- Ну припустимо, а що ...
— А, прийміть мої вибачення, не впізнав. Сюди. Я вас проведу.
- Що...? А, да. Буду вдячний.
Якщо б ми вирішили розв’язати непорозуміння, то він вирішив би довіритися солдату і дозволити йому себе проводити. По дорозі він оглядався довкола.
"К тому ж..."
Атмосфера в метро дуже нагнітала. Ні єдиної живої душі.
Звичайно, вони зустрічали людей, але всі або військові, чи поліцейські, і жодного цивільного обличчя.
Тут, так там можна було побачити скам'янілі трупи демонів і розру будівлі.
Джін Ву почав трохи розуміти, що відбувається.
"Відимо, десь у окрузі з'явилися Врата".
У той час, мисливська система стеження була настільки прогресивною, що таке траплялося рідко. Однак, коли вони не встигали запобігти з’явленню Воріт, то також траплялися випадки. Цього разу вино стало знехтувати менш елітною місцевістю.
Під час таких надзвичайних пригод солдати та поліцейські вирушали на територію, щоб евакуювати населення і затримати демонів перед прибуттям мисливців.
Звичайно, звичайна зброя не була даремною проти підземних демонів. Проте її було достатньо для скорочення кількості жертв і тимчасової відстрочки лиха при евакуації, так як ніщо не дисциплінувало ефективніше у випадку масової паніки, ніж спрямована на тебе гарматка.
Але це трохи засмучувало країну, яка вирішила довірити цю задачу молодим солдатам майже підліткам.
Дякую.
Перед тим, як пішов солдат, він висловив свою вдячність привітним уклоном.
- Вибачте?
— Завдяки вашій праці, я можу не турбуватися про безпеку цієї країни. Хіба я не правий?
- Можливо...
Слова подяки. Він завжди хотів отримати їх від військових. Кожен з нас займався своїм життям, ризикуючи власним життям за копійки, мисливці та солдати. Чому б не подякувати одне одному за підтримку і працю.
Шшш –
Отримавши інформацію по радіо, обличчя молодого солдата засяяло світлом.
— Докладаю: з усіма демонами в окрузі вдалося розібратися. Залишився тільки один, великий.
Джин Ву кивнув. Навіть без доповідь, він вже це зрозумів. Незадовго до цього він відчув силу сильної істоти. А також енергію кількох мисливців, що оточили цю істоту.
З підвищенням показників Сенсорікі він почав отримувати все більше інформації про те, що відбувається навколо ще до того, як у нього була можливість побачити це своїми очима.
Джін Ву відразу зрозумів.
"Вони мають справу з Босом."
Невдовзі з’явилось і саме створіння. Не на більшій відстані десь з дюжиною мисливців що піднялися на узвишшя і намагалися протистояти велетням.
Великан був ростом з телеграфний стовп. Очевидно, що це представник виду Големів.
- Хрена...
З переляканим охом, солдат відступив на крок назад. Важко було визначити, що саме його шокувало. Можливо, він вперше побачив вживу демона або ж його злякав до жахів огидний вид велетня. У будь-якому випадку, його можна було зрозуміти.
Адже, якщо ви зустрінете демона наживо, то це повністю відрізнялося від його зображення на екрані або по телевізору.
І на відміну від військового, Джін Ву спокійно спостерігав за битвою.
- Господа цілителі, не лежіть, допомагайте активніше ДД-шникам відновити сили!
— Вы охренели? Ми і так на межі! Скоро кінці відкинемо!
— То чому ж це не працює?
— А маги кому мух вважають? Щось не бачу ніяких ознак магічної атаки?
— Це тому, що цей виродок має високу оборону і нас мало!
Судячи з їхніх рухів і вигукувань, ця група була зібрана з мисливців низького рівня.
Не атакуючим, не захисті не було коли прохолоджуватися.
Навіть якщо на мить, один з величезних кам’яних кулаків Ґолема пройшовся по ногах одного з ДД.
* ДД - демейдж дилери або ж клас персонажів, орієнтований на калічення великого кол-ва урона за короткий проміжок часу.
— Кх-ах!
Через рот воїна проступила алая кров.
— О нет!
— Якщо все так піде далі, він помре!
— Як нам далі бути? Невдовзі ми остаточно залишимося без манни!
- Що там можна почути про підкріплення? Скоро вони там?
Сили команди були на вихіді. Вони були в розпачі. Але Джін Ву, який спостерігав за всім цим, у голові ніби з’явилася думка:
« Якщо так зробити... - все може спрацювати. "
Джін Ву поступився на кілька кроків. Велика кількість з них була такою сильною, як Голема. Рівень то у нього був зовсім не високий. Навіть у підмітки не було сили стати Господа Болота.
"А якщо пробити його захист, то копійка йому буде."
Йому всього-навсього потрібно було чимось пробити цю кам'яну брилу. Після того як він пішов на пристойну відстань, став в позиції метанія диска. Він сконцентрував свою силу в м'язах руки, якою він тримав огризок, що був колись мечем. Всі сухожилля на його правій руці розпухли до краю, немов олівці. Енергія з усього його тіла закріпилася в ту руку.
Потім, немов тетиву натягнути, він відіслав обломок меча у політ зі швидкістю звукової хвилі.
— Лети!
