Побачивши, як діє святий дух, Сун Мін відчув задоволення. Коли Дженіелла зморжилася, Сун Мін відчув спокій і тепер не міг приховати радості. Вони від самого початку не йшли в порівнянні. Дженіелла зазнала непоправної шкоди, але зрештою за всім цим стояв святий дух. За всіма проблемами Сун Міна стояв святий дух.
- Що думаєш робити? — обережно запитав темний дух.
Зараз у руках Сан Міна був ніж, який він отримав особисто від господаря шляху бойової душі. Цей світ перестав бути майданчиком для експериментів, тому і керівник йому не потрібен.
« Поки що думаю », — відповів Сун Мін, дивлячись на переляканого святого духу.
Він не мав поганих почуттів до темного духу. Хоча він вважав, що Сун Мін помре, все ж робив усе для того, щоб зупинити його. Але його підготовка підкачала. Якби все пішло за планом темного духу, то Ві Джі Хюн вбила б Сун Міна. І в нього ключ від бібліотеки дістався би їй. Але навіть якщо б вона потрапила в бібліотеку, то як темний дух і думав, у неї не вийшло би змінити підсумки. Вона не настільки дивується, щоб переписати записи в бібліотеці або змусити спуститися з неба Богів. Вона вже декілька разів жила у світі, який справді є цінним учасником подій, але це не дає їй можливості. Вона б потрапила в бібліотеку, а кінець продовжував наближатися. У результаті превихідні істоти проникли б у бібліотеку і вбили її.
Все змінилося завдяки не Ві Джі Хюн, а Сон Міну. Спонсори Ерії хотіли отримати найсильніше створіння.
Простір затремтів. Темний дух здивовано озирнувся навколо. У повітрі з'явився спочатку один, потім другий шар світу, а незабаром вони наповнили весь простір. Сон Мін не міг стримати подиву, спостерігаючи за тим, що відбувається. У бібліотеці були душі тих, хто згадувався в записах, і всі вони опинилися на волі. Ті, хто світиться, почали підійматися до неба одним великим потоком і вирушали у свою останню подорож.
Сон Мін мовчав і дивився на тремтячі вогники. Він відчув, що вони йому дуже раді. Сон Мін посміхнувся їм рукою.
— Дякую, - кілька голосів помішалося.
У них не було багато часу. Єдине, що їм дозволили зробити в цьому місці — сказати кілька слів. Серед них Сун Міну почули голос диявола, Авеля та Коменона і трохи опустили голову.
— Прости... - Почувся і голос Енвіруса.
Він не встиг закінчити фразу, як його віднесло течією. Сон Мін на мить співчутливо йому співчував. Після того як він подивився на темний дух, то сказав:
— А що б ти хотів зробити?
Той заколенувся, а потім тихо відповів:
- Я хочу піти...
Темний дух підняв голову і подивився на небо. Багато душ були в тому місці, де й мали бути. Небо виглядало так, ніби на ньому сяє млинний шлях.
- Ти просиш убити тебе?
— Да... Я не зможу жити в цьому світі, коли втрачу право контролю і тіло.
— Просте життя теж може бути веселим.
— Я знаю надто багато, — гірко посміхнувся той. — Всі мої спогади про той період, коли я був управителем, залишаться при мені. Знаходячи справжнє тіло, спогади не зникнуть. Для мене вже занадто пізно насолоджуватися життям простого смертного...
Темний дух хотів піти на спокій. Еріа перестала бути полем для експериментів і стала справжнім світом. До цього моменту вмираючі тут люди прив'язувалися до записів бібліотеки, а тепер вони могли спокійно піти на той світ.
— Якщо ти хочеш, то можеш стерти твої спогади.
— Ні, просто вбий мене, — помочив темний дух. - Я хочу забути все, особливо те, що я був управителем цього світу. Я бачив кілька повторень і тепер, якщо є така можливість, хочу померти і народитися кимось іншим. Це моє бажання.
Темний дух не збирався змінювати свого рішення. Він спочатку хотів зупинити кінець, щоб нарешті спокійно померти і не застрілити в бібліотеці як дух. З цієї ж причини він допоміг Муші та Теніру, а ті нагородили Пек Сого силами. Усі вони втомилися від цього повторюваного світу.
— А сам убити себе не хочеш?
