Ком Сон подивився на голову Чон Мьона, що лежить на підлозі. Навіть тепер він не хотів, щоб його учень страждав ще більше. Коли простір заповнювали невидимі мечі, вони всі облетіли голову Чон Мной стороною. Дженіелла атакувала його, але Ком Сон відобразив удари так, щоб вони не зачепили голови.
« Немає сенсу...»
Ком Сон зміцнив ноги слабшим. Він тремтів, піднявся і забрав назад вимоклі від поту волосся. Дженіелла побачила, як з його чола капав на землю піт, але сама королева вампірів зовсім не втомилася.
— Ах-ха-хо! — розсміялася вона.
Ком Сон розсміявся. Його серце шаленіло, але холоднокровний розум все - таки перемагав над почуттями.
Його тіло відрізнялося від того, що було раніше. Але це не так важливо, адже свідомість залишалася парним. Хоча травма відібрала у нього можливість вільно пересуватися, він придбав дещо не менш важливе - розум і душу. Так що зараз його сили були на якісному іншому рівні, і це було єдиною відмінністю.
Невидимі мечі Коменського Сона не становили жодної небезпеки для Дженелі. Він пробив її захист, але щось більше він не здатний. Скільки разів їй ні відрізай голову, вона відразу ж відновиться.
— Добре! — Дженіелла запліднила Ком Сону, який встав на ноги і кивнула та розсміялася. - Можеш продовжувати? Не люблю чоловіків, які швидко здаються. Тому ти мені і подобаєшся. Якби не наша ситуація, то я б зробила тебе членом своєї сім'ї.
Вона казала це щиро. Дженіелла дійсно любила людей, які не здаються в найграшній ситуації. Її головною розвагою всі ці роки було перетворення таких людей у вампірів, але за сімсот років життя вона зробила своєю родиною тільки двох осіб: Джемні та Володаря Крові.
« Але зараз не час для цього, — каже вона. — Їй було дуже шкода ».
Якби вона мала можливість, то змусила б Ком Сона розчаруватись ще більше. Вона спонукала би її відмовитися від своєї віри та переконань, щоб зрештою він сам благав її зробити його вампіром.
Дженіелла прокинулася мовою і простягнула руку в його сторону. У повітрі звисала крапля крові, яка розрослася і розкинула невидимі мечі Комона.
Дженіелла посміхнулась, а Ком Сон перевів подих і зосередився. Через травму він став занадто слабкий. Навіть якщо Нейгун вічна, його тіло все ж старіло. Він би міг впоратися з кимось простіше, але його противником виступала сама королева вампірів.
Ком Сон майже що не використовував Ці. Він чудово володів кількома технологіями, але проти теперішнього ворога це марно. Що він може зробити? Ком Сон зосередився. Він чудово знав, що сьогодні помре. Хоча він і кричав, що прикінчить убивцю свого учня, хоча бажання помститися й спалювати його зсередини, але знав, ніби насправді нічого не може зробити. Але навіть так він не відступав. Не міг відступити. Ком Сон пригадав сигнал, надісланий Сан Міном перш ніж той пішов. Сигнал про те, що атаковано все Шаманство.
« Скільки залишилося в живих? »
Ком Сон знав, що розраховувати на велику кількість виживших не доводиться, але він сподівався хоча б на те, щоб втекли достатньо людей, аби згодом вони змогли продовжити справу шаманів.
Але чи в цьому є сенс? У будь - якому випадку кінець — і все так чи інакше помре.
Команд узяв себе в руки. Вони помруть, але не зараз. Якщо вони виживуть, то ніхто не знає, що станеться далі. Хто знає, може дійсно трапиться щось що змусить долю змінитися.
« Я прожив достатньо».
Навіть занадто багато. Ком Сон знав, що йому вже давно треба померти, але він відчайдушно хапав за життя навіть після травм. Оскільки він так високо не піднімешся, то кілька разів задумувався над тим, що в цьому житті немає сенсу.
Ні. Він мав мету в житті. Завдяки цьому він залишився живим донині.
Ком Сон подумав про Чон Мён.
"Науковець..."
Якщо подумати... то Ком Сон був занадто жаден. Він побачив здатність Чон Мйона залишитися на горі, не дозволяючи нікуди йти і навчати його день за днем Ци. У підсумку його учень досяг меж вищості, але Ком Сон ніколи не похватав його як слід. Тому що він був занадто жаджений.
« Я сприймав його поступ як і раніше».
Він хотів, щоб його учень досяг ще більших висот. Незважаючи на те, що Чон Мьона не мав можливості вийти з гори, він не висловлював незадоволення. Він завжди мило посміхався у відповідь на всі бурчання старого. І тепер він мертвий. От так марно, не встиг нічого зробити. Він помер, не встиг показати світу на що здатний.
Роздумуючи про це, серце Комона розірвалося на частини. Чому він був такий жаданий?
Йому слід було відпустити свого учня на рік, а то й місяць для того, щоб він подивився на справжнє життя. Хіба це було так складно?.
