Але Мажор вмовив його виділити йому, як він висловився, « одну маленьку годину часу».
Місцем зустрічі було призначено в кафе навпроти його будинку.
[Кафе X Ти]
Незважаючи на обід, люди не просто мали багато роботи.
- Старший брат, сюди!
Ю Джин Хо радісно його привітав.
Перед тим як увійти в кафе він просканував все навколо Сенсорикою, включивши її на максимум, але не виявив присутності інших мисливців.
Принаймні ніхто не збирався нападати на нього. І стеження не було. Правда, він не пригадував щоб робив чого-небудь такого, щоб за ним почали полювати.
Джін Ву сів навпроти Ю Джин Хо.
- Не думав, що ми знову зустрінемося.
На столі лише морозиво, до якого він все ще не встиг доторкнутися. Коли я побачив Джін Ву, молодий представник « вищих верств суспільства» піднявся кулями зі стільця і запитав:
- Що будете? Мені принести вам каву?
- Ні, все гаразд.
Ця відповідь змусила юнця надутися і плюхнутися назад на стілець.
Перервав мовчання все ж саме Джін Ву.
- Я слухаю. Навіщо кликав?
І в той момент.
- Ця дівка реально так сказала? Охреніти не встати.
Джін Ву кинув погляд в сторону шуму.
Там три качки в шкільній формі, мабуть спортсмени з тупими обличчями розмовляли з трьома дівчатами-дочок за сусіднім столом.
Він доклав ще трохи зусиль, і підвищивши небагато голос, знову звернувся до Ю Джин Хо.
- Так, ще раз, навіщо ти мене покликав?
- ...коли я таке казав? Цей шматок лайна завжди виробляється перед бабами.
- ...зкликав навіщо?
- Ой, тільки не п*зди мені зараз. Мені що, довести ще че-небудь треба, виродку ти едакий? Мені фотку показати?
Хлопці кричали у всі гланди, але й дівчата - підлітки — втіхи невинності — не відставали лайкою та агресивною поведінкою.
- ...
Більше не в змозі виносити цей звуковий шланг, Джин Ву спокійно встав з-за столу, і попрямував у бік проблемної компанії.
Усі учні подивилися на нього.
- Можете бути тихіше, шановні? Ви тут не одні, навколо повно людей. Трохи поваги.
Один з наших батьків поклав руку за голову і почав раптом кланятися, принижуючи його.
- Так, так. Нам повинно бути соромно. Ми негайно припинимо!
Дівчата від цього цирку почали безсоромно хихіти.
- ...
Не втрачаючи спокою, Джін Ву спокійно подивився на них, а потім відійшов. Але варто було йому повернутися до них спиною, як йому влетіла щось вологе і липке. Подивившись вниз, він побачив що в нього кинули. Снаряд у вигляді маленької паперової кульки зроблений з слини серветки.
- Пха-Хаха
- Кхе-кхе-ке.
- Їй, ну не можна ж так--
Особливі самці мало не скочувалися від джгута на підлогу, тоді як самоки почали сором’язливо підхоплювати.
Той, хто побачив це видовище Ю Джин Хо, дуже нервував, побачивши вираз обличчя Джін Ву, підскочив і поскочив.
Схопивши все ще не використану Ю Джин Хо ложку, що стояла поруч з морозивом, Джін Ву попрямував до каси.
- Тільки подивіться на цього дядька, вже ябедя пішов.
- Він би ще мамуся свою покликав.
Тим часом, веселощі продовжувалось.
З роздратованим обличчям, він поставив продавцеві наступне запитання:
- Скільки коштує ця ложка?
- Приносимо свої вибачення, шанований відвідувач, але наш заклад не займається комерційною реалізацією столових приладів.
- Вона ж у будь-якому випадку не дорожче десяти доларів?
- Вибачте. А, так, припускаю, що так...
Він поклав на касовий апарат банкноту в десять доларів, і пішов.
- Відвідувач? Вибачте. Пане відвідуваче!
Джін В удавався що не чує голос касир, і вирушив прямо до порушників громадського спокою.
Так як на цей раз, його погляд був більш ніж дивним, учні вскочили зі своїх місць.
- Е? Що це з ним?
Усі присутні були прикуті до цього шкідливого столика.
Джін Ву мовчки показав спортсменам ту саму ложку.
- ...?
- ...?
Коли в очах гойдалки з’явився знак зацікавленості і сходинки, Джін Ву почав гнути й м'яти ложку. Через якихось кілька секунд він скрилася повністю зігнута в його кулакі.
*хвилинка мовчання за ні в чому не повинну ложку*
З їхніх облич трохи почав сходити колір.
Чвок.
Кувирк, кувирк.
Він не був більш колишнім столовим інструментом.
Залишився тільки ідеально круглий металева кулька.
- Хера!
Шкільні учні майже не боялися.
« У нього нелюдська сила»
"О-охотник."
Хлопці перелякано переглянулися між собою. Першим схилив голову той самий засранець, що виплюнув в нього той шматок паперу.
- І вибачите.
Інші люди наслідували його приклад.
- Вибачте.
- Ми помилилися. Вибачте нас.
Шкідливі учні кілька разів поклонилися, взявши зі собою своїх товаришів і швидко зникли з закладу.
Усі присутні довкола подивилися на Джін Ву з вдячністю. Шум набридав їм усім, і ніхто не палав бажанням насолодитися ним тут.
Герой тихо повернувся до свого столика.
З вогником в очах Ю Джин Хо почав хвалити його.
- Як і очікувалося від старшого брата! Прийміть мою повагу!
- Перестань. Обійдуся і без твоєї лести.
І Джін Ву повернувся до свого питання.
- Вивалюй зараз же, якого хріна тобі приспішувало влаштовувати цю недобачку?
- Розумієте... старший брат. Я багато думав, все думал і подумав, і після серйозного роздумування придумав дещо. І мені потрібно було в що б не стало поговорити це з вами.
Джін Ву похитав головою.
- Ближче до справи.
- Старший брат, справа в тому...
Робість хлопчина видавала його з потрохами - вона проявлялася червоною на його щоках. Зрештою, взявши свою волю в кулак і виголошуючи свої наміри.
- Справа в тому, що я вирішив зібрати власну приватну команду.
Щоб відповісти на це Джін Ву знадобилося менше секунди.
- Згинь, окайний.