Крила Осли засяяли. Вона вже прийняла рішення змінити долю. Навіть якщо наслідки будуть руйнівними, вона все одно не відмовиться від свого вибору. Саме тому Осла вела себе більш активно, ніж раніше.
— М-м... - Вона присоромилась.
Сили Осли почали діяти в Пэк Сого. Сун Мін з хвилюванням спостерігав за тим, що відбувається. Незабаром Осла помочила головою.
- Я перевірила, але королева вампірів з нею нічого не зробила. Єдина її проблема - отрута.
Це трохи заспокоїло Сун Міна. Пек Сого провела рік в домі королеви вампірів, тому він турбувався, що за цей час Дженіелла або хтось інший з васпирів могли з нею щось зробити, але, на щастя, цього не сталося.
- Її енергія дуже пошкоджена. Не думаю, що з нею жорстоко поводилися... але отрута занадто сильна.
- Що ми можемо зробити?
— Я абсолютно безсила, — впевнено відповіла Осла. - Я можу запечатати силу нелюдяна, але... Думаю, це моя межа. Мені здається, що вампіри вже спробували все можливе, намагаючись не дати їй померти.
Навіщо ж вони так старалися? Це питання все ще турбувало Сун Міна. Навіщо вампіри весь цей час підтримували в Пек Сого життя? Для того, щоб затягнути Сан Міна в будинок Дженіелли? Щоб виманити заперся в будинку королеву? Можливо, це одна з причин. Але чому Джеміні просто відпустила Пек Сого? Чому Дженіелла дозволила їм втекти?
Дженіелла більше не бачила майбутнього. Але це не відмінило майбутнього, яке вона встигла побачити до цього.
Сан Мін запитав про це в Осли. Якщо справа стосується долі чи майбутнього, то королева фей знає про це куди краще.
- Не бачить майбутнього... — Вона помрячала. - Те, що вона бачила раніше, теж не було точним майбутнім. Її здатність просто показувала їй варіант того, як все може вийти.
Осла зітхнула і поклала Пек Сого на траву. Сан Мін зрозумів. Дженіелла і сама так говорила. Її талант просто показував можливість розвитку історії, але для того, щоб зробити побачене реальністю Дженіелла витратила сотні років.
- Якщо вона більше не бачить майбутнього... Це означає, що для Ерії просто не залишилося можливих варіантів розвитку долі.
- Це кінець... — тихо пробурмотів Сан Мін.
На щастя, десять років тому світ не розвалився, але й не врятувався від кінця. Завдяки Авелю Кім Джон Хён, який став початком кінця, просто зник. Протягом довгого часу Ві Джі Хюн ходила по печерах, щоб запобігти цьому.
Але це ще не все. Якщо Дженіелла хотіла приблизити кінець, то вона обов’язково мала бачити інших співучасників апокаліпсису. І, як сказав Пожирач, колись королева духів воскресне. Цього не змінити.
Сан Мін вірив у це, чому й не думав. Але навіть той, хто мав воскреснути, не встиг і помер. Сун Мін прислухався до слів про те, що не варто довіряти темному духу, але він визнав, ніби його дії стають важливими змінними і змінюють долю.
— М-м... — Привідкрила рот лежить на ліжку Пэк Сого.
Сун Мін здивувався, що вона прийшла в себе і підійшов ближче. Скарлет зробила те ж саме. Хлопець поклав руку на лоб Пек Сого і дістав універсальний еліксир, який підходив як для загоєння ран, так і відновлення енергії. Сон Мін обережно приохотив рот Пек Сого і влив еліксир.
« Звичайна картина» — сказав Ходже.
« Про що ти? »
« Та просто таке відчуття з'явилося, ніби вливання еліксиру до рота - стандартний метод від усіх бід», — посміхнувся Ходжу.
Веки Пэк Сого задрижали. Сан Мін зковтнув і продовжив дивитися на неї. Вона повільно приховувала свої сірі очі.
— А... — Пэк Сого розкрила рот.
Вона просто вимовила один звук і подивилася на Сан Міна. Той не знав, що першим йому варто сказати. У повній тиші він торкнувся голови Пек Сого рукою. Вона помітила Скарлет, що стоїть за ним. Побачивши її, вона здивовано нахилила голову.
- Це сон?
Вона дійсно так подумала. Те, що вона бачила зараз, дуже відрізнялося від того, чого вона побачила перед тим, як вимкнути. Останній рік Пек Сого була замкнена в темниці будинку у траві. Хоча вона й не відчувала жорстокості, проте її почуття були такими ж турботливими. Вона навіть не могла звідти втекти. Через яда її тіло ослабло, а Нейгун не працювала. І неважливо, що вона була майстром на межі вищості в такому стані навіть вона не могла вибратися назовні. У якийсь момент вона і зовсім перестала тверезо мислити, і все частіше почала спати. Насправді це навіть був не сон, вона просто перебувала без свідомості.
Скільки ж часу вона провела в такому стані? Останнє, що вона бачила перш, ніж відключитися, були іржаві ланцюжки, холодний кам'яний підлогу і темрява.
— Нет... — тремтячим голосом говорив Сун Мін.
Він обома руками міцно стиснув суху, місцями погрібну долоню Пек Сого і опустив голову. Йому було важко контролювати емоції. Він відчував смуток, і його тремтіло. Він вже давно не відчував нічого такого.
