Полетіли криваві краплі. Ви Джі Хюн нахмурилась. Не встигла вона підготуватись, як Сан Мін напав на неї. Він зробив кілька безформних копій, яких доповнили звичайні копії і полетіли у Ві Джі Хюн. Вони, звичайно, змогли відтіснити її, але вона майже не постраждала.
Ві Джі Хюн була людиною, тому не мала здатності відновлюватися, як Сан Мін. Але навіть при цьому вона через стільки всього пройшла, що її тіло навряд чи можна назвати людським.
Як тільки атака Сун Міна закінчилась, нападати почала вона. Ві Джі Хюн багато бачила і вловлювала важливі дрібниці. Якщо Сун Мін мав силу зруйнувати все довкола, то Ві Джі Хюн була наче крихітне пилку на вітрах. Такі рухи дівчини Сун Мін викликали в мене дивне відчуття. Він знав, що її талант був отриманий від темного духу, проте...
« Чи міг би і я так зробити? »
Безформним списом він зовсім не наніс їй урона, при цьому вона виконала мінімум рухів. Вона діяла тільки руками. Сун Мін бачив, як його удар зіткнувся з руками Ві Джі Хюн і попрямував в зовсім інший бік. У цей же момент він вирішив діяти інакше.
З усіх боків закривалися блискавки, а в самому центрі бурі стояла Ві Джі Хюн, яка підняла вгору руки. Трупів навколо зовсім не залишилося. Але залишився жахливий запах, що тепер перебивала технології Ві Джі Хюн, від якої віяло польовими квітами. Сон Мін вже бачив це в Лесу фей, коли вони проводили час разом. Ян Іль Чон вчив, що цю техніку використовують ті, хто досягав межі вищості, і вона відрізняється певною спрямованістю. І ця спрямованість буде визначати те, наскільки хороший її власник.
Поки вони були в лісі, Ві Джі Хюн багато тренувалася. Сон Мін став учнем Ян Іль Чон і тренував один лише Чорний Грім, нічого не винаходив. Ві Джі Хюн відрізняється від нього. Вона відмовилася приймати вчення Ян Іль Чона і вигадувала свої Ци, поки вони не покинули ліс. До того часу вона не встигла завершити цю техніку, але навіть так їй вдалося отримати похвалу Ян Іль Чона. Тоді вона не дала цій Ци імені. Немає сенсу якось називати технологію, якщо вона не завершена.
Але це було десять років тому, а тепер ми бачимо хаос у мальовничих кольорах. Вони оточили її, готуючись допомогти Ві Джі Хюн у атакі, а сама дівчина - холодний погляд стежив за рухом Сун Міном.
Вона зашевелила кінцями пальців. Усі бутони розкрилися, листя почало вибухати і розлітатися по сторонах, наповнюючи собою простір. Найгарніша у світі Ці.
— Звичайне цвітіння, — пробурмотіла Ви Джі Хюн.
Росли квіти. Ще один листок з’являвся за одним аркушом. Вони захоплювали простір, здавалося, що Нейгун Ві Джі Хюн немає межі. Вибух за вибухом ударяв по захисту Сун Міна, і незабаром вони почали стикатися з його атаками.
Йому здалося, що звук навколо пропав. Ні, ніби пропав весь світ. Дві сили були настільки потужними, що весь простір похитнувся, але не розколовся. Здалеку почувся сміх. Сміх проклятого святого духу.
Одного разу Ян Іль Чон сказав Сан Міну, що якщо Ви Джі Хюн закінчить свою Ци, то ця техніка напевно перевершить Чорний Грім. Ця фраза чомусь відклалася в його пам'яті.
Появився звук. Підув вітер і потягнув за собою Сан Міна та Ві Джі Хюн. Тільки-но вибух у повітрі з'явився великий дірок. Ви Джі Хюн зовсім не здивувалась. Вона знову зацвіла квіти і зібрала руки. Багато пелюсток почали опадати, перетворюючись на метеликів.
Сун Мін перевів дихання і створив безформний спис. Безкінечність Копія Дев'яті Небес? Ні, це занадто дорого по силах і малоефективно в даному випадку. Сан Мін закричав зубами. Він мав спогади Ян Іль Чона і Володаря Крові, але у нього було часу на те, щоб зараз створювати нову Ці, здатну перевершити Ви Джі Хюн.
Безформний спис засвітився. Його обліпили метелики. Простій Ци було мало. Сон Мін почав швидко відкривати чари драконів, яка відразу покрила його тіло. Ще швидше, сильніше. Він обома очима стежив за Ви Джі Хюн. У цей момент магія проклала до неї шлях і вибухнула. Вибух охопили Ви Джі Хюн, але перед цим це зробили квіти, повністю захистивши її.
Як вона змогла відреагувати на атаку такої швидкості? Сан Мін не знав. Він відчув, що все може піти зовсім не так, як він планував, але продовжив використовувати магію драконів. Робив він це майже миттєво, але доторкнутися Ві Джі Хюн йому так і не вдалося.
« Я впевнений...»
Тривога стала реальністю. Він дійсно був у небезпеці.
"Вона росте навіть зараз."
Це точно. Швидкість її реакції відрізнялась від першої. Вона повільно, але вірно ставала сильнішою. Ві Джі Хюн пристосувалася до бою і тепер просто виймала з нього вигоду. Зрозумівши це, Сюзан Мін з жахом посміхнувся. У цьому він був упевнений абсолютно точно. Якщо Ви Джі Хюн, на її думку, мали зупинити кінець, то тепер вона без жодних сумнівів готова стати самим кінцем.
