За цю коротку мить в його голові промайнули різні думки. Звичайно, він вже вирішив, якою буде його відповідь.
Хлопець нарешті заслужив те, що могло бути його єдиним шансом дізнатися для себе правду. То навіщо ж йому було відступати?
Якщо ця система намагалася заманити її в пастку, то їй не потрібно було проходити через такі деталі. Все-таки система могла навіть вирішити, чи буде битися його серце, так?
"Прямо як і сказав цей ангел. Якщо все це було тільки в складі випробування, то тоді ... Тоді я заслужив право переглянути цей запис." - йому раптом згадали слова боввана ангела перед початком битви.
"Якщо до кінця випробування ти все ще зможеш стояти на двох ногах, то все, що хочеш узнати, буде розкрито тобі. Це буде твоєю нагородою."
Найімовірніше, що ангел мав на увазі право Джін Ву. Він дійшов такого висновку.
Джін Ву прийняв рішення і повільно відповів:
- Так.
Коли він сказав це, його миттєво окутала темрява.
*тиль
У його вухах пролунав знайомий механічний писк, і потім почувся голос системи.
[Збережений запис успішно завантажено.]
Здавалося, ніби б він провалився вниз у нескінченному тунелі на надсвітової швидкості.
Він летів там, де, здавалося, була тільки темрява; а потім світло, що пробувало десь далеко, різко осліпив його.
І потім м'яко розсіявся...
Перед очима Джин Ву, точніше, під ним розгорнулося ціле уявлення, і він про себе ахнув від здивування.
"Боже мій..."
Перед ним простягалася безчислена армія монстрів, якими було заповнено все видиме простір. З того місця, де стояв він, і до самого горизонту. Безчисленні монстри повністю зайнялися собою весь простір. І не було видно ні плямку землі.
По правді кажучи, це було чертовски моторошне видовище. Якби стільки монстрів одночасно вискочило з Ворота, то людство не було б проти них ні єдиного шансу.
Побачивши таке, Джін Ву відчув, як у нього все всередині стискалося.
"Почекай-но... Що це за місце?"
Це не могла бути Земля. Він бачив тонкі, високі і незвично визираючи скелясті виступи, які стирчали там і тут на цих червоноватих рівнинах, де не росло ні травинки.
Це був абсолютно незнайомий йому ландшафт, якого він ніколи раніше не бачив.
Він бачив цю червону землю, ці дивні скелі і величезна армію з монстрів, які там стояли.
Джін Ву глянув на цих монстрів.
Спершу він помітив слабких монстрів, які зазвичай жили в низькорівних підземельах. Потім помітив, що підземелля є набагато складнішою. Таких, як, наприклад, вищих орків, білих фантомів і навіть гігантів.
Це було нескладне скупчення монстрів, які, незалежно від виду і рангу, дивилися вгору та очікували чогось.
"На що вони дивляться?" - Джін Ву простежив за їхніми поглядами і також підняв голову. І тоді він побачив... ЦЕ.
"...!!"
А саме величезне чорне озеро, яке тихо вітало високо у небі.
Ні, насправді це було не озеро. Через розмір він просто переплутав це з озером. Це були Ворота, настільки величезні, що він навіть не міг уявити собі їх розміру. І вони спокійно висіли над землею.
Ця чорна "дира" перекриває пурхне небо за нею.
"Пурпурне небо, хм ...?" - побачивши колір неба, якого не повинно існувати, він вдвічі повірив у те, що це була не Земля.
У світі, який точно не був на Землі, між монстрами і цими воротами мало відбутися щось серйозне.
Він несвідомо проковтнув. Його тривога з часом тільки зростала, бо він був замкнутий у цій гнітючій тиші.
*гуувууу
Що ж має вийти з цих Воріт? Джін Ву задумався, чи побачить він людську зброю або армії людей. Но...
*крррк
Солдати вилетіли з розтягнених воріт, одягнувшись у срібну броню. До широкої спини були прикріплені крила. Ці солдати у срібній броні вилітали з Врата, немов розпечені бджоли, що наражали їх на небезпеку.
Поки монстри зайняли всю землю, у свою чергу всі ці солдати закрили собою небо.
Це було дивовижне видовище. Джін Ву не міг справитись таким неймовірним видом.
Але здавалося, що у монстрів була інша думка на цей рахунок. Вони з усіх сил витили, побачивши солдатів у срібній броні, які літали на небі. Чуди стали роздратовано метатися з боку в бік.
Не потрібно було бути генієм, щоб зрозуміти, що станеться далі. Це була війна.