— Я боюся, - посміхнувся темний дух. — Я жодного разу не помирав, і мені страшно накладати на себе руки. Я боюся, що в такому випадку смерть моя буде повільна. Звичайно, є способи зробити все швидко, але я хочу, щоб ти вбив мене.
- Думаєш я зможу зробити це без болю?
— Да.
Але, як не скажеш, в кінцевому рахунку - це теж самогубство. Але Сан Мін розумів його. Він повільно кивнув головою.
- Хочеш комусь щось передати?
— Извинись за мене перед Ві Джи Хюн, — відповів темний дух. - І ти пробачиш мені.
— Не варто, — посміхнувся Сун Мін. - Завдяки тобі все так закінчилося.
Цей темний дух дуже посміхнувся. У цей момент руки Сан Міна почали рухатися. З погляду темного духу блиск і тіло почало падати. Сун Мін спритно зловив його. Темний дух навіть не помітив смерті. Він отримав потрібну відповідь, і це приносило йому задоволення. Оскільки він не відчув смерті, то й болю теж не було.
Сан Мін відчув, як душа темного духу покинула тіло.
— Ушел...
У бібліотеці було забагато душ. Вони продовжували покидати бібліотеку, створюючи яскравий млявий шлях у небі. Сон Мін відчув, як в ньому піднімається дивне відчуття, і повільно опустив голову.
— Боляче? — запитав він, почувши знизу стогін.
Святий дух через сильний біль просто осіл на підлозі, не в змозі щось зробити.
— Ти не помреш так просто, — клацнув мовою і опустив на неї очі.
Зайнявши тіло медіума, він обхопив рот руками і тихо плакав.
— Просто трохи помчишся.
Сун Мін простягнув руку до святого духу. З його рота пішла піна і він почав бурмотати щось нев'язане, тому що рот заполонила кров. Сон Мін схопив його за підборіддя і той прикусив зубами язик, майже відкупив йому кінчик. Сун Мін використав магію дракона і зробив так, щоб язик повернувся на місце.
- Убий... Вбий мене... — Зголосився святий дух.
Сун Мін байдуже дивився на нього. Святий дух хотів відкусити язик, вистікти кров’ю і померти. Метод самогубства такий собі, але інших варіантів у нього не було, тому що якщо він помре зараз, то зможе піти в інший світ, як це зробив темний дух. Йому потрібно померти, будь-яким можливим способом. Відкусити язик — це болісна реакція, але пристосуватись можна. Тільки ось як він би не старався, у нього це не виходило.
- Я не збираюся тебе вбивати.
Тіло медіума покривалом крові.
що ти надто сильно просив мене про таке?
— У мене не було вибору! — Закричав святий дух.
Він і сам розумів, що не варто просто чекати смерті.
— Я... Я виконував роль управителя. Я робив усе можливе, щоб досягнути необхідних результатів. Я був створений для цього!.
Сун Мін не перебивав духу, який кричав, а той продовжував свою діяльність.
- Темний дух... Він вчинив надто дивно. Керівникам не дозволено робити таке. А може спонсори і хотіли, щоб він робив ці дивні речі, адже в результаті завдяки йому вони змогли отримати результат!..
У його словах була логіка. Темний дух, сам того не помічаючи, приніс хороші результати. Хоча він не міг сам припинити свій вчинок, все ж таки його зусилля принесли плоди. Але тепер цього не дізнаєшся. Темний дух уже мертвий, а його душа зніс потік.
— Да-да... Зрештою все це гра, а я просто виконував свою роль! І ти повинен подякувати мені, я міг убити тебе кілька разів, але не зробив цього!
- Тому що хотів досягти певних результатів.
— Но... І все ж... дякуючи мені...
На обличчі святого духу відображалося розчарування. Він зрозумів, що не має значення, про що він говорить, і тому не міг переконати Сун Міна. Той глянув на заручника святого духу і піднявся з місця.
— Дженіелло слід було вбити тебе... - Пробурмотів він. — Треба було вбити тебе якнайшвидше. Всі проблеми через те, що тебе не чіпали!. Те саме стосується Ходже з Ян Іль Чоном. І Ві Джі Хюн, і Пек Сого та Скарлет... Треба було вбити вас усіх...
