Тунель здавався нескінченним.
Він керував "експедицією" альґії пан Сонг. Він підкріпляв над долонею Сферу Світла, освітлюючи дорогу. За ним йшли найсильніші мисливці, один з яких був ніхто інший як пан Кім.
— А чи не надто далеко ми заходимо? — запитав він, подивившись на свій ручний годинник.
— Ого... 40 хвилин.
— У нас ще є час для поимки Босса. Ворота залишаються відкритими цілу годину. Тож у нас ще двадцять хвилин.
— Якщо за ці 20 хвилин ми так і не знайдемо Босса, то звалюємо звідси.
— Так, напевно так і зробимо.
Сонг мовчки кивнув і, не обертаючись, показав свій великий палець.
— Пане Кім, попереду темно, як в могилі, так що тримайся позаду мене.
Не зводячи очей зі Сфери Світла, пан Кім дістав свій мобільний і включив ліхтар. Дорога стала трохи світлішою.
—...
Містер Сонг теж заліз у свою кишеню і дістав звідти телефон.
*
Цей парадний стрій важко поранений Джін Ву та Джу Хі, які не мали бойових навичок. Джін Ву розгубився, почухав свій затилиць і сказав їй:
— Простите... Я хочу сказати, що мені дійсно шкода.
— Ти про що?
що не зміг підтримати вас.
— Все нормально. Нічого вже не зміниш, так що забудь.
Джін Ву крадькома подивився на її обличчя. Йому було цікаво, який на ньому зараз вираз. За ним не можна було сказати, що все нормально. Аж ніяк! Він нахилився до неї і знову запитав:
— С вами точно все в порядке?
На що Джу Хі повернулася до нього і люто сказала:
— Яке там “в порядку..."? Ти взагалі у своєму розумі? Коли ти вдариш останній удар трохи вище, він би прийшов тобі прямо у серце! Та й твої рани на зап'яссті і стегна все ще не повністю зажили, забув вже про них? Ти і сам зараз справжня ходячий рана, а тобі в іншому підземеллі приспішило, здмушений що? Та хто в здоровому розумі відреагує у абсолютно невідоме місце, будучи в такому стані?
Вона випалила все це раз, жоден м'язи на її обличчі не здригнувся. І вона була права.
Джу Хі мала виняткові здібності до зцілення. Це допомогло їй стати видатним мисливцем-лекером в Асоціації. Її талант повністю відповідав Б-рангу. Однак, зробивши хоча б одну помилку, вона могла б закрити шлях не тільки до мисливської справи, але й до своєї початкової професії.
“Ти навіть не уявляєш, наскільки я вдячний тобі за це.
Джу Хі була не просто добрим мисливцем-лекарем, а навіть відмінним, хоча вона мала всього лише Брангом.
Під час кожного Рейда Асоціація зверталася до неї з проханням провести загін, так що нічого дивного не було в її регулярних зібраннях із навіки пораненим Джіном Ву, який щоразу без винятків був змушений звертатися до них за медичною допомогою.
— Боляче ж? Потерпите ще трохи.
— У мене наче дежавю... Чи не через те?
— Невже знову поранились?
- А ми досить-таки часто перетинаємося, чи не так?
— Ви звернулися до мене так фамільярно? Це точно... Все гаразд?
— Може, тобі дійсно не підходить ця робота?
- Ну ось, і знову ти. Дай мне свою руку. Ну ось, як же так! Ти повинен був обробити рану ще вдома. Боже, так і до перелому недалеко.
Джін Ву дуже вдячний Джу Хі, при цьому його серце повне жалю і найглибшого сорому.
—...
Побачивши, що Джін Ву впав у зануда, Джу Хі була дуже втомлена.
— Тебе правда жаль?
— Правда.
Явно щось задумуючи, Джу Хі окинула його підступним поглядом і посміхнулася краешком губ.
- Тоді, якщо ти відчуваєш себе настільки винним, то... Як щодо того, щоб пригостити мене вечерею якось?
Він очікував почути все, але тільки не це. У відповідь на його розгубленість на дитячому обличчі Джу Хі з'явився рум’янець, точно від сорому.
“ Я не сподівався від неї такої реакції. Як дитина, їй-богу... 14.
Тільки вона була дитиною. Він згадував, як вона колись сказала, що цього року їй виповниться двадцять один рік.