Ком Сон не зупиняв Дженіеллу, а її зовсім не цікавило, про що він думає. Як і не турбувало її ким для Ком Сона був Чен Мюн, і наскільки він зараз страждав.
Ком Сон зібрав енергію. Він був зв’язаний з горою, яка підтримувала його життя, але система працювала в іншому порядку. Він міг повернути сили горю, убив себе.
— Не лізь зі шкіри геть, — засміялася Дженіелла.
Вона не відчувала жодної небезпеки. У цьому світі не було нікого, хто б міг стати для неї загрозою. Винятками були Ян Іль Чон і Ходжу, але вони мертві.
Ком Сон почув насмішку Дженіелли і закрив очі. Ті, що колись були навколо нього невидимі мечі засяяли і зникли. Ком Сон готувався до чогось. Дженіелла знала це, але не використовувала захисту. Хоча сьогодні не повний місяць, але що б там Ком Сон не задумав, це не стане для неї загрозою. Вона була дуже горда і впевнена у своїй силі, а це були причини.
Її голова впала вниз, але вона цього навіть не відчула, продовжуючи йти вперед. Тіло Дженіелли розпалося на десятки шматочків, які потім розсипалися на сотні.
— А... — Ком Сон сковтнув.
Простір навколо просто задрижав. Ком Сон створив не невидимі мечі, а справжній хаос. Він стояв на одному місці. Цього разу його тіло не брали участі в тому, що відбувається.
Але Дженіельлу це не зупиняло, і незабаром її тіло розрізали на дрібні шматочки, почало тягнутися та приходити в норму.
Очі Ком Сона округли. Він бачив те, чого і уявити не міг. Розрізані частини її тіла були пов'язані між собою червоними нитками. Ком Сон закричав зубами. Його свідомість почала працювати в іншому напрямку.
"Розрізати, треба розрізати..."
Він почав задумуватись, як це зробити. Команд не тримав у руках меча, його душа сама стала мечем. З’явилася рука в меча, якого не було видно. Ніхто, крім Коман Сона, не бачив цього клинок. Це була його душа.
« Нужно розрізати» — ще раз повторив Ком Сон.
У відрізаній голові Чон Мьона залишалася свідомість:
— Учителю, — покликав голос. - Ви кашляєте? Як ви почуваєтеся? Зрозумів. Добре. Дякую. Да, да.
Він чув голос, який жодного разу не висловив незадоволення. Ком Сон поморщився. Він дивився на голову свого учня і почуття того, що він занадто багато на нього звалював, ніяк не відступало, навпаки, воно підходило ближче.
Потрібно розрізати.
Гострий меч в його грудях почав виходити назовні. Проживши такий довгий час, він бачив різні клинки, але тепер не міг стримати емоцій, побачивши меч, створений його душею.
Меч засувається. Він не підкорявся жодним правилам і був воїном. Хоча він мав форму меча, то не був ним.
Щось з'явилося, і видно це було дуже погано. Воно виглядало як... Дорога. Дженіелла не бачила її. Всі образи навколо затремтіли. Ком Сон бачив лише один шлях вперед, серед тремтячого і зникаючих пейзажів. Він тупо дивився вдал, але не міг побачити кінець. Він не знав, що це за шлях, але йому було цікаво дізнатися про кінець. Його охопило жахливе бажання це з'ясувати. Команд зробив це.
— Ще рано, - почувся голос здалеку.
Ком Сон здригнувся. За його спиною було обезголовлене тіло Чон Мнона, а голос попереду наказав не наближатися. Ком Сон, не знаючи, що робити, замер на місці.
— Как жаль.
« А, так. Цей голос..." - Ком Сон обсміяний.
Дженіелла побачила, як він схопився за горло. Вона подивилася на його покриті зморшками обличчя і насупилася. Про що він думає? Що відбувається зараз у нього в голові?
— Якби знала, що так буде, то не хотіла б вбити тебе, — тихо пробурмотіла Дженіелла.
Їй не подобалося, що вона не зможе отримати відповіді на цікаві її питання, але вже занадто пізно. Ком Сон сів на підлогу.
- Ти діяла на свої сили? — запитала підійка Джеміні.
І ось над головою Дженіелли висіла невелика сфера. Це була штучно сформована повномісячність.
— Я не знаю, що сталося, але це було небезпечно.
Вона не розуміла, що Коман збирався зробити в самому кінці, коли її тіло розсипалося на шматочки. Хоч вона і відновилося, але їй до певної міри було навіть цікаво, що може статися далі. Що, якби вона не створила повний місяць і не змогла відновитися?
— Навіть трохи шкода, — сказала Дженіелла, опустившись на місці.
Незважаючи на те, що вона створила повний місяць, то не була всемогутня. Отже, тепер настала година розплати.
- Я можу вірити тобі? — запитала Дженіелла у Джемні.
— Не переживай, королева, — з усмішкою відповіла жінка.