*Ссуув
Солдати, які летіли на землю, почали різко опускатися. З’ясувалося, що в небі були не одні Врата. Їх там було кілька, і срібні солдати один за одним з’являлися.
Монстри на землі проти солдатів з неба!
Дві групи, очевидно агресивні один проти одного, зіткнулися трохи вище рівня землі. Потім розгорнулась битва неймовірного масштабу і розміру.
— РРЕРРРРЕР! — рев монстрів трясав землю під ними, і...
— ВВУВУ Уу! - ...і громіли гори, в які сурмили солдати на срібній броні.
Зброя зіштовхувалася з зброєю, і броні роздавали там. Невдовзі крики монстрів стали об’єктом звірячого реву і лютого болю. Земля поступово ставала кривавим.
Перевага у цій битві була досить швидкою.
Солдати у срібній броні були дуже сильні. Ці хлопці з легкістю рубали голови монстрам. А ті були достатньо сильними, щоб голими лапами розривати на шматки високорівних мисливців.!
Ці могутні створіння зібралися в натовпі загарбників, і стало зрозуміло, що цілковите знищення монстрів неминуче.
Перемога повільно схилялася в їхньому напрямку. І навіть тоді солдати продовжували безупинно вилітати з Ворту.
Хвилі срібних солдатів, які неслися вперед, як величезний приплив, винищували всі сліди живих монстрів з цих сухопутних рівнин за миттю.
— Квааак!
- Кіїєх!
Війна, яка почалася як сутичка між двома силами, швидко опустилася до рівня різанини.
Подібно до Джіна Ву, коли він воював зі своїми ворогами, мечі і списи срібних воїнів не знали пощади. І через це кількість монстрів досить швидко скоротилася.
Джін Ву спостерігав за цим видовищем з німим жахом. Він, не віддаючись, дивився, як монстрів вбивали майже без будь-яких зусиль, і його захопило невід'ємна суміш емоцій.
"Я горю по тим людям, які втратили життя через цих виродків ... Чи я шкодую, що люди не можуть мати таку силу?"
Ці порожні думки не зайняли його голову. Тому що потім сталося справді незвична подія.
Коли залишалося зовсім трохи до повного знищення монстрів...
... срібні солдати з неба, які люто наступали на своїх ворогів, раптово по черзі застигли.
"Що таке?"
Невже вони тільки зараз відчували жалість до цих істот? Але ні, не може. Якби було так, то вони б не стали ще міцнішими стискувати свою зброю.
Вони так сильно збили мечі, що в них почали помітно тремтіти руки. Крім того, емоції на обличчях цих срібних солдатів були далеко не співчутливими. Ні, це явно був страх.
Їхній погляд був прикутий до чогось, чого Джин ВУ поки не бачив. Це було десь позаду.
Джін Ву раптово осяяло. Він зрозумів, що за ним зараз відбудеться щось незвичайне, достатньо для того, щоб перевернути всю ситуацію з ніг на голову.
Але він не став відразу обертатися назад, а спершу подивився вниз.
По цій кривавій землі розрослася чорна тінь. Вона швидко охопила й полита кров’ю землю, і гори трупів. І коли ця темрява розрослася далі цих тіл, почулися таємничі крики.
Хлопець ніяк не міг зрозуміти, звідки вони роздаються.
Джин Ву знав вміння, яке був до болю схожий, ні, був точно таким же по дії.
"Влади Правителя..." і по його спині відразу пройшов холодок.
Він повільно, болісно потихеньку повернув голову, щоб подивитися назад.
І побачив, що там стоїть величний лицаря в абсолютно чорну броню з голови до п'ят. Від цього лицаря і коня, на якому він сидів, повільно піднімалися згустки енергії, подібні до чорної ауру.
Чому так сталося? Хоч ніхто йому нічого і не говорив, в голову Джин Ву прийшов тільки один можливий титул.
"...Теневой Правитель."
Від лицаря виходило неймовірний тиск, якого було достатньо, щоб він не міг зсунутися.
Чи то солдат з неба в срібній броні, чи монстр із інтелектом - всі затамували подих і витріщилися на цього Теневого Правителя.
Кожен погляд на це поле бою був прикутий тільки до чорного лицаря.
—... - Правитель кинув погляд на солдатів з неба, перш ніж простягнути вперед руку, ніби він хотів схопити щось.
*шух
Джін Ву міг бачити, як солдати на срібному броні похитнулися і почали боятися відступати. Під цим небом кожна істота навалилася в мовчазну тишу, від якої було важко дихати.
І скоро...
Внушливий голос Правителя порушив цю тишу.
— Уставте.