Мисливці захопленими очима втупилися на Джін Ву. Але все ж вони не забули зібратися навколо Ву Джин Чойля. І в результаті його запаси цигарок швидко вичерпалися.
Але чомусь у нього трохи почав щипати в носі. Тепер, коли небезпека минула, він зрозумів, що всі вони могли померти.
"Не можу навіть згадати, скільки разів я тут мало не загинув."
Він думав, що ці монстри були стіною, яку він ніколи б не зміг подолати, як би він не намагався. І тепер, дивлячись на те, як Джин Ву наодинці розчавиться з цими штуками, він відчув велике полегшення і радість.
— начальник? Ви плачете, сер?
— Ні, звичайно ні, бовдур. Лише гіркі цигарки. Зрозумів?
— Да. Вона теж мене засмучує.
— Да, и по мне теж.
— И по мне.
Може, ця пачка цигарок того дня здалася їм надто гіркою, оскільки в очах усіх цих мисливців стояли сльози.
— Баам!
Сон Кі Хон умудрився заблокувати удар статуї бога своїм щитом, і завів від болю.
— Кхааах! — Його коліна ходили ходуном. Без хілера у нього не було вибору, крім як прийняти всю силу удару на себе. Але він знав, що довго не витримає.
— К-небудь... Та хто-небудь! — І він, пурхнувши від болю, повернув голову в сторону. І побачив там тихе зборище своїх товаришів-охотників, які сиділи і курили.
Якого хріна.
Він мало не збрехав кров'ю, намагаючись самостійно заблокувати атаки статуї бога! І чому ніхто навіть не намагається йому тут допомогти?
Сон Кін здорово розлютився, і закричав на них:
- Ви що взагалі робите?
Замість відповіді вони вказали щось вище за нього. Сон Кі Хон сприйняв це як попередження про ще одну атаку. Так що він смикнувся і знову підняв свій щит.
Але очікуваної атаки не було.
"??" - він нарешті помітив, що все навколо чомусь моторошно затихло. "Що тут відбувається?"
Він обережно оглянувся під щитом. Врешті - решт він помітив, що всі кам’яні статуї в окрузі були знищені.
- Що це таке?
Він злякався і в поспіху опустив свій щит. Це дало йому змогу побачити, що відбувається над ним. Він побачив статую бога, високу, як хмарочос, і Джін Ву, який стояв на плечі цієї чортовини.
— Аа...? - І ще до того, як подивившись Сон Кі Хона пройшло...
- Будуум!
Удар Джин Ву склав другу половину обличчя боввана бога. Залишившись без голови, величезна статуя почала хитатися в усі боки.
- ...А? Ээеэ? - Сон Кі Хон зрозумів, що щось зараз піде не так. Він рвався звідтіля так, ніби йому підпалили спину. І як правильно йому підказали його відчуття - статуя бога впала прямо туди, де він стояв ще мить назад.
- Будуум!
Піднялася величезна хмара пилу і заповнила всю кімнату.
— Кха-кха! - Закаштувався Чо Джон Гін. Відмахуючись від пилу, він швидко побіг у бік Ча Хаен.
-Мастер...?
- Як ти себе почуваєш? Можеш піднятись? - Стрибко питав він мисливцю.
Вона все ще лежала на підлозі, залишаючись від болю. На його запитання вона негативно похитала головою. Жодна частина її тіла не була в порядку. Чо Джон Гін стурбований надихаючим брови. Він відчував себе абсолютно безпорадним в цей момент.
- Давай допоможу. Спробуй повільно піднятися.
Саме в той момент, коли він намагався підтримати Ча Хаен, до нього підбіг Джін Ву. Хлопець вже розібрався з усіма кам'яними статуями.
- Ви дозволите, якщо я допоможу полюбленці-нім?
— Простите? — Чо Джон Гін перевернув погляд в сторону промовця. Тоді він зрозумів, що Ча Хаен відштовхувала його руку. Він якось збентежено відповів, — О. А, да. Чому б і ні.
Джин Ву швидко підхопив дівчину на руки. Щіки Ча Гаен миттєво спалахнули.
— Будь ласка, потерпи ще трохи - і Джін Ву помчав до виходу, на ходу з усієї сили засунувши двері.
— Бууум!
Закрита двері, як ця, щоб відкритися, потрібен був тільки його хороший пінок. Ця міцна двері, яка навіть не зрушилась з місця, коли її штовхали по всій натовпу високорівні мисливці, була миттєво знищена.
Потім мисливець обережно поклав свою ношу на землю за межами кімнати і викликав Маказин. Стан дівчини було відчутно важким. Джін Ву швидко купив цілюще зілля високого класу і обережно залив його в рот.
— Гльп, глп.
Її рани почали затягуватися з надзвичайною швидкістю.
- Але як...?
— Тссс, — приклав до губ Ча Хаен вказівний палець Джін Ву. Зараз не час пояснюватися, чи не так?
Інші мисливці вийшли з кімнати по черзі. Чи це могло бути променем надії в морі невдач? На щастя, їм не потрібно було негайної медичної допомоги.
Джін Ву закрив Магазин.
Не знаючи про існування лікарського зілля, мисливці лише здивовано витачували очі, коли Ча Гаєн піднялася як ніколи.
— Аа? Але, мисливець Ча-нім, хіба ви не ...?
— Ну, я... — Вона вже збиралася відповісти на автоматі, але швидко доторкнулася до Джін Ву і перевела тему. Зараз не час обговорювати це, так що давайте спершу виберемося звідси.
Мисливці погодилися з нею.
- Є ще вижили? — Вона запитала Джін Ву, у якого серед усіх присутніх було найчутніше відчуття. Він подивився всередину кімнати і похитав головою.
На виході з кімнати стояло всього сімнадцять чоловік. Більше половини тих, хто туди зайшов, загинули. Їхня радість у тому, що вони пережили це зіткнення недовго тривала. Незабаром атмосфера стала тяжкою і сумною.
- Тоді... — і Ча Хаен з застиглим обличчям відвернулася, але Джін Ву простягнув руку й взяв її за зап'ястя. Вона обернулася до нього.
Чому гільдія Мисливців прийшла сюди, йому було не так важливо. Хлопцю зараз було куди допитливіше зовсім інше.
- Вибачте, але... Що сталося з Японією?
Джин Ву зайшов у підземний коридор прямо перед тим, як стався втечу з підземелля тих Ворота рівня S. Отже, йому було цікаво дізнатися про новини з Японії.
Ча Хаен злегка захищалася, але нарешті вона змогла дати відповідний опис.
— Вони були знищені.