Він не знав скільки пройшло часу, але все почалося в той момент, коли він скинув Білий шип у своє тіло. Роблячи це, він не знав, що станеться, але через відчайдушний крик Пожирача зрозумів, як все правильно. Так він зміг убити не тільки себе, але й Пожирача, який збирався повністю зайняти місце Сан Міна в його ж свідомості.
Це стало можливим завдяки вдалому збігу обставин. Спочатку вважалося, що коли Пожирач пробудиться, то свідомість Сун Міна відразу розпадеться і в його тілі залишиться одинпожер. Але цього не сталося, і він залишився у підсвідомості, а в його руках раптово з'явився Білий шип. До того ж, в справу втрутився Ходжу, який вчасно відволік Пожиратель, і Сун Мін встиг зробити те, що повинен був.
« А раптом усе це було випадковістю? »
Але Сан Мін більше не міг повірити в випадковість. Скільки таких « випадків» у нього вже було?
"Не знаю".
У нього було багато питань. Скільки часу пройшло з моменту, як він убив себе? А що з його тілом? Насправді, останнє питання турбувало його найбільше. Що було з його тілом, поки душа була мертва?
Коли Сун Мін уперше прокинувся в якості нелюдя, з його тілом все було нормально. Тоді він вів бій з якоюсь сутністю у себе в голові. Якщо так подумати, то це була частина Пожирача.
Коли Сун Мін повернув своє тіло і залишив його в підсвідомості, він сказав: « Ще раз побачимось. Тоді Сан Міну вдалося придушити цю сутність тільки тому, що час кінця ще не настав. Апокаліпсис мав початися після того моменту, коли в попередньому житті він помирає і бере камінь у руки, який повертає його назад у минуле.
« Якщо моя свідомість жива, значить з тілом все нормально».
Це ж не може бути потойбічним світом? А тоді чим? Що робив його тіло, поки не було свідомості? Що сталося з його тілом після того, як Пожирач пішов?
- Не знаєш?
— Нет. Я намагався вловити твоє тіло поки тебе не було, але так і не зміг цього зробити, — пробурмотів Ходже. - Але ти точно живий.
- Скільки часу пройшло?
Сон Мін не орієнтувався у часі. Але в нього було передчуття, що його відсутність не обмежувалось кількома днями. Через кілька місяців він втратив свідомість у світі Теніра.
- Не знаю, але думаю вже минуло кілька років.
— Кілька років?.
— Ага.
« Боже мій» — усміхнувся Сан Мін і відчув тремтіння.
Його охопило занепокоєння за його тіло. Що воно могло робити кілька років, поки свідомості не було на місці?
Бум, бум...
« Що це за звук?» — подумав Сун Мін.
Його свідомість напружилася, і оскільки його ніхто не контролював, він зітхнув і ... відкрив очі.
Тепер він не бачив у своєму розумі. Він взагалі нічого не бачив, було занадто темно. Правда, не навколо, а через сильно відросле волосся у нього перед очима.
Сон Мін спробував поворухнутися, але відразу ж почув цепей. Він повернувся до свого тіла через кілька років, а воно виявилося пов'язане.
- Що це? — Невольно пробурнил Сан Мін.
Він мав не тільки металеві ланцюги, але й амулети з червоним чорнилом. Сун Мін спробував поворухнутися ще раз. Хоча він відчував сильну протидію, однак зміг зрушитися. Він опустив погляд на своє тіло і якийсь час розглядав його.
Тіло, в яке він повернувся через кілька років, виглядало не так погано, як він собі уявляв. Він почувався набагато краще, ніж раніше. Він не знав, що робити, але кількість сил серед людей скоротилася. Але це не означає, що він став слабшим.
« Захист остаточно пропав»
Але й це було непогано. Осло, накладене на нього, повністю завалився і він став нелюдом, але завдяки цьому йому вдалося вбити Пожирача. Це означає, що він став нелюдом, але зберіг свою людяність. Але тривога, яка завжди його переслідує, зникла. Тепер йому не потрібно почуватися обтяженим тим, що він використовує надто багато сил серед людей. Але навіть так він зможе залишатися людиною.
« Це все Кім Джон Хён", — пробурмотів блузджу в голові у Сан Міна.
Саме через нього Сун Мін прокинувся нелюдем. Хоча все склалося не так вже й добре, проте ймовірність того, що кінець буде вкрай сумним.
"Але Приплива не сталося".
« Це вже жадібність»
Сон Мін дуже посміхнувся. Насправді, факт того, що Притока не сталося, навпаки заспокоював його, бо він хотів досягти цього власними силами. Крім того, це означає, що йому ще є куди прагнути.
« Загалом я розумію, що сталося. Після того, як ти розбудився Пожирачем, хтось запечатав тебе".
- Хто, на твою думку?
« Це не магія, а чаклунство. Може це та велика заклиначка? Дивно. Мені здається, що вона б не змогла зупинити тебе".
А що, коли Авель допоміг їй? Ні, такого не може бути. Сан Мін помотав головою. Авель... Вмер. Він пожертвував залишки свого життя на те, щоб витіснити з цього простору Кім Джон Хёна.
