- Посміхнися, я тобі кажу.
« Цікаво, як зараз виглядає моє обличчя? »
Але Сан Мін знав відповідь на це запитання, навіть не дивлячись у дзеркало. Він плакав, не зупиняючись, а все його тіло без зупинки тремтіло.
— Как... Як я можу посміхатися?
Коли помер Божевільний Диявол, Ян Іл Чон, у такі моменти Сон Мін завжди почувався однаково. Він думав, що більше ніколи не хоче цього робити. Кожного разу, коли він згадував про їхню смерть, його настрій сильно змінювався.
« Чому я нічого не зробив? Чому я став безсилим? Чому саме я живу так?»
Серед відчаю та зневаги почала зароджуватися злість.
— Ты... не можеш... - Його голос тремтів.
Йому нічого не залишалось, крім того що визнати очевидне. Сон Мін цінував Ходжу набагато більше, ніж божевільний Диявол і навіть Ян Іль Чона. Після зустрічі в лісі вони опинилися зв’язані, і Ходжу бачив та відчував все, що відчуває Сун Мін. Я завжди був готовий підтримати його поради щодо справ, з якими він не міг поділитися. Він розумів Сан Міна і завжди захищав його. Був його другом. Був наставником і звертав увагу на слабкі сторони Сун Міна. Він знав його краще, ніж будь-хто інший.
— Ні, — помочив головою. - Я мушу піти. Заради тебе і заради себе. Те, що ти просиш залишитися мене, нічого не змінить. Рано чи пізно я повинен піти, і я вже запізнився.
— Но... але напевно є інший спосіб!
— Нет. Його немає, — впевнено відповів Ходжу.
Він вказав на бік пейзажу, який до цього не було видно через сильну туман. Сан Мін здригнувся. Він розумів, що його очі мають яскравий світ. Разом з тим, як зникав Ходже, світ також зник.
— Не плач, — знову попросив Ходжу. — Хіба ти не розумієш, що це необхідно? Я затримався тут на надто довгий термін. Я повинен був зникнути десять років тому.
Сан Мін накрив обличчя обома руками. За короткий час у його голові промайнуло багато думок. Він розумів, що так мало статися. А що, коли я перетягну душу в інше тіло? Ні, це перебір. Сон Мін навіть подумав, що можна використовувати порожнече тіло Айні, але Ходже вже казав, ніби це неможливо.
— Я не зможу залишитися ні в якому образі, — розсміявся Ходжу і зрозумів, що думає Сун Мін. - І не тому, що мене бісить ця дівчинка. Просто немає способу.
— Зрозуміло...
« Не плач і посміхнися» — подумав Сун Мін, звертаючись до себе.
Він переконав себе, що це необхідно. А це означає, що треба посміхнутися. Якщо це їх з Ходжу останні миті, то потрібно зробити так, як того хоче Годже і посміхнутися.
Сон Мін накрив обома руками обличчя, протираючи сльози, які все ніяк не зупинялися. Він зажмурився, а коли відкрив очі, то змусив себе посміхнутися.
— Який же ти страшний, — сказав Ходжу і засміявся.
Сан Мін відчув, як його усмішка дротить. Нехай Ходже і говорив це з голкою, але він був з ним згоден. Сан Мін, похитуючись, піднявся на ноги. Він зосередився на тому, щоб відновити дихання, але в нього нічого не виходило, а сльози знову потекли з очей.
- Ну вистачить вже.
- Не можу, не виходить... — Безсильно відповів Сан Мін.
Ходже зникав. Названий гість в його голові, якого він терпів більше десятка років, просто зникав. Тепер він не зможе обговорювати всі дії з ним. Він повинен буде приймати рішення самостійно.
Кожного разу, коли він почувався пригніченим, Ходжу давав йому пораду і потішав його. Тепер цього не буде. Йому більше не доведеться вислуховувати різкі зауваження на свою адресу. Жахливо.
Кожного разу, коли Сун Мін втрачав когось і залишався один... Він не залишався сам, адже біля нього завжди був Ходже. Але тепер все буде по - іншому. Цього разу Сан Мін залишиться сам.
Він боявся цього. Йому здавалося, що він готовий зламатися. До цього моменту він не знеохочувався через сильний дух, а просто знав, що ніколи не залишиться сам. Ходжу завжди говорив Сан Міну не впадати у розпач. Він завжди був при свідомості і не давав йому зламатися.
— Тепер ти залишишся сам, — сказав Ходже і Сан Мін дещо посміхнувся. - Хтось буде перебувати поряд з тобою, але ти будеш сам. Тебе більше ніхто не буде лаяти в твоїй голові і жартувати над тобою. Тобі не доведеться вислуховувати чиїсь невдоволення.
— Знаю.
Сан Мін зковтнув, знову витираючи щоки. У результаті він прийняв усе як є, і сльози більше не текли з його очей. Ходжу подивився на нього і видихнув з полегшенням, після чого опустив погляд на своє наполовину зниклого тіла.
— Я прожив довге життя.
Він народився як народ на півдні і майже все життя боровся, щоб здобути перемогу. Ходжу продовжував збільшувати свої сили, і в результаті у якийсь момент його ім'я стало асоціюватися з справжнім кошмаром. Королева вампірів надала перевагу, навіть коли зібрала навколо себе Хижаків. У той час дракони також не наважувалися пролетіти над його лісом.
— Я прожив довге життя і багато чого зазнав. Було багато чого і веселого. Але... 10 років, які я прожив не у своєму тілі, а будучи духом, виявилися куди веселіше, - щиро сказав Ходжу. — Якби я зустрівся з тобою за життя... Навіть не знаю. Мабуть, ми б не зблизилися з тобою і я б ніколи не вважав тебе важливою частиною свого життя. Знаєш, тоді я був тим ще грубим. Але коли я фізично помер, і моя душа потрапила до твого розуму, я багато чого дізнався про тебе, - Ходжу розсміявся. — Якби я зустрів тебе раніше, то б прикінчив тебе з одного удару.
