Зазвичай з обличчя Джеміні не сходила сміх, але в теперішньому випадку вона просто не могла посміхатися. Вона ненадовго опустила очі і надула губи. Джеміні не знала, що станеться далі.
На камені Дженіелла нічого не говорила. Створена нею повний місяць досі не пропала. Без жодних емоцій королева вампірів сиділа в світлі штучного місяця і дивилася на свою сім'ю. Біля нього лежало тіло Комона з розорваною шиями.
Всі мовчали. У цій крижаній тиші Прескан сидів трохи поодаль. Він спеціально відступив, щоб йому випадково не дісталося від Дженіелли. Він навіть нічого не казав, щоб ним не роздратувати її ще більше, хоча насправді він ледве стримувався, адже постраждала його єдина кохана донька.
— П-пит...
Мовчання було порушено. Першим заговорив Кун, який не знав, як йому повестися. Він набрався сміливості, але зрештою навіть не зміг закінчити слова. Простір наповнив червоне світло і роздер йому горло.
— Вставай, — видала Дженіелла, не дивлячись на тіло Куна, що руйнувало землю.
Його горло відновилося і він піднявся на ноги. Не тільки Дженіелла отримувала повний місяць. Кун встав, і королева вампірів дуже зітхнула.
— Я роздумувала над тим, чи варто вас вбивати, — пробурмотіла вона і сперлася підборіддям об руку. — Все ж, буде шкода вбивати вас. Чен, Кун, я дійсно на вас. Я досі чітко пам'ятаю той момент, коли ви стали вампірами. Лише через таке... Ні, це не означає « всього лише». Загалом, мені важко вбивати вас, бо ви були зі мною занадто довго.
- Дякую...
— Але я злюся, — відповіла вона.
Чен і Кун задрижали. Вони були третім і четвертим членами її сім'ї, але навіть так вони не могли не тремтіти від страху перед нею. Чен і Куну отримали наказ охороняти Айне, тому вони не змогли його виконати.
- Я зла, і з цим нічого не зробиш. Ви не змогли виконати мою волю, так що я буду гніватись. Але незважаючи на все це, я довіряю вам.
Чен і Кун мовчали. Дженіелла глянула на них і цокнула мовою, а потім помістила погляд на молодшу.
— Джемини.
— Да, королева.
- Ти теж нічого не могла зробити?
— Я не вру тебе.
— Но придурёшься.
- Я нічого не могла зробити. Ти що, не віриш мені?
— Вірю, моя кохана сестричка. Ти ж знаєш, я люблю тебе, як і ти мене, хоч і хочеш убити.
Дженіелла розсміялася. Джеміні теж усміхнулася.
- Не дивно, що ти ненавидиш мене. Я ж не просила твоєї думки і зробила з тебе вампіра.
- Я знаю, що ти зробила це з любові до мене.
— Да, я правда люблю тебе. Я хотіла, щоб ти завжди була зі мною. Але ти теж любиш мене, тому не можеш вбити своїми руками.
Почувши це, Джеміні нічого не сказала у відповідь і просто продовжувала дивитися на Дженіеллу з усмішкою на обличчі.
— Від любові до ненависті, як сказано. Оскільки я люблю тебе, то можу пробачити твою витівку. Те, що ти дала Пек Сого Примарному Коп'єносцю. Ти розповідаєш йому про мене.
- Бо все, що я роблю, не може стати реальною загрозою для тебе.
— Саме так, — сказала Дженіелла. — Навіть здорова Пэк Сого мені не перешкода. А те, що Примарний Коп'єносець більше дізнався про мої навички, ніяк не вплине на результат. Навіть з цією інформацією він нічого не зможе зробити. Але Джеміні, цього разу все інакше. Не можна допустити, щоб він забрав Айне.
- Ти ж сказала, що нічого не зробиш... Та й я не знала, що він викине щось подібне.
— Да, я знаю. І вірю тобі, тому що люблю.
Дженіелла сльозила з каменя, на якому сиділа, і ще раз подивилася на тіло Комона.
— Як шкода, що пропадає такий корм.
— Нет.
Дженіелла простягнула руку до тіла і сохнулась, наче мумія. Червоний дим вийшов з Ци Ком Сона. Дженіелла поклала клубок диму в рот і проковтнула.
— Кажи, договори? — Вона запитала, чи вона доп’яна.
— Так, так він і сказав.
- Мабуть, він не збирається вбивати Айне.
- І що будеш робити? Кинеш шукати її чи залишиш?
- Вона надто цінна для того, щоб залишати її. Переговори, значить... — промовила Дженіелла і посміхнулась. - Вони ж напевно пішли в ліс, так?
- Він може і втече звідти.
- Якщо він хоче битися зі мною, то не вийде з лісу.
— А що, коли він справді хоче вирішити це питання переговорами?
- У такому разі, я відмовлюся.
Дженіелла була дуже зла і Джемні це відчувала. Вона використовувала звичайну манеру мовлення і посміхалася, але всередині неї все закипало. Джеміні згадала Сан Міна і злегка цокнула мовою. Вона багато чого йому розповіла, але й припустити не могла, що він викине щось подібне.
— Я надто багато тобі пробачаю, — сказала Дженіелла і розвернулась.
Вони мовчки спускалися вниз гори. Першою йшла королева вампірів, а слідом за нею Джеміні, Чен і Кун. Останнім з місця піднявся Прескан.
— Треба зустрітися з Джу Воном, — сказала Дженіелла. — А потім познайомимося в Лесі фей.
***
« Якщо нам допоможе королева фей, то все стане простіше. Дженіелла для теперішнього тебе занадто сильна" - сказав Ходже.