"У результаті десять років тому ти сама зробила вибір і вирішила, що добре, а що погане."
Щоб знищити зло, вона сама вирушила до хищників.
— Вчителю...
« Чи міг я зробити те саме? »
Він не знав. У Сан - Міні не було такої ж віри. Навіть якщо визначити, що є правильним і неправильним, то вона ставила свою віру вище всього. Вона вважала, що повинна знищити зло навіть ціною власного життя. Якби вона у своєму розумі, то не пішла б сама проти Джу Вона. Пек Сого кинула йому виклик, але в кінцевому підсумку програла. Якби вона виграла, її другим кроком неодмінно стала б Королева вампірів. Така вже Пэк Сого.
- Давно... Не бачилися...
Сан Мін не міг дивитися їй прямо в очі. Він просто тримав тремтячою рукою її долоню. Десять років тому вона не вбила Сун Міна, хоча якщо виходити з її моральних принципів, то слід було б. Але вона цього не зробила.
— Вчителю?.
Це не сон. Пек Сого почала повільно усвідомлювати реальність. Рука Сан Міна, якою він тримав її долоню, виявилася теплою. Це було людське тепло, якого вона не відчувала ось уже рік під землею. У позбавлених життя очах Пек Сого почав з'являтися блиск.
Вона знову подивилася на Сан Міна, а потім на Скарлет, і перемкнулася на стоячу позаду Яну та літаючих навколо фей.
Пэк Сого все ніяк не могла нічого сказати.
Де вона? Як вона тут опинилася? У неї було багато питань, але більше її цікавило те, що перед нею стояв Сун Мін. Пек Сого розкрила рот, щоб щось сказати, але не змогла цього зробити.
— М-м...
Всі замовкли, але ніхто не вважав цю тишу важкою. Зрештою, Пек Сіґо відповіла і кивнула:
— Да. Давно... Не бачилися...
***
— Ну як? — Джеміні з цікавістю запитала.
Вони залишилися там же, звідки змчав Сун Мін на своїй магічній коні.
Червоний захисний бар'єр перед Дженіеллою спав. Вона опустила вниз простягнуті вперед руки і розтиснула кулаки.
- Неймовірно! — Вызовила вона. — Кожного разу. коли ми бачимося, він дивує мене. Немає істот, які б так швидко розвивалися.
- І що? Коп'є Примарногокопця зможе до тебе простягнутися? — Джеміні з блиском у погляді.
Почувши її запитання, Дженіелла закинула руки за голову і розсміялася.
- Це питання часу. Одного разу у нього це вийде, хоча я все одно сумніваюся, що в нього буде вбити мене.
- Ти ж не хочеш померти.
« Але зрештою всі думають про смерть », — відповіла Дженіелла.
Джеміні усміхнулась, показуючи своє невдоволення. Вона вже кілька століть знає, чого хоче Дженіелла. Королева прагне появи пожежника. Вона хотіла побачити, як він спочатку поглине все навколо, а потім вона сама стане його кормом.
— То який висновок ти винесла за рік в’язниці? Примарний Коп'єносець, як ми думали, був пожиратель. Хоча зараз це і не так.
— Я жила кілька сотень років для того, щоб з'явився Пожирач.
Вона повільно піднялася в повітря. Джеміні разом з нею залишила підземне підземелля. Після них мовчки вийшли і Чен з Куном.
- Цього вже не змінити. Пожиратель символізує те, що він поглинає все на своєму шляху.
Спочатку Дженіелла припускала, що Пожирач - це хатинка, створена Пресканом Айне. Тому десять років тому вона готувала Айну до того, щоб стати Пожирачем.
Так, спочатку було саме так. Вона не чекала поки Пожирач з'явиться сам, вона робила все, щоб прискорити цей процес.
що ти більше не бачиш майбутнього?
— Я просто здивована, але в мене був рік на те, щоб розібратися цим. У будь-якому випадку... Я ж бажаю, щоб прийшов кінець, так? Це ж логічно — не бачити кінця.
Дженіелла перетнула червоний сад. Джеміні йшла слідом.
« Нічого не змінилося », — сказала Дженіелла. — Тому, Джеміні, я не буду звинувачувати тебе за твій вчинок.
- Ола-ла, не розумію, про що ти...
- Я про те, що ти повернула Пек Сого йому.
- Тобто, мені не потрібно було цього робити? Про такі ситуації слід попереджати заздалегідь, так що це ваша вина. Ти мені не говорила нічого протягом цілого року.
Це все. Джеміні більше ніколи не виправдовувалася за свою поведінку, а Дженіелла нічого їй не казала. Саме в таких стосунках вони були організовані.
- І взагалі, це ти його відпустила, а не я.
— Поки що мені не потрібен він, — посміхнулася Дженіелла. ти й сама знаєш, що я відкладаю найкраще на потім. До того моменту, коли я дійсно зголоднію і захочу його дістати.
- А цей момент ще не настав? І тільки тому ти його відпустила? У тебе ж був такий шанс прикінчити його...
Ідуча попереду Дженіелла розсміялася.
« Це те, що ти мені не подобаєшся» — подумала Джемні, але нічого не сказала.