Тепер зрозуміло, чому д - р Чхве виявляв обережність. Це було пов’язано з особою опікуна пацієнта.
Опекуном пацієнта є мисливець рангу S!
« Якщо ми будемо поводитись неправильно, або занадто жадібно, то для нас все може дуже швидко закінчитися», — тепер це було зрозуміло.
Усім відомо, який величезний вплив мають мисливці Р. Їхня діяльність дуже важлива. Вони поважаються. Але, якщо хтось з них розлютиться з якогось приводу і ненароком вийде з себе, то ..! Вони можуть втратити самовладання в гніві і тоді ..!
Ім’я опікуна, про якого він навіть і подумати не міг, тепер прозвучало. Лі Сон Чуль проковтнув у нього в горлі.
"Тяжий сьогодні день"
Незабаром він узяв себе в руки, і на його обличчі знову з’явилася привітна напівусмібка.
— У такому разі, негайно починаємо процес виписки.
— Ви впевнені?
— Да, я уверен.
Хо-хо. Усмішка, розрахована на те, щоб приваблювати людей і розміщати їх, відразу з’явилася на губах Лі Сон Чуля.
Звичайно, він повинен їх виписати.
Він не мав права йти проти прохання мисливця рангу S. Він любив працю, або ще більше життя. Хіба він може заперечити мисливцю рангу S?
Але він сказав щось схоже, але більш відповідне для ситуації та статусу:
— Ми не можемо тримати в лікарні повністю здорового тіла і духу пацієнта! Чи не так?
— Да, верно. Я вас зрозумів, директоре.
Лікар, що лікується, негайно піднявся.
І нарешті, залишив кабінет.
— Фуух...
Лі Сон Чуль зітхнув з полегшенням, дивлячись на закриті двері його директорського кабінету.
***
Джін На, дізнавшись про те, що мама одужала, негайно побігла до лікарні. Вона покинула всі свої справи, якими була зайнята.
Джін Ву в цей момент сидів на стільці поруч з ліжком матері. Він відчув наближення своєї сестри. Хлопець піднявся, щоб звільнити місце біля ліжка.
— Вжик.
Двері в палату відчинилися.
— Мама? Мама? — кричала дівчинка.
Все обличчя Джин На було залито слізьми. Вона плакала від радості.
- Моя донька, як ти сильно виросла.
Пак Кён Хе пам'ятала дочку, яка була ще ученицею середньої школи.
Вона обкинула збентеженим поглядом свою донечку, відзначаючи про себе, як сильно та встигла вирости. Потім усміхнулася і широко розтягла руки, щоб обійняти свою улюблену дочку.
У цей момент.
— Мамочка!
Джін На, не пам’ятаючи себе від радості, кинулася до мами в обійми.
Джін Ву поспішав і намагався зупинити її.
Він боявся, що такі різкі рухи та дії можуть пошкодити хворому. Адже вона була жінкою, яка провела в комі 4 роки і тільки зовсім недавно прийшла до свідомості.
Але з іншого боку, як він міг утримувати свою сестру, особливо коли побачив її сльози? Зараз вона ридала на грудях своєї матері.
— Мамочка...!
Джін на весь час сміливо прикидалася дорослою і самостійною дівчиною. Але насправді все ще залишалася дитиною.
Хлопець звик до того, що зазвичай фігура сестри виглядала злегка згорбленою. Здавалося, що на її плечах лежить величезний тягар відповідальності. Але зараз її спина наче розпросталась.
— Зараз...
Джін Ву намагався взяти Джин На за плечі і зняти її з матері. Але Пак Ген Хе приклала палець до своїх губ і похитала головою, зупиняючи його.
Інша ж своєю рукою вона все ще гладити свою дочку по спині.
Хлопець затримав подих і відступив, не сміяючись втручатися.
Коли він дивився на ніжне і радісне вираз обличчя його матері та сестрички, то теж мимовільно починав посміхатися.
« Всі мої зусилля не були неправильними чи даремними» — подумав він.
Джін Ву, нарешті, добився своєї мети. Його вчинки були зроблені не даремно. Він був винагороджена за них, дивлячись на щастя сестри і матері.
Хлопець відчував велике полегшення. Та брила льоду, що сковувала його серце з усіх боків, нарешті розтанула і почала повільно плисти вниз.
Можливо, вони мали б дозволити собі трохи більше часу проводити з ними?
Він бачив, що його сестричка переповнена почуттями і ніяк не може заспокоїтися.
Але він також знав, що вона розумна дівчина. І, мабуть, скоро зрозуміє, що не варто змушувати маму перетруситися. Вона щойно прокинулася після довгого сну.
Просто дівчині потрібно ще трохи часу, щоб повірити в те, що відбувається.
Джін Ву тихо розсміявся і подивився у вікно.
Туман, який до цього тримався з самого ранку, поступово розсіявся. Здавалося, що погода разом з ними святкувала возз’єднання сім’ї.
Почувся дзвінок до вхідних сповіщень. Продовжуючи дивитися у вікно, він дістав свій мобільний телефон з кишені.
«...»
На екрані висвітлювалися дуже багато сповіщень і повідомлень від різних людей. Але зараз він не дуже хотів з кимось розмовляти. І до того ж він не міг відправити відповідь кожному з них, їх було занадто багато.
Мисливець вирішив не відповідати на всі вхідні повідомлення. Він швидко видалив список сповіщень і згорнув вікно повідомлень.
« Якщо буду дуже потрібний, вони самі зі мною зв’яжуться. Нічого."
Замість того, щоб відповідати на пропущені повідомлення та дзвінки, він вирішив відкрити вікно інтернету.