Сан Мін і сам це знав. Вирішивши викрасти Айне, він виграв час, але проблема полягала в тому, що сам загнав себе у тимчасові рамки.
Якщо подумати про їхні сили, то на Джу Вона є Король Копій, На Неро - чорний Дракон, на Чена — Пек Сого, а для Куна – Яна. Крім того, є ще Ллойд і Скарлет. Тереза чудово справиться, якщо раптом з'явиться армія нелюдей. Отже, все що йому залишається - самому піти на Дженіеллу. Шанси на перемогу мізерні. Навіть за допомогою Осли він був не впевнений, що їм вдасться впоратися з Дженіеллою в повного місяця. Крім того, цілком імовірно, що вона приведе за собою цілу армію. А є ті, хто сильніший того ж Неро.
« А ти переживаєш. Чому? Жалоешь?»
« Немного» — відповів Сун Мін, сумуючи посміхаючись.
В результаті він просто продовжує барахтувати, намагаючись якось вижити. Він не такий сильний, як Ходжу або Ян Іль Чон, він майже нічого не добився самостійно і переважно отримував щось від когось. Він не думав, що йому бракує навичок, просто він не настільки унікальний.
« Чому я? — Сан Мін підняв погляд на небо. - Підходив хто завгодно. У результаті я просто по випадковості опинився там... ні, до певної міри я підходив критеріям і мені пощастило зайти настільки далеко. Але тепер на моїх плечах занадто великий тягар."
« Пожалітися хочеться?» — Ходжу розсміявся.
Сан Мін кивнув.
« Тоді можна і попросити. Мені тільки тебе і ласкаво просимо некому».
Занадто великий вантаж лежав на його плечах, і це правда. Обіцянка Пек Сого, яка розчарувалася у долі, слова, які він сказав замкненою в іншому просторі Ві Джі Хюн, — він усім їм говорив вірити йому, але сам не вірив. Так що для почав доведеться переконати себе.
« Ти добре впорався, — сказав Ходжу. - І добився добрих результатів. Хоч би якими були ваші благословення долі, біль витерпів. Ти вже багато зробив, як і твої товариші. Отже, зараз ти перебуваєш там де і повинен знаходитися. Ох, як побачу яким ти був... — Ходжу розсміявся. - Твої емоції тоді були розвіяні, але тепер багато змінилося."
« Тому що я вирушив у світ свідомості".
« Ти був нестабільним і більше нагадував бомбу сповільненої дії, і ніхто не знав коли ти вибухаєш. А через нестабільний емоційний фон ситуація ставала ще більш сумною. Но... Ти виявився розумніший, ніж я думав і зміг вижити. Все, що відбувалося в твоєму житті поступово робило твоє існування більш безпечним для тебе самого."
« Не завжди»
« Без них не було й смутку. Не проситиму тебе не сумувати, але ти ж не страждатимеш вічно. Що я хочу сказати - все, що відбулося з тобою до цього, зробило тебе таким, яким ти є зараз. Ти не порожнє місце. Боїшся програти?» - запитав він.
« Звичайно, боюся. Якщо я програю ..."
«... то прийде кінець. Є, звичайно, Ві Джі Хюн, але не знаю. Та й для тебе провал стане смертю. Може світ без тебе і не зникне, але для вас це точно буде кінець. Ти цього боїшся?»
"Так".
« Може тоді варто втекти? »
"Куди ти пропонуєш мені бігти?"
« Навіть не знаю. Але ти можеш кинути все і просто втекти. Світу доведеться рухнути, але не зараз. Чи варто нам насолоджуватися життям, поки є можливість? Можеш поїхати в якесь гарне місто і розслабитися. Пити алкоголь, розважатися з жінками. У тебе ж багато грошей, а ти в цьому житті так і не спробував всіх радощів."
"Я не можу так вчинити".
« Не можеш. Тобі ж потрібно зупинити кінець. Ти не можеш втекти, тому що відчуваєш провину перед тими, хто вже помер заради цієї мети. У цьому весь ти. Поїдеш себе егоїстично, але як мова заходить про кінець, ця сторона кудись зникає. Знаєш, ти насправді дуже хороший".
Почувши це, Сун Мін розсміявся.
« Якщо програєш, то нічого не зробиш. Не знаю, куди ми підемо після смерті але це точно буде непоганим місцем. Хоча, не знаю, чи є взагалі місце, куди йдуть після смерті».
"Але помирати все ж не хочеться"
« А що зробиш? Ти ж не хочеш бігти. Якщо так, то постарайся зробити все можливе, щоб не померти. Не переживай ти сильно. Під час твоєї смерті я буду з тобою, хоча помирати разом не збираюся» - Ходжу розсміявся.
- Про що думаєш? — запитала Пэк Сого.
Сан Мін підняв на неї погляд. Вона дивилася на нього з явним хвилюванням.
- Щось болить?
— Нет... Все нормально.
— Нервничаешь? — Поцікавилася, що сидить біля Скарлет. - Або ти переживаєш як би те, що станеться тут не сталось на Ві Джі Хюн в іншому просторі?
— Нет.
— И правильно. Ми вже кілька разів перевірили, що це не впливає на хід подій там. Та й немає доказів, що ти дійсно бачив її.
- Навіщо мені брехати?
— И то верно. Так чи інакше, те що відбувається тут не завдасть шкоди Ві Джі Хюн. Ми з Ллойдом особисто пересвідчилися в цьому, — впевнено вимовила Скарлет і подивилася на небо. - Коли прийде королева духів?
Зараз вони були у сплячому лісі.