- Будь ласка...
Емоції виходили назовні. Всі ті емоції, які вона відчувала, виривалися з неї. Це було навіть смішно, адже Сан Мін ще нічого не зробив. Якщо подумати, то він протримався куди довше. Вона згадала свої слова про те, що до болю неможливо звикнути і посміхнулася.
- Будь ласка, зупинись.
Їй потрібен був об'єкт ненависті і далеко йти не довелося. Він був прямо перед її очима. Якийсь час вона була монстром, що вганяє всіх у жах, але це більше не так.
- Я була неправа, прошу...
Сун Мін, справжнім монстром. Він не зупинявся і продовжував принижувати її. Все почалося з простих ударів і перетікло в магічні вибухи. Особливо цікавою виявилася магія, яка дає на психіку. Дженіелла була шокована. Але магія спрацювала тільки тому, що вона ніколи раніше не відчувала її.
- Будь ласка... Вбий мене.
Сон Мін, дивлячись на неї, відчував справжнє задоволення, думаючи, що йому нарешті вдалося це зробити. Але перед світанком все ще було далеко. Їх чекала довга ніч. Він досяг певних успіхів, але не збирався зупинятися. Оскільки ніч ще не закінчилась, він міг здійснити багато бажань.
В якийсь момент Дженіелла перестала чинити опір, значить, сталася перезавантаження. Оновлювався не тільки її тіло, але й свідомість, і все почалося спочатку. Дженіелла знову кричала і намагалася вирватися. Вона не просила її врятувати, розуміючи, що Сан Мін ні в якому розкладі не залишить її живою. Тому вона просила вбити її.
- Убий мене!
— Рано, — кожен раз відповідав Сун Мін з усмішкою на обличчі.
Він пригадав собі, що помста безглузда, але тепер це здавалося йому марною. Без сенсу? Ні, це зовсім не так. Сун Мін побачив, як повелитель Крові відносно Дженіелли знехтував ними.
Якби тільки не було Дженіелли...
Якби тільки не було Дженіелли, Ян Іль Чону не довелося б йти на північ.
Якби не Дженіелли, то Пек Сого б отруїла ядом Джу Вон.
Якби тільки не було Дженіелли, то Пэк Сого не втратила б праву руку.
Якби не Дженіелли, то Скарлет б не втратила лівого ока.
Якби тільки не було Дженіелли, то Чорний Дракон не втратив би ліву руку.
Якби не Дженіелли, Ллойд би залишився з правою ногою.
Якби тільки не було Дженіелли, то Король Копій б не помер.
Якби не Дженіелли, крила Осла б залишилися цілі, а в лісі не відбувся би цілого хаосу.
Все, що трапилося в цьому лісі, сталося через Дженіелли. Якби тільки не було Дженіелли, то було б куди краще.
Да. Якби тільки не було Дженіелли, то б я не зник.
Дженіелла більше не реагувала на це. Сан Мін вдарив її по голові. Вона відновилась швидше, ніж він встигав моргнути. Сан Мін підняв погляд на небо. Ніч починала закінчуватися, і світанок наближався. Сан Мін опустив очі на свої руки. Вони були всі в крові, але він не додав цьому значення і подивився на Дженіеллу. Вона тряслася. Її впевненість і гордість зникли.
- Убий...
Вона просто бажала смерті. Скільки разів вона померла за цей час? Мабуть, не так вже й багато. Але кожного разу, коли це відбувалося, ніч здавалась неймовірно довгою. Сила відновлення дала їй нове життя знову і знов, приносячи черговий біль. Дженіелла бачила палаючі очі Сан Міна. Вона згадала себе трохи раніше. Тоді вона голосно сміялася і питала його, чи не зневірився він, але тепер у ній немає нічого від того образу. У той момент, коли вона запитала, чи не зневірився Сан Мін, її життя пішло під відкос.
Вона не збагнула нічого, чого так хотіла. Не сталося майбутнього, де з’являється Пожирач і їй не вдалося виховати свого пожираеля в обличчі Айріс. Кінець уже не наближався, тепер Дженіелла мало чим насолоджуватися.
- Убий мене вже ...
Сан Мін міг її вбити. Коли прийде світанок, він зробить це. Але ніч була справді довжиною. Здавалося, що вона ніколи не закінчиться, але світанок ставав все ближче. Тепер Дженіелла вже не страждатиме, так вона думала. Вона хотіла померти не для того, щоб мучити себе. Просто вона не могла винести усвідомлення того, що жодне з її бажань не здійсниться. Ось тому вона і хотіла померти. Краще вже померти і просто не знати, чим все закінчиться. Вона все ще надіялась, що навіть коли вона помре, то майбутнє сповниться і прийде кінець.
- Про що думаєш?
Сан Мін опустив очі і подивився на Дженіеллу. Він наблизився до її обличчя і схопив її за підборіддя, дивлячись в її наповнені жахом очі.
- Ну що?
У руках Сан - Міна з’явився спис, який він повільно всадив у плече Дженіелли. Відчувши біль, вона прикусила губу.
— Ах!.
Через стиснуті губи почувся стогін. Цього разу біль відрізнявся. Сан Мін відірвала її праву руку і вона більше не відновилася. Дженіелла перевела подих і заплющила очі. Вона подумала, що якщо трохи почекати, то біль мине сама собою.
— Не боляче?
— Б-більшо...
- А настрій як?
