“Братанса"
Як тільки Джін Хо побачив, хто йому дзвонив, його похмуре обличчя відразу ж сяяло.
— Та це ж брат!
У цей момент телефон задзвонив знову. Цього разу Джін Хо негайно відповів:
— Да. Так, брат. Ні, я можу підійти. Да. Так, я зрозумів, скоро буду там, брате.
Після цих слів Джин Хо поклав трубку.
Су Ген відразу помітила, що його настрій змінився. Це дуже підігріло її цікавість.
— А ну-ка? Хто це тобі там називався, а?- поцікавилася вона.
Джин Хо міг би пояснити все сестрі. Але він просто не мав часу розповідати цю довгу історію.
Але справа була не тільки в прохання братана.
Йому просто настільки обсточертело тут, що він був готовий вхопитися за будь-яку можливість. Він прагнув якнайшвидше покинути це місце.
— Я розповім тобі все пізніше, обіцяю!
Ю Су Ген похитала головою, коли побачила, як торохнеться Джін Хо.
- Чого це ти так розхвилювався?
Коли проходили такі сімейні зустрічі, Ю Джин Хо завжди був вірним і відданим. Він ніколи не сміявся слухати свого батька. Але сьогодні все було інакше.
- А ти змінився.
Ю Су Ген посміхнулася. Вона просто зобов'язана допитати про все Джин Хо пізніше. І він мертвий, якщо не розповість.
У цей момент з іншого боку залу Джін Хо шукав свого батька очима.
Скоро настане час вечері.
Його сім’я, запрошені друзі і всі присутні родичі не могли піти без дозволу батька. Особливо, коли наближався час прийому їжі.
Ю Джин Хо оглянувся по сторонах.
Невдовзі він знайшов свого батька. Той стояв далеко від нього і розмовляв з якимись людьми.
Справжнє обличчя монстра.
Цей чоловік, Ю Мюн Хан, був хмурою, сильною і міцною особою. Він ніколи і нікому не показував своєї усмішки.
Батько Джин Хо був дуже складним співрозмовником, а оппонентом тим більше. Його неможливо було перемогти в суперечках. Та ніхто і не наважився з ним сперечатися.
"А я навіть нічого не сказав" подумав Ю Джин Хо.
Але він вже нервував, і так спітніли руки.
Але зараз не час тікати. Джин Хо повинен був виявити мужність.
"Бо я вже пообіцяв"
Ю Джин Хо зібрався з силами, глибоко вдихнув і повільно підійшов до батька.
По дорозі йому кілька разів приходила думка все кинути. Але він просто продовжував йти вперед.
І, нарешті, ледь живий Джін Хо з'явився перед своїм батьком.
— Отец....
Між ними панувала атмосфера далеко не такої, що зазвичай існує між батьком і сином.
Знаменитий холодний погляд перемістився від його співрозмовників на Ю Джин Хо.
- Щось сталося?
Люди, які стояли навколо, відчували, що не повинні бути присутні при цьому розмові. Вони пообіцяли підійти пізніше і відразу зникли по різних напрямах, залишаючи батька та сина наодинці.
- Отче, можу я ненадовго відлучитися у важливій справі?
Він відчував, що його голос проти голосу батька був недостатньо сильним.
— Але я обіцяю, що повернуся ще до вечора.
—....
Здавалося, що Ю Мен Хан ледве стримується від сердитої окупки. Але він тримав себе в руках. Зараз не місце і не час для сімейних сцен. Глибоко зітхнувши, він неохоче дав дозвіл:
— Добре, йди і повертайся.
Обличчя Ю Джин Хо яскраво засяло від його слів. Він не очікував такої легкої перемоги. Він низько вклонився батькові на знак своєї поваги.
- Дуже дякую, Отче!
І він відразу ж ускакав геть.
У той момент, поки Ю Мен Хан з непроникним обличчям дивився в спину Джин Хо, до нього підійшла його дружина і звернулася до його:
— Дорогой, я отримала дзвінок від Він.
Це була саме та новина, яку він чекав цілий день.
Ю Мен Хан ледве ожив і повернувся до неї.
- Які результати цього?
- Звичайно, вона перемогла. Як ти думаєш, чия це дочка?
На обличчі Ю Мен Хана з'явився слабкий натяк на посмішку. Однак вона була скороминущою і відразу зникла.
- Як ти думаєш, коли вона повернеться до Кореї?
— Ну, під час навчання вона дуже зайнята і в цей момент ліпше її не відривати. А ось, коли почнуться канікули, вона повинна повернутися додому.
Ю Мен Хан нахмуріл свої брови.
— Що б тебе не займало, воно не повинно бути виправданням твоєї відсутності на поминках дідуся. Це не справа.
— Ну, ти скажеш, - заперечила дружина. - Припиняй. Сьогодні діти приділяють багато уваги жертвам та помінкам. Вони завжди шанують традиції.
- Тск, тськ.
Дружина Ю Мен Хана лише поправила його краватку, яку дала раніше. Потім, загладивши його по грудях, сказала з любов'ю в голосі:
- І, милий, чому ти не турбуєшся про Джіна Хо так само, як і про інших? Ти міг би бути з ним м'якше.
- Знову ця розмова,- закотив очі Ю Мен Хан. — Я вже казав, що тигр повинен дбати про тигранку. Йому нема сенсу дивитися за якимось котенками.
— Тигр він або кошеня, я його народила і все ще залишається моєю дитиною. До речі, він є і твоєю дитиною теж.
- Хмм...
- Ти знаєш це? Джин Хо зараз вперше посміхався тобі з моменту закінчення середньої школи, чи не так? Ти це помітив?
— И правда что-ли?
Обличчя Ю Мен Хана змінилося. Він повернувся і подивився в сторону, де нещодавно зник Джин Хо.
Можливо, у цих словах була певна доля правди. Зрештою Ю Мен Хан сказав, пересилаючи себе:
- Схоже, у нього з'явилася дівчина. Гаразд, залишимо його. Всі вже зачекалися. Нам теж пора йти. Ходімо.