« Я переоцінив себе» — звернувся Сан Мін до себе.
Тепер йому точно доведеться зробити їй боляче. Вибачень вистачить? Чи це означає, що ми турбуємося про інших?
Метелики знову полетіли, а квіти вже майже заповнили весь простір. Тепер це місце більше нагадувало не страшний Пекло, а про крайню поляну з червоними квітами, між якими літали красиві метелики. Важко передбачити, що станеться далі. Захист то вибухала, то знову відновлювалась. Десятки разів, знову і знов. Сун Мін зібрав усі сили і зробив стрибок, після якого стався сильний вибух, що накрив усю поляну.
— Цікаво, — почувся тихий голос.
Сон Мін з подивом подивився на Ві Джі Хюн. Там вона кивнула головою.
— Ты...
Їхні погляди зустрілися. Сон Мін побачив усмішку на її губах, а потім помітив і проблиски емоцій. Вона насолоджувалася тим, що відбувається.
— Тобі цікаво воювати, — пробурмотіла вона. — Але це не може тривати вічно. Я повинна це зробити. Вбивати і ... Убивати.
У Сан Міна з’явилася невелика надія. А що як під час бою до Ві Джі Хюн повернеться здоровий глузд? Але залежно від її дій ця надія то зникала, то з'являлася знову.
"Все нормально".
Ні, не нормально. Жахливе відчуття. Вся ця ситуація просто жахлива. Коли все так обернулося?
— Коли це закінчиться? — пробурмотала Ви Джи Хюн.
Вона вже почала рух. Звичайно, для того щоб вбити Сан Міна. Тепер Ві Джі Хюн була розбита. Вона багато зробила сама, багатьох вбила. Сан Мін знав, що вона не залізна. Її впевненість і витривалість не були в неї від самого початку. Вона просто підлаштовувала реальність навколо неї. Змалечку я тренувалася.
« Ти не знаєш хто я, але знаю тебе. Знав тебе з минулого."
Коли вони вперше зустрілися в Дженабісі, їй було тринадцять, а Сун Міну чотирнадцять. Її несподівано призвали, але вона не хотіла повертатися в світ, у якому жила до цього.
"Ти занадто швидко звикла до нового світу, так що неможливо було назвати тебе дитиною."
Тоді Ві Джі Хюн зробила зовсім незнайомого їй хлопчика на ім'я Сан Мін своїм другом...
« Знаю, тобі було добре весь цей час»
Вона не хотіла повертатися до життя, яке жила перед Ерією. Вона не хотіла бути просто Ви Джі Хюн. Тепер у неї з’явився друг, якого вона зовсім не хотіла.
« Ти з самого дитинства була одинокою. Я збираюся зблизитися з тобою... але я не відчував провину. А ти продовжувала вважати мене першим другом".
Так було завжди.
"Ти виглядаєш сильною і впевненою, але насправді все не так просто".
Тут вона знову стала абсолютно самотньою. Самотність — це шлях до божевілля.
"Не страшно, якщо ти відчаїшся"
— Відчуватися самотності нормально, — почулося бурмотіння. — Але я не в розпачі.
Він сказав Сан - Міну не впадати у розпач, не руйнувати себе і не вмирати. Ці слова залишили відбиток. Так що тепер навіть у найбільш жахливому становищі Сун Мін не міг впадати в розпач.
А ще він пообіцяв. Пообіцяв Пэк Сого повернутися. Пообіцяв Ві Джі Хюн, що він зробить усе можливе і завершить її.
— Ты... — Пробурмотала Ви Джі Хюн, дивлячись на вираз обличчя.
Довкола летіли квіти і метелики. Усі безформні списи зникли і залишилися тільки одне — у руках Сун Міна. Чим ближче він ставав до Ві Джі Хюн, тим виразніше відчував її ненависть. Її відкриті технології заповнили весь простір, і сили Сон Міна здавалися надто незначними.
- Що ти таке? — запитала вона.
Сун Мін змахнув списом, спровокував вибух. Світло від вибуху стало блискавкою і знищив частину метеликів. Після вибуху квітів їх стало ще більше.
— Ты... Хто ти такий?.
На її запитання, поставлене без емоцій, Сун Мін мовчазно посміхнувся і піднявся в повітря. Ві Джі Хюн приготувалася до атаки, а Сун Мін не схилився. Він схопив спис обома руками і відвів його назад.
Спогади, досвід. Він опирався на них, використовуючи проти Ві Джі Хюн. При цьому він не міг її вбити. Різниця була настільки очевидною, що коли Сан Мін втомлювався, Ві Джі Хюн продовжувала вчитися. І в якийсь момент вона переростає його настільки, що він нічого не зможе зробити, і тоді битися вже буде безглуздо. Як і стане безглуздим все, чого він навчився, усе, що він перейняв у неї.
— Я Лі Сун Мін, — сказав він і зробив великий крок уперед. - Твій перший друг.
Він продовжував йти. Його спис зустрівся силою Ві Джі Хюн. Він зковтнув, подивився на неї і продовжив:
- І твій перший чоловік...
Сан Мін почувався трохи жалюгідно, смішно. Ві Джі Хюн дивилася на нього непомітним поглядом. Вона моргнула, подивилася на хлопця і помоститися.
- Ти в своєму розумі?
Її вираз обличчя і слова сильно поранили Сун Міна. Він хотів доторкнутися Ві Джі Хюн, обіймати, але вона ставала все далі. Але все нормально. Сун Мін не впадалася.