Але якщо представити її у шкільній формі і з короткою стрижкою замість довгої волосся, то дівчину важко відрізнити від старшої школи. Таку картину, як Джу Хі, обличчя Джін Ву почервоніло. Джу Хі з її шикарним волоссям, які вона ніколи не фарбувала, була дуже хороша.
Не почувши нічого, Джу Хі надул щочки, які нагадували дві чарівні кульки, і сказала:
— М-да... Невже тобі так огидна думка про те, щоб поїсти зі мною?
Але він не встиг відповісти. З голови колони мисливців донісся шум:
- Ось воно!
— Зал боса!
Молоді люди були змушені переключити свою увагу на те, що відбувається попереду. А там відбувалося щось незвичайне. Мисливці стовпилися перед велетенськими воротами, які перешкодили їм.
- Щоб ворота закінчувалися печерою?
- Тобто ми йшли до цього, як прихожі?
- Вперше таке бачу.
— А це не небезпечно?
Всі підняли шум. Почулись різні припущення. Мисливці висловлюють занепокоєння, кожен знав, що їхнє життя в небезпеці і треба бути обережним, інакше не вижити. Але якщо ти будеш обачним, то не зробиш того, що повинен. Тому завжди треба шукати золоту середину, але ніколи не кидати її.
І Сонг думав саме в такому руслі.
- І що? Хіба тепер, прибувши сюди, ви хочете повернутися з порожніми руками? — Він сказав, торкаючись руками дверей. — Якщо так, то я піду туди сам.
Сонг був мисливцем С-ранга і за плечима мав десять років досвіду. Йому вже 60 років, і якби не вік, він би працював на якусь велику гільдію. Варто було прислухатися до його слів.
Оскільки він говорив дуже впевнено, інші мисливці трохи заспокоїлися.
- Гаразд, давайте обговоримо все.
Багато мисливців чули про подвійні підземелля. Здається, вони були в такому місці. Знову ж таки почали думати:
— Здається, захований скарб у підземеллі...
- Я чув, що якась маленька гільдія наткнулась на подвійне підземелля, після чого розрослася до одного з найбільших наших часів.
« Демони в таких підземних підземель зазвичай не відрізняються від того, де вони сховані, і тому їм слід уникати проблем...
“ А що, коли чутки не обманювали? Якщо там за дверима танув величезний скарб? А демони - ті самі D та Е-рангов, що й люди, з якими вони легко розібралися в минулому підземеллі? Дуже звабливо вона штовхала перевірити це.
“ Не можна дозволити цьому старому заграбувати весь скарб собі!"
“Ага Medlock.
Кожен мисливець мав куди витрачати гроші. Дехто сподівався поповнення в родині і думав про майбутні витрати для післяпологового відновлення. Інші повинні платити за навчання своїх дітей у школі. А ще інші просто оплачували оренду будинку.
Підрахувавши всі переваги і мінуси, мисливці дійшли згоди: треба йти далі.
Джин Ву не вагався. Він повинен ризикнути.
“ Я не можу дозволити собі повернутися з одним жалюгідним кристалом Е-ранга. Треба мати щонайменше D-ранга, або принаймні ще один Е-Ганґ. >>
А якщо не вбивати демонів, то це дуже добре.
“ Якби ти знайшов той скарб, про який всі говорять... ”
Усі вже думали, що вони обов’язково попадуться скарбам або рідкісних артефакцій. Але кожен розумів, що сам ніколи не зможе справитися. Треба було шукати скарб для всіх загонів. Так само думав і Джін Ву. Він чудово знав, що отриманий ним в одному кристалі навіть не можна порівнювати з тим, які могли отримати, працюючи у команді.
“ Якщо я втрачу щось варте уваги, то й житиму легше 16. Він прагнув стати багатим і мати нові можливості.
Побачивши на його обличчі відсутність будь-яких емоцій, Джу Хі запитала:
- І це обличчя того, хто називає мисливську справу лише своїм хобі?
Джін Ву потиснув плечима.
— А хто не ризикує життям у наш час? Чому б цьому не бути хобі?
— Да?
Їх очі зустрілися, Джін Ву та Джу Хі дивилися один на одного.
Почувся скрегот. Це Сонг штовхнув двері, що ведуть у підземелля, і та піддалася. Вона довго і щупалець скрипіла, поки повністю не відкрилася з глухим гуркотом.