Його слова були напів жартома, наполовину правдою.
— Знаю, — також розсміявся Сун Мін.
Він почувався спустошеним. Прогулюючись, я поступово пропав і туман наповнив світ свідомості.
« Я радий, що ми зустрілися », — сказав Ходже. - Радий, що такий ідіот як ти щось від мене перейняв. Мені подобається, що ти не досконалий. Мені подобається, що ти наповнений прагненням життя.
Сон Мін пригадав слова Ян Іль Чона про те, що йому не подобаються талановиті люди.
Ти був моїм другом, вчителем і батьком.
- Хіба не ти погрожував, що втопиш мене в толці?
— Не пам'ятаю нічого такого.
— Ах-ха-хо! Ну ти і зараза. пообіцяй мені дещо. Пізніше, коли закінчиться бій з Дженіеллою... посиди денек в туалеті. Зрозумієш, що я тоді відчував.
— Добре, обіцяю, — безсумнівно відповів Сун Мін.
Він широко розкрив очі і голосно розсміявся.
Чудово. А коли ти прийдеш туди, де я буду знаходитися... Я хочу почути, як ти почувався. Під такою розмовою добре зайде алкоголь.
Після того, як я сказав, Ходже підняв голову. Він подивився на шлях, що пробачив за спиною Сан Міна, і звернувся до хлопця:
— Не впадай у відчай, — Бойду зробив крок уперед. Він не зупинявся. — Не умирай. Ти обіцяв мені, що одного дня прийдеш до мене.
Ходжу пройшов повз Сан Міна. Той одягнув на груди, бо його знову охопили емоції. Світ свідомості туман зібрався в одному місці і окутав Ходже. Він йшов у невідомому напрямку. Сун Мін бачив блеклий шлях за його спиною.
— Я радий був зустрітися з тобою, — пробурмотів Сун Мін після віддаляючого Ходжу.
Почувши це, той розсміявся.
Ти був моїм другом, вчителем і батьком.
Сон Мін не помітив, як збирається піти слідом за Ходжу, але той різко помочив головою.
— Не йди, — відповів Сун Мін. - Тобі ще рано потрапити в цей світ. Ти маєш багато чого зробити. Ти ж сам казав, що ніколи не був щасливим. Хоча зараз ти носишся як вугорий, намагаючись захистити цей світ, але одного дня, коли все це закінчиться... Ти зможеш насолоджуватися життям.
— Чи зможу я туди потрапити? Чи настане колись такий день?
Коли Сун Міна почула подібні запитання, то почав сміятися.
Звісно зможеш. Я вірю в тебе.
Подорож Ходже була дуже близькою. Сун Мін дивився на свого друга і простягнув до нього руку. Він не бачив вираз обличчя Ходже, але знав, що він в очікуванні. Король Копій та Ян Іль Чоном пройшли через цей же шлях.
Сан Мін відчув, як затремтіла його груди, і вся волога накопичилась у кутках очей. Він думав, що більше не буде плакати, але сльози знову полилися.
— Всього доброго, — « Ходжу » розставляв руки в сторони.
В якийсь момент у нього знову з'явилися руки. І разом з цим Сун Мін відчув, як Ходже зникає із його свідомості. Він виходив з цього невеликого світу свідомості і вирушав у новий великий світ.
- Побачимось пізніше.
Зі сльозами на очах все пливло. Сун Мін спостерігав за тим, як здалеку зникає образ друга. Туман, який покрив світ свідомості, назавжди розсіявся. Образ Ходжу задрижав. Здавалося, що він знаходиться там, де його немає, і його нема там де він насправді є.
— Ха-ха-хо!
Світ свідомості, разом з гучним сміхом, похитнувся і картина поплила. Подорож Ходжу стала очевидною. Дух більше не обертався і впевнено йшов вперед, впевнений, що Сун Мін колись піде за ним. Він ніколи не помре, не відчаїться і не зламається. Ходив вірити в це. Тому він не озирався і не думав про жодну дурню. Він знав, що вони ще зустрінуться.
— Ха-ха-хо!
Вперше за кілька сотень років його душа здобула свободу. Хоча його тіло зникло вже дуже давно, це було зовсім не важливо. У цьому світі не важливо, мертвий ти чи живий. Ходжу відчув тиск і додав сили ногах, щоб продовжувати рухатися вперед. Він голосно засміявся, закривши назад голову, і побіг, рухаючись швидше, ніж будь-коли.
Сон Мін поступово перестав розрізняти емоції Ходжу, його голос віддалявся, але в одному він був упевнений — у його сміхі не було жалю. Ані краплі незадоволення. Його дії здавалися трохи негарними і егоїстичними, але Сун Мін розумів, що з цим нічого не зробиш. Він знав, що Ходжу теж було сумно, але розумів це.
Сун Мін озирнувся на спустошений світ. Після того, як туман пропав, він побачив весь хаос. Сун Мін відчув порожнечу, і тут змішалися спогади. Він подивився туди, де тільки що був Ходже, але його більше не було видно.
— Да...
Ходжу не умер. Сан Мін точно бачив світ, в який він пішов. Там були також Ян Іль Чон з Королем Копій. Можливо, одного разу він піде за ними і не шкодуватиме. Ходжу сам вирішив піти і абсолютно точно не помер, а останній його сміх був сповнений радістю, як би кажучи, що у нього все добре.
« Це добре для мене. Я повинен старатися, щоб все було добре, — Сан Мін розвернувся. - Я повинен дотримати цю Ходже обіцянку."