— Ти навмисно злиш мене? — запитав Сун Мін, слухаючи святого духу. - Що, думаєш, я не зможу витримати, зірвась і вб'ю тебе?
Святий дух замовк, а Сун Мін засміявся.
— Звичайно, такого не станеться. Я не стану поспішати і вбивати тебе.
З погляду святого духу пропала надія. У цей момент він дістав через пазухи кулю з душею Дженіелли. Це її метод. Вона боролася з Сан Міном, хотіла спершу дати йому надію, а потім відняти, змусивши впадати у розпач. Попри всі свої почуття Сун Мін не міг піддатися емоціям і зіпсувати усе.
Святий дух розкривав рот. Він зрозумів, що в нього немає інших способів, і вирішив ще більше стиснути зуби, одягнувши їх на мову. Але перш ніж він встиг що-небудь зробити, нога Сан Міна вдарила по його обличчю і вибила нижні зуби.
— А-а!
Хлопець прибрав ногу, схопив його за обличчя, і святий дух знову закричав.
— Але ти переварюєш, — пробурмотів Сан Мін.
Святий дух уже не міг зносити біль, а це було занадто сильним. Він ніколи не відчував болю у фізичному тілі. Він позичав тіла Медіума або Воль Ху, але вони були лише маріонетками.
- А ти навіть не зможеш винести тортури.
Почувши це, святий дух схопився за голову і тремтячим поглядом подивився на Сун Міна. Він розумів, що коли почне катувати святий дух, то не витримає і помре. З декотрими жалістю він опустив погляд на дух.
- Ти ж добре знаєш Дженіеллу?
— А...
- Ти будеш її другом.
Душа святого духа вийшла з тіла і, перш ніж вона встигла приєднатися до решти потоку душ, Сун Мін схопив її та відправив у кулю, в якій була душа Дженіелли.
- Ти ж все чула?
Душа Дженіелли затрималася.
- Кінець, якого ти так хотіла, не настав. Все, що тобі так хотілося отримати, насправді було бажанням святого духу.
Дженіелла відчайдушно закричала.
— Сподіваюся, ви подружитесь.
Душа святого духа увійшла в кулю.
— Ця куля - пекло, створене спеціально для вас двох.
Дві душі в кулі швидко заходять. Дженіелла проклинала святого духу, а той продовжував волати. Сон Мін забрав кулю за пазуху і підняв погляд на небо, куди продовжували відлетіти незліченна кількість душ. Так він простояв, поки остання з душ не пропала в небі.
Сон Мін пройшов через кілька смертей, але не знав, що таке Справжня Смерть, як і не знав, що буде після того, коли душа піднесеться, але грунтуючись на записах з бібліотеки, він думав, ніби померти по-справжньому досить непогано. Він також знав, що це йому не світить, бо замість смерті він піде по дорозі бойової душі.
— Реінкарнація...
Це слово в майбутньому не мало ніякого відношення до Сун Міну. Він посміхнувся і розвернувся. Раніше люди в Ерії проходили той самий шлях: народження, заклик і смерть. Але навіть у цьому процесі, що повторюється, була несправедливість тому що хтось може народитися з золотою ложкою в роті. Просто людині пощастило, що його зачала насіння якогось багатого виродка. Просто пощастило, що ця яйцеклітина належала брудній багатій стерві. Зусилля? Коли вони докладали зусиль, то тільки махали хвостиком швидше за другіх сперматозоїдів. А інші з народження обдаровані надзвичайним талантом. З глиняної ложки вони можуть зробити золоту, якщо зможуть. Ця несправедливість однакова у всіх куточках світу. Комусь призначено йти шляхом вивчення бойових мистецтв, в той час як інші можуть народитися з талантом до магії.
« А що сказати про мене? У мене було нерівним рахунком."
Він не знав ані бойових мистецтв, ні магії, та й не мав особливого таланту.
На щастя, саме через це він зміг отримати схвалення і прийти туди, де зараз знаходиться. Він не мав нічого, але отримав благословення долі. Він не мав талантів, тому багато чого навчився від інших. Сун Мін пережив багато випробувань, перш ніж опинитися тут.
— Але, — пробурмотів він, дивлячись на небо, - краще б я народився якби не з золотою ложкою в роті, так би мовити талановитим.
Сун Мін розгорнувся. Настав час вибиратися з бібліотеки, бо там його можуть чекати друзі.