Тепер можна побачити, що за дверною промкою стоїть. Усім було цікаво, кілька мисливців виступили вперед, штовхаючи один одного. Кожен поспішав знайти скарб першим. А про небезпеку всі забули, так натовп вони і увійшли в величезний зал.
« Ми теж підемо, не бажаючи відстати, — каже Джін Ву. — Він вхопив за руку Джу Хі і пішов за іншими.
— Ах...
Дівчина не заперечувала, хоча її це трохи збентежило. Вона не звикла триматися за когось, але мішатися не можна, завжди краще бути поруч з іншими. Так, тримаючись за руки, вони пройшли ворота.
*
Запалися смолоскипи, які були приєднані до землі по всьому периметру.
Спых!
Декого це лякає, інші ж виявилися готові до такої разючої зміни у світі.
- Якого біса? Чого вони самі по собі зажгнулися?.
— Це лише початок.
- Якось це все не схоже на наш перший заход.
Мисливці почали оглядатися довкола. Здавалося, що день за днем зал був уразливий своїми розмірами. Але ніхто не відволікався на це, оскільки основним завданням зараз стояло виявлення небезпечних пасток, якщо такі були тут.
Всі приміщення так і просочилося ветхим запахом. Мисливців відразу скувала вологість, холод і морок, змушуючи здригнутися від відчуття чогось чужого. Пол, стіни та стеля — все поросло густим мхом — тільки додавали жаху в атмосферу, яка панувала тут.
— Уж боляче незручно тут, не знайдете?
- Хтось помітив щось незвичайне?
По правді, деякі злякалися і вже відступили назад, але ті, хто був ретельнішим, рішуче пішли далі.
— Тс-з! Давайте не піднімати зайвого шуму... Мало що або кого можна залучити до розмови.
- Розберемося тут швидко і звалюємо.
Зал виявився не просто великим, а величезним, його стеля зводився до верху куполом. Цей зал легко міг вмістити кілька Олімпійських Стадіонів. Важко описати, наскільки величною була його габаритна велич. Він був подібний до середньовічної архітектури, яка змушувала людей почуватися нічого не вартими перед кам’яним виваленням. І навіть це було розумне пояснення.
— Т-там...
— Д-да, да нет же! Ви ж не думаєте, що це штука і є Бос?
Посередині залу, на величезному троні, з’явилася величезна істота. Придивившись, можна було зрозуміти, що ця статуя зображувала якесь божество. І схоже, що вона зроблена з порцеляни.
— Мама моя рідна...
— Ого...
Скрізь лунали здивовано-викрадені вигуки. Перше, про що подумав Джін Ву, це її схожість до Статуї Свободи. Він навіть намагався уявити, що вона сидить на троні. І, мабуть, Статуя Свободи все-таки менші.
“ Так, ця статуя набагато більше! ”
У мисливців, що стояли біля її величезних ніг, всі всередині стискувалися від страху, адже вони були впевнені, ніби ця величезна статуя і є Бос.
До загального полегшення, статуя не рухалася і не подавала будь-яких ознак життя.
— Тьфу-ух...
Пан Сонг наказав:
— Итак! Розділимося на групи, і нехай кожна обстежує частину залу.
Усі мисливці швидко розбилися по кілька осіб і посходились у різні боки.
- Тут немає жодних слідів перебування демонів підземелля. Це якось дивно.
- Ви теж про це подумали?
— Та не те, що демони, тут навіть комах немає!
Якщо не враховувати масштаби кімнати і самої статуї, інтер'єр був на диво примітивним. На стінах висіли смолоскипи, які продовжували горіти не блідо, постачаючи таким чином зал освітленням і під ними навряд чи стояли кам’яні статуї заввишки трохи більше за людський зріст.
- Краса...
— Справжній витвір мистецтва, правда?
Варто зауважити, що кожна статуя хоч чимось відрізнялася від попередньої. Деякі з них тримали в руках зброю, інші — читали книжки, деякі зображали жінок, які заспокоювали своїх дітей, а були також ті, що тримають смолоскипи у своєму руці.
— Как...
— Неначе скульптури з храму, так? — Я продовжив Сонг, перебивши пана Кіма. — А? - Раптом виявивши щось під своїми ногами, голосно вигукнув Сонг. - Це що, магічне коло?
Прямо перед собою на підлозі він побачив щось зовсім незнайоме, але найбільше спогади про магію.
