Джин Хо. Він послухався і почув.
- Я сказав... Що... ЙШОВ НА ХУЙ ВІДЮДА!
Обличчя Хвана перекосилося.
- Шшшух!
Хван, який все ще тримав Ю Джин Хо за шию, з обезголовленим виразом обличчя штовхнув його на підлогу.
— Эй, эй! Вбити його удумали? — Сказав хілер, перевіривши пульс Ю Джин Хо.
Славно. Переконуючись, що Ю Джин Хо все ще бився, він з полегшенням зітхнув. Але якщо б він швирннув його з трохи більшою силою, то молодий слабкий мисливець випустив би дух.
- Містере Хван, будь ласка, обережніше. Не хочу бути замішаним у вбивстві за гроші, - попросив хiлер.
— Не хвилюйся... Я буду обережним, - визнав помилку Хван Дон Су.
Чи було це через саму ситуацію?
Інший хлопець, який нервував ще з самого початку, зупинив Хван Дон Су.
- Давай закінчувати. Ти вже достатньо зробив, щоб все з'ясувати, хіба не так?
- Про що ти говориш? Це тільки початок... — и Хван Дон Су криво посміхнувся. На його обличчі відображався жорстокий вираз, і він став схожий на свого покійного брата.
Цей хлопець, нервуючи через те, що не переконав Хван Дон Су, продовжував неспокійно бродити по території.
Але потім...
Він помітив щось на протилежній стороні території заводу.
- Що...? — он прищурился.
І в той момент...
— А? Що? - Він показав у той бік.
Хван Дон Су і хілер підняли голови.
Там, куди вони дивилися, стояв найвищий орк в чорній броні.
—...Орк? — Хван Дон Су вийшов на ноги.
Хілер також встав.
"Тут був вихід з підземелля?" - не зрозумів Хван Дон Су.
Але потім він похитав головою. Якби це було так, то все навколо перетворилося б на повний хаос.
Значить, втечі не було. Це щось інше. Він збільшив тривалість дослідження місцевості. Але не відчув присутності інших магічних істот.
Цей орк був один. Це вже було досить неймовірно.
Але на цьому не закінчилися дивні речі. Орк тремтів. На його морді читався жах. Він ледве стримував сльози і безпорадно тремтів від страху.
— Містер Хван, думаю, що він вас боїться, - замітив хілер.
- У мене немає часу на це... — І кулак Хван Дон Су почав світитися білим сяйвом.
"Не знаю, звідки з'явився цей орк, але навіть якщо б і знав, то мені не варто залишати його в живих", - не сумнівався він.
Кулак Хван Дон Су вже майже дотягнувся до орка. Але в цей момент він почув голос, що роздався зсередини орка.
— Обмен.