Рицарський наліт пройшов гладко.
Все було навіть занадто гладко. Настільки гладко, що у людей пару раз промайнула думка, ніби це виглядало занадто дивно і підозріло.
Ось ще один монстр.
— Ккыиа!
Це було підземелля, повне гнилого нежиті-монстрів. Але вороги, як не дивно, намагалися уникати бій з мисливцями. Монстри втікали, не атакуючи. Останній монстр, який впав ним також, як і інші, втікав, але маги зловили його та знищили.
Коли те саме повторилося з наступним монстром, мисливці почали серйозно задумуватись над тим, що тут відбувається.
- Дивно якось це все...
- Ці хлопці... Чому вони продовжують утікати, як тільки заздрять нас поблизу?
— Хіба вони не розуміють, що ми все одно будемо їх переслідувати?
У цьому підземеллі повинні були послідовно виходити і нападати могутні атлети та різні особи. Такі як вампіри, мерці, страшні черв'яки і червоні гулі.
Ніколи не було легкого противника.
Їх не просто було важко вбити. Справа була навіть не в тому, зможеш ти вбити їх чи ні. Ніколи не можна було розслаблятися через те, що тобі вдалося їх знищити. Коли не жити відновиться або відродиться, вона може знову атакувати.
Однак.
Вона не хотіла, щоб її різали з рук мисливців рейди. Монстри здавались, наче безпорадні.
"Здається, що вони чогось бояться і не можуть встояти через цей страх перед нами як противниками..." - ці думки відвідали голову майстра гільдії Пак Чон Су.
Він навіть на короткий момент пропустив у голові думку про те, що поквапився з наймом мисливця Сон Джин Ву. Здавалося, що необхідності приводити його в це підземелля особливо не було.
"Ну, неможливо передбачити наперед, що за робота тебе може очікувати в черговому підземеллі", - спотворив себе він.
Хто-небудь принаймні міг припустити, що потрапити в підземелля вищого рівня і головне зачищати його буде так просто?
"З іншого боку..."
Було непогано мати прикритий тил і можливість акуратно закінчити рейд без єдиного пораненого.
Незважаючи на незначні збитки, які вони зазнали раніше, всі мисливці цього виду були в безпеці. Тому можна було сказати, що їм пощастило.
Інший учасник цього рейди, Джін Ву, був розчарований обставинами.
"Я з нетерпінням чекав, щоб швидше потрапити в підземелля вищого рівня і врешті-решт..."
Хоча з глибини підземного підземелля все ще продовжувала виходити жахлива магічна сила, але був один момент у цьому відчутті. Навіть якщо він і далі відчуває цю силу, то не є фактом, що дійсно зможе зустрітися з володарем цієї сили й воювати проти нього. Раптом його вже тут немає.
До того ж, у хлопця навіть не було можливості покинути гільдію Рицарів і піти з цього підземелля прямо зараз. Він не міг кинути їх битися на самоті, адже в даний момент, на відміну від нього, мисливці прикладають всі свої зусилля.
"......"
Джін Ву дуже зітхнув від думок у своїй голові. Але тут він дещо помітив.
Хлопець раптово зупинився.
"Що?"
Мисливець озирнувся назад. У той час біля нього зупинилася цілитель Чон Йе Рим.
- Що трапилося, мисливець Сон Джин Ву? Позаду, в тій стороні, щось є?
Джин Ву нічого не відповів.
Серце мисливця почало битися як божевільний, тому він навіть не міг відкрити рота і відповісти на запитання, що йому задали.
"Не може бути..."
Зіниці Джин Ву, залишені позаду воріт, швидко розширилися.
Але Чон Йе Рим також почала помічати щось дивне в тому напрямку.
- Мисливець Сон?
У той момент погляд Джін Ву став запеклим.
***
— Яаа!
— Ииааa!
Крики різної гучності і тональності розносилися по всій території школи.
У цьому хаосі лише половина учнів, які ходять до цієї школи, змогли вийти живими.
Інша половина учнів або вже були вбиті, лежали на підлозі чи бігали по школах, щоб уникнути орків і втекти від них.
Але це лише на якийсь час відтягувало їх жахливий кінець.
Полювання орків почалося з нижнього поверху, і вони поступово піднімалися все вище й глибше, таким чином заганяючи до смерті переляканих учнів у пастку.
— Хааая!
Учні, які не змогли втекти зі школи або якось ще сховатися, залишилися сидіти в класі. При цьому вони закривали руками вуха, щоб не чути цих жахливих криків, що розносилися навколо.