У той же момент пролунав чийсь крик з іншого кінця залу:
— Дядюшка Сонг, ми знайшли якісь незвичайні написи! Чи не хотіли б ви підійти і особисто на них поглянути? — Це був мисливець, який дивився у цей час на одну з кам’яних статуй в далекому кутку залу.
Коли пан Сонг не міг зрозуміти, як він зацікавився магічним колом, йому довелося встати і підійти. До нього відразу приєдналися й інші мисливці.
Усе, що було в центрі уваги, відразу приковувалося до незнайомих знаків. Сонг зауважив, що такі письмо використовувалися тільки для виготовлення написів на кам’яних плитах.
Пробіжившись поглядом по литографії, Пан Сонг пробурмотів:
- Давні руни...
Стародавні руни — ніде їх не знайти на Землі, тому цей напис можна було б інтерпретувати лише мисливцями з магії.
— Правила храму Каринона, — прочитав перший рядок пан Сонг.
Джін Ву дуже уважно слухав слова Сонга. Раптом хтось смикнув його за руку. Він обернувся і побачив Джу Хі, що її обличчя посиніло, а загальний вигляд видавав переляк. Від її виду Джін Ву розгубився в той же момент.
- Що таке? Вам погано?
— Це... Там!.
Погляд Джин Ву мітнувся в напрямку її тремтячого пальця. А точніше, до Гігантської Статуї, на чиє обличчя вона вказує.
Але нічого особливого він не помітив і тільки в замішанні похитав головою. Нічого не змінилося.
- А що з нею не так?
Джу Хілла, заїкаючись, сказала:
— Г-ока... Її очі стежать за нами!
— Правда?
Скільки він намагався, але так і не зміг розгледіти нічого незвичайного.
— Та бути того не може... Мабуть тобі здалося.
Його слова не досягали її більше, нахиливши голову і затремтівши ще сильніше.
— Минуточку...
Раптом Джін Ву і сам відчув присутність зловісної аури, і все охопило оглушливий тиша.
— Чому все мовчали?.
Але навіть потріскання смолоскипів, і того не стало. Лишився тільки голос Сонга, який читає руни.
- Перше... — І тільки голос містера Сонка, що продовжував читати руни, не зупинявся — поклонися Богові своєму. По-друге, вихваляйте Бога свого. Третє: доведи свою віру. Той, хто посміє порушувати ці правила, назавжди закрита дорога до світла денного. І тоді...
"Ду-гу-дум!"
Незапальний гуркіт загнав усіх жах.
— Що?. Що це було?
- Що за шум? Де і що обвалилося?
Цього разу, швидше за всіх зреагував Джін Ву. Як тільки пролунав шум, він одразу здогадався, що означає « закриє шлях до світла дня ».
— Ворота! Ворота зачинилися!
Стояло Джін Ву це викрикнути, як всі подивилися в бік величезних дверей, які опинилися намертво закриті, хоча під час заїзду мисливці залишили їх спеціально нараспашку.
- Якого біса? Що за чортівня тут діється?
Чоловіка, який найбільше противився ідеї їх експедиції у приховане підземелля, вирвало від страху. Він утік.
- Я валю звідси! Босса і скарб можете залишити собі!. Хай щастить!
Він подивився на Сонга обвинувачуючим поглядом, кивнув на прощання всім через плече і нервово схопився за ручку дверей. Сонг глянув вгору, зіниці його розширилися.
— Стой!
Чвяк!
Голова тільки що схопив ручку чоловіка відірвалася, піднялася вгору і зникла, залишивши внизу лише обезголовлене тіло...
Шлеп!
— Он... Воно оживо!
— А-а! — Всі мисливці закричали жахом.
Кам'яна статуя, що розмозила голову чоловіки дубиною, повернулася в своє початкове положення, ніби нічого і не сталося.
Попередження очевидно: вийти вже не вийде.
- Ви це бачили? Воно рухається!
- Що? Тільки не кажіть, що всі статуї тут можуть рухатися...
- І нам доведеться з ними битися?
— Я навіть не встиг побачити, як вона знесла ту башку!
Але Джін Ву зрозумів, що на цьому все не закінчиться. Він чітко пам’ятав, що сказала Джу Хі: « око... Її очі стежать за нами!
"І якщо це дійсно так......"
По його спині пробіг холодок. Він важко погорнув свою напружену до краю шию і побачив...
— А?.
...як до цього направлений погляд гігантської статуї був прикутий до нього.