— Авель... — тихо вимовив Сан Мін.
Він зробив більше за всіх, щоб врятувати цей світ і повністю звільнився від того, хто вів до кінця.
Бум, бум, ок. Звук не зупинявся. Сон Мін повільно вдихнув, набираючись сил. Від його тіла виходило розкоти грому. Нейгун і сили нелюдя змішалися та пітніли по крові.
Ніякого опору не було. Нейгун і сила нелюдя в повній мірі слухалися Санміна. Від його тіла почали виходити фіолетові блискавки, які розбили і спелили металевий ланцюг, що стерегли тіло цього чоловіка.
« Це перший друк. Весь простір наповнений печатками-блокаторами. Ти не зможе від них усіх так легко зба... встати" - Ходжу запалав кінцівку.
Сан Мін і сам зрозумів чому. Здалеку, де була тільки темрява, в його сторону почав рухатися вогник. Він придивився і побачив розкол. З кожним глухим ударом, який Сун Мін чув, розкол продовжувався.
"Відимо, хтось намагається дістати тебе звідси".
Цей набридливий стук, який Сун Мін не хотів би чути, був звуком його звільнення. Він попрямував у бік розколу. Звук і не думав зупинятися.
— Занадто повільно, — підняв руку Сон Мін.
Раптом він зрозумів, що в його руці немає списа. До нього надто пізно прийшло свідомість. Це ніби гризти жорстку їжу без зубів.
Він підняв обидві руки і оглянув їх. Фіолетові блискавки покрили руки. Оскільки вони були створені з Нейгуна і неживої сили, то видавалися потужнішими за більшість. Він скерував руки на розкол і допоміг йому розширитись. Незабаром прохід став розміром з людський ріст.
Сон Мін розкрив Чорний Грім, блискавки покрили його тіло, і він вискочив назовні.
***
- Досить! — кричала Тан А Хі крізь сльози.
Серед муримів, взятих у полон, десятки вже померли. Один з темних чарівників подивився на неї, і по її тілу пробіг холодок. Люди помирали не в якомусь конкретному порядку. Ну, або їй так здавалося. Кожного разу, коли магічне коло починало блищати з новою силою, помирав один із членів муріму. Це лякало Тан А Хі ще сильніше. Можливо, вона б не так боялася смерті, якби знала свій номер.
— Д-дайте хоча б час скласти завіща... - Вона не домовилася.
І вона, і сидить поруч Че Ґаль Ен, якого більше цікавила друк, ніж страх смерті, та Хван Бо Мюн Ун і Мо Сон - всі вони тремтіли, сиділи і намагалися придумати план втечі.
— О! — Викрикнув один з темних чарівників.
Мешканці поблизьких сіл і алкоголь, що розбещує людей, здається, зовсім не цікавляться ними. Те ж зробили й інші темні чарівники, а слідом здивувались і вампіри.
Сун Мін, який вийшов з розколу, відразу привернув увагу кожного. Він з'явився в повітрі і плавно спустився вниз, оглядаючись по сторонах.
Десять років.
Сан Мін не зміг згадати Мо Ен Чана, який більше не був хлопчиком, але ось Тан А Хі він дізнався. Вона зберегла свою вродливу зовнішність.
« Що вона тут робить? І хто це поруч з нею? "
Сон Мін подивився на алкоголь, що розпилювалися. Він нікого не знав, але в їхніх поглядах читався інтерес і цікавість. Далі він подивився на темних магів.
"А вампіри що тут забули?"
Коли він зіткнувся з землею, то спершу оглянув своє тіло. Копія немає, але обладунки були при ньому. Все поранення, якщо такі були, затягнулися, але ось запах викликав огиду навіть у нього самого. Сан Мін все це проігнорував, але через занадто довгих волосся дивитися вперед йому було важко. Він відкинув волосся назад і зрозумів, що вони доходили аж до плечей.
"Скільки часу пройшло?"
Ногті теж сильно відросли і почали завертатися всередину, а зуби... Він постукав і зрозумів, що це нелюдяні зуби.
що відбувається?
Він не став звертатися це питання комусь конкретному, будь-який його би влаштував. Тільки ніхто йому не відповів. Сон Мін зітхнув і подивився на Тан А Хі.
- Давно не бачилися.
— Т-ти к-хто?.
- Не впізнаєш мене? Ми зустрічалися кілька разів. Я Лі Сан Мін, той самий Примарний Коп'єносець.
- Примарний Коп'єносець! — Закрикнув Че Галь Ен.
Тепер він все зрозумів. Друкувати, жертви... Він і припустити не міг, що Примарний Коп'єносець пролежав тут цілих десять років.
- Як ти тут...
- Це я і хотів дізнатися. Де я?
« У Гермуді », — відповів Лаошен.
Він зробив кілька кроків і наблизився до Сун Міну.
- Ти ж не забув?
— Гермуд? Та таке забудеш... А хто ти? Ні, мене більше цікавить інша річ - Сан Мін почухав переносицю. - Скільки часу минуло від зустрічі з Кім Джоном Хёном?
— Десять років, — відповів Лаошен.
Сун Мін розкрив рот від здивування.