Джін Ву не показував своєї сили до рейди на острові Чеджу. Але коли він зробив це, Мін Бюн Гун був давно мертвий.
Такого просто не могло статися.
Джін Ву дивився на неї недовірливим поглядом. Ча Хаен обережно продовжувала:
— Твоя сила, Мисливець Сон...
Але перш ніж вона встигла продовжити, Джін Ву різко її перебив:
будь ласка.
Незалежно від того, чи буде правдою те, що вона зараз скаже, або ні. Таку тему краще не обговорювати, стоячи посеред вулиці.
Джін Ву швидко просканував околиці, а потім продовжив:
— Давай продовжимо нашу розмову в більш приватному місці?
***
Голова Ю Мін Ган отримав від свого секретаря Кіма файли, які містять певну інформацію.
"Це..."
"Це інформація, зібрана з сеульської лікарні II-Sin, сер".
Il-Sin - це лікарня, де донедавна лежала мати Джін Ву. Ю Мін Ган негайно нахмурився. Без будь-яких слів він почав читати документи.
"Медсестра зайшла вранці і вона вже прокинулася? І Мисливець Сон Джин Ву був поруч зі своєю матір'ю?"
У файлах згадано ще дещо дивне.
Персонал лікарні рекомендував провести ретельний аналіз стану пацієнтки, оскільки вони були стурбовані її здоров'ям. Але замість цього Мисливець Сон наполягав на її звільнення.
Головуючий недовірливо похитав головою.
"Не схоже на нього..."
Цей чоловік дуже сильно любить свою матір. Він ризикував життям, проходячи небезпечні рейди і намагаючись заробити грошей на оплату її лікарняних рахунків.
І той самий чоловік вимагав негайної виписки своєї матері з лікарні, хоча він не міг бути впевнений в її фізичному стані?
"Ні, він би так не вчинив".
Це могло означати тільки одне — на той час Мисливець Сон Джін Ву був абсолютно впевнений, що його мати здорова.
Але як йому це вдалося? Адже жінка була безнадійною.
Чим більше Ю Мін Ган читав файли з інформацією з лікарні, тим сильніше він хмурив свої брови.
Все, що пов'язане з Мисливцем Сон Джін Ву було оповите таємницею.
"Інцідент з дворівним підземеллям, його раптове перебачення, різке видужання його матері, навіть його загадкова здатність створювати безліч покликаних істот..." - можливо він згадав ще не все.
Череда випадковостей - це вже закономірність.
Тут явно щось не так. У цьому немає жодних сумнівів. Про це говорили гострі почуття головуючого. Він був рішучий як ніколи.
- Мабуть, мені доведеться поговорити з ним обличчям до обличчя.
- Я пошлю когось до кінця сьогодні, сер, — охоче відповів секретар.
— У цьому немає необхідності, - сказав Ю Мін Ган.
Секретар Кім був вражений його відповіддю.
- Сер, ви плануєте зустрітися з ним особисто?
— Секретар Ким, Ви хоч знаєте хто він?
Цього було достатньо, щоб Кім закрив рот.
А потім...
Бр-р!
Телефон секретаря раптово завибрував. Головуючий опустив свій погляд назад на файли і дав секретареві свою роздільну здатність:
- Нічого страшного, можете відповісти.
Секретар Кім опустив голову в легкій поклоні і швидко перевірив свій телефон. Це було повідомлення, яке містить термінові новини.
- Головуючий, сер...
Ю Мін Ган знову підняв голову.
— Поки ми говорили, прийшли термінові новини з Японії. Не бажаєте поглянути, сер?
Секретаря Кіма не так просто чимось взволити. Якщо він пропонує вам поглянути, значить справа і правда серйозна.
Голова кивнув головою так, ніби тільки цього він і чекав. Секретар Кім швидко включив на стіні велетенський телевізор.
— Так, для вас є іноземний кореспондент Парк Сон Ву. Як бачите, позаду мене... — По телевізору йшла жива трансляція з найгучнішого центрального району Японії.
***
Район Сіндзюку в Токіо, Японія.
Марна тінь окутала найжвавленішу вулицю Токіо, яку часто називають "Сердоном Японії". І це була не просто метафора, тінь виглядала загрозливо.
Кожна машина, велосипед, людина - неважливо хто або що, всі перебували в тіні. Ця величезна тінь накрила всіх.
Один за одним люди вибиралися зі своїх авто, що зупинилося. Дорога перетворилася на велику пробку, але ніхто не сигналював і не сварився.
Здавалося, що все ніби були зачаровані якоюсь незначною силою.
Очі людей були спрямовані в одну точку.
— Боже мой...
- Господь Всемогутній...
Вони дивилися на Ворота настільки великі, що закривали собою небо і відкидали величезну тінь на землю.
Розмір Врат дорівнює розмірам хмарочоса. Заздрість цих неймовірних Воріт була шоком для людей. Ніхто не міг вимовити ні звуку.
—...
—...
Колись найгучнішу вулицю зараз окутала така давня тиша, що деяких людей мало не знудило.
***
Атмосфера в офіційній резиденції японського прем'єра була досить паршивою.
Роздався тріск.
Міністр не міг стримати хвилю гніву, яка нарощувала його, і з силою кинув пульт в телевізор.
- П-п-прим'єр-міністр!
Його помічники відразу підскочили. Але, зустрівшись з ним поглядом, швидко закрили роти і повернулися на місце. На думку прем'єр-міністра, здавалося, що міг підпалити їх наскрізь.
— Чому Асоціація Мисливців Японії мовчить? — закричав він.
Мацумото Шіґео, президент японської асоціації, опустив голову. Він виглядав куди більш виснаженим після повернення з Південної Кореї.
Прем'єр-міністр насупився.
— От же чёрт...
Щось настільки жахливе з'явилося прямо посеред Токіо, а асоціація, безпосередньо відповідальна за такі речі... мовчить?
— Ворота ранга S розверзилися в серце Токіо! І ви вважаєте нормальним відсутність будь-яких контрмер? Що з вами не так? — У розпачі кричав прем'єр.
На жаль, усі присутні тримали свої роти закритими, наче змову. Вираз обличчя прем’єра скривилось, як у людини, що ніс на собі весь біль цього світу. Чоловік сів у крісло.
— Будьте чесні зі мною, президент Асоціації.
Він вказав на розбитий екран телевізора.
— Що станеться, якщо ця річ виявиться? — запитав він не лише його.
- Кінець, сер.
Як він і думав...
Прем'єр-міністр схопився за голову і почав безпорадно бубнити.
- Ось значить як... Одні ворота, і всьому Токіо кінець, так?
— Ні, прем'єр-міністре, — нехотячи вимовив Мацумото.
— Що?.
Прем'єр-міністр підняв голову, щоб подивитися на обличчя президента Асоціації, але він продовжив говорити беземоційним тоном:
- Я хотів сказати... Що в Японії кінець, сер.