Це був третій клас старшої школи на верхньому поверсі.
Джін На була серед учнів цього класу, які не могли залишити школу.
І зараз єдиним способом захистити себе від орків для них були лише деякі забарикадовані двері класної кімнати.
— А....
— Дерьмо.
Якісь хлопці тримали в руках стільці, хтось тримав щось ще. Всі намагалися взяти хоча б щось, що могло би служити для них хоч якоюсь подобою зброї.
Але ніхто з них не міг зробити нічого, що дійсно могло б спрацювати.
І тому, єдине про що вони мріяли - це те, щоб мисливці прибули до них на підмогу перед тим, як орки ворвояться у клас.
— Бах!
У цей момент забарикадиовані двері хтось вибив.
— Хааяаа!
— Киияаа!
Під істошні перелякані крики учнів до класної кімнати увійшли два орки. Їхні обличчя залили кров’ю людей, яких вони встигли вбити на своєму шляху.
— Ти, тиа!
Хлопці, що стояли біля дверей і охороняють вхід до неї, викинули швабри, які вони тримали. Вони побігли до іншої стіни, щоб відкрити задні двері класу і так спробувати врятуватися.
Однак.
Біля задніх дверей також був орк. Він, на всяк випадок, чекав когось, хто спробує скористатися цим виходом. Тому, коли хлопець дістався до дверей і відкрив її, орк негайно опустив свій сокиру на його голову.
— Вжик!
Хлопець, чиї черепи були розкриті надвоє, закотив очі і впав на підлогу.
— КиааАа!
— иаа!
Перед класом і позаду нього.
Всі можливі виходи з класу були заблоковані орками.
У цей момент учні зайнялися на підвіконники вікон і стояли на них, продовжуючи кричати від страху. Але ніхто з них не поспішав стрибати. ніж бути схвальними і вбитими орками. Кінцевий результат буде той же.
«Братик! Братику!»
Ті, хто залишився живим, хотіли врятуватися від орків і тому намагалися як можна далі відійти. Але вони все більше і частіше втискалися у кут. Джін На зачинила свої очі і почала називати свого брата Джин Ву.
Свого брата, який є мисливцем S ранга.
Їй хотілося вірити, що якщо вона продовжуватиме його кликати, то він обов'язково звідки-небудь прийде.
Це була її єдина надія.
— Крррик.
— Крик?
Орки, які продовжували наступати, оточивши учнів і заганяючи їх сильніше в кут, раптово зупинилися.
Вони повертались до одне одного і почали розмовляти їхньою мовою.
- Капітане, я відчуваю себе тут як людина, від якої відчувається якась магія.
- Тоді вб'ємо його першим.
На відміну від звичайних людей, з якими вони раніше мали справу, люди, які володіли якоюсь певною магією, представляли для них головну загрозу.
Тому спочатку вони повинні були подбати про таку людину, а потім спокійно перейти до знищення інших.
Орк, який отримав пряму команду від капітана, подивився на групу збійних учнів. Знайшовши в ній Джіна На, він пішов у її бік.
— А! — закричала дівчинка.
Орк схопив Джин На за зап'ястя і, витягнувши її з натовпу, потягнув її за собою в центр кімнати.
- Ця дівчина?
— Верно, капитан.
Він мав рацію.
Хоч відчуття і було слабким, але орк-капітан міг відчувати, що всередині цієї дівчини була магія.
Незалежно від того, чи це була її здатність, уміння, або прихований зброю, той факт, що вона стане першою людиною в цій кімнаті, якого вб'ють, не змінився.
Капітан підняв сокиру над дівчиною.
— А, аа...
Джін На заплющила очі, щоб не бачити сокири, яка була занесена над її головою, все ще довіряючи на спасіння.
— Киррик.
Капітан, який весь цей час підозріло до неї принюхався, нарешті посміхнувся і направив на неї лезо свого сокира.
— ВжЖаж!
"Братик!!" Це було немислиме покликала дівчину.
І саме в цей момент.
— Ушвшаа..
З тіні Джін На різко вирвався чорний дим, який миттєво прийняв ідеальну форму меча.
Капітан орків і його розвідники втупилися на нього у всі очі.
Чи ж капітан не тримає у своїх руках величезний орк, одягнений в чорне озброєння?
— Кырк?
Але перш ніж орки встигли щось сказати.
Величезний орк стиснув свою руку і вдарив кулаком найближчого ока, поламавши його череп як арбуз.
— Бдищь.