Дженіелла не відповідала. Сун Мін розсміявся і проколов її стегна списом. Вона задерлася і закричав. Він поставив їй це запитання не тому, що хотів почути відповідь. Сан Мін просто робив усе, що йому хотілося. Дженіелла сподівалася, що в останній раз відчуватиме біль, але її мучитель не зупинявся. І ось нарешті обстрілення списа націлилося на її серце. Дженіелла повільно перевела подих і підняла погляд на Сан Міна.
— Знай, - пробурмотів він, дивлячись прямо на Дженіеллу, — все, що ти так хотіла, не збудеться.
- Що ти говориш? Вона швидко проговорила, а серце в грудях стискалось.
Але Сан Мін не збирався поспішати. Він подивився в очі Дженіелли і повільно пустив спис прямо їй у груди. Шкіра навколо рани почала горіти. Магія не могла дати йому відсіч і спис пройшов крізь ребра. Обстрілення торкнулося серця. Воно входило все глибше і ясніше. Дженіелла стиснула зуби і застовала. Смерть ставала все ближчою. Вона вже померла і не раз, але за сім століть вона жодного разу не вмирала. І на відміну від усіх попередніх смертей, цього разу у неї не буде ніякого продовження.
« Все добре...»
Ні, не так. Вона не хотіла помирати. Вона знала, що одного дня це станеться, але не хотіла, щоб все закінчилося таким чином. Вона не хотіла помирати по-справжньому. Вона хотіла побачити кінець. Но... Навіщо їй це?
— А...
Серце розірвалося. Коп'є Сун Міна пройшло крізь її груди і вийшло з боку спини. По її тілу пробіг розряд, а безформний спис зник. Дженіелла відчувала біль. Вона не могла зосередитися на чомусь конкретному і її переповнювала купа емоцій.
— Це кінець, — тихо пробурмотіла вона.
Вона не хотіла помирати. Вона хотіла побачити кінець, але ніяк не померти тут. Але й далі жити їй не хотілося. Їй було страшно від того, що вона продовжить випробовувати цей моторошний біль. Страшно усвідомлювати, що кінець може не настати.
— Ах...
Її знання все більше залишалося. Тіло нічого не відчував. Голова кілька разів злітала з її плечей, а спис вже жодного разу прокололо серце, але цього разу вона відчувала, що помре по-справжньому. Але чи це правда?
Вона відчувала щось огидне. У темряві перед очима з'явилося світло. Першим, що вона побачила, стало обличчя наближається Сун Міна. Вона зібралася закричати, але звук не виходив назовні. Вона хотіла втекти, але відстань не збільшувалася. Уперше в житті вона почувалася такою безпорадною.
« Гм, — глянув Сун Мін на кулю у своїй руці і потер підборіддя.
Він непокоївся, чи все вийде йому на користь. Сун Мін зібрав у руці все сили Ян Іль Чона і Володаря Крові, але головна роль в тому, що він збирався зробити, була магія дракона.
« Ти ж і не здогадувався, що магія така зручна річ, так?» — запитав він у голові про те, який би поставив йому Годжу.
Сан Мін зрозумів, що відповідати нікому не вдалося і гірко посміхнувся. Він злегка захитався в руці кулькою.
"А-а!"
У ньому була душа Дженіелли. Вона закричала. Сан Мін потряс кулю ще трохи і, подряпавши його нігтями, почав вливати у нього силу нелюдяний. Він бачив, як душа Дженіелли в кулі металася з боку убік. Сан Мін розсміявся.
— Я ж казав, — тихо проговорив він до душі Дженіелли замкненою в кулі. - Я не дам здійснити нічого, що ти так хочеш.
Королева вампірів хотіла просто померти, тому Сан Мін не вбивав її. Він знищив її тіло, а душу перемістив в кулю, створену за допомогою магії драконів. Оскільки магія підтримувалася на одному рівні, вона ніяк не могла вибратися. Хоч би що вона робила, їй ніколи не вдавалося вибратися з в’язниці.
— Не думай про мене надто погано, — з усмішкою на вулиці сказав Сун Мін, слухаючи розпачливі крики. - Я ж не вбив тебе. Можливо, хоч так ти побачиш кінець.
"Хватіт, хва-аатит!"
Сан Мін ігнорував крики Дженіелли. Він заблокував її голос і розгорнувся. Джеміні, сидячи на землі, не могла дивитися на нього. Вона відчувала, що душа Дженіелли тепер знаходиться не в її тілі, яке варилося під ногами Сан Міна, а в кулі у нього в руках. Джеміні зрозуміла, що сталося.
- Чому ти не втекла? — запитав Сун Мін, підійшовши до неї.
- Бо це безглуздо...
— Ти маєш рацію, — кивнув Сун Мін і знову створив безформний спис.
Джеміні відчула, як її плечі здригнулися.
— Я... Я присягнусь на мане. Я тобі ні за що не заважатиму. Не буду твоїм ворогом. Или... Що мені ще зробити?
— Хочеш жити?
— Так, — закинула головою Джемні.
Сан Мін подумав про спогади Володаря Крові.
— Збери вампиров, — кинув спис. - Скажи їм, що Дженіелла мертва і ти нова королева вампірів.
— И?.
— Нічого не роби. Я не буду тобі говорити не пити кров, але не створюй ще більше вампірів. Я не змушую тебе сидіти тільки на півночі. Ти можеш пити кров, щоб жити але не допусти нових вампірів.
— Я... Я зрозуміла, — вона відразу опустила голову.
Дженіелла опинилася в пастці, але це не означає, що всі вампіри помруть, так що було б добре контролювати їх через Джемні. Сан Мін був задоволений.
А спогади Володара Крові виявилися живими, і Сун Мін згадав, як він подорожував з Джеміні та Дженіеллою по світу.