— Ха-ха-хо!
Той, хто впав на підлогу Пожирач сміявся як божевільний. Ходжу опустив на нього свій погляд, а Сун Мін з подивом дивився в спину раптово породженому блукачу.
- Це ти перестарався! — Сказав Пожирач і піднявся на ноги.
У нього не було ні очей, ні носа, тільки зяючі діри.
- Ти майже втратив контроль над силою нелюдя, але пробив стіну у підсвідомості. Виглядаєш дуже відчайдушно.
— Я присягнувся йому зробити це, і я тримаю обіцянки, — холодно відповів Ходжу.
Від такої відповіді Пожирач розсміявся ще голосніше.
- Ти все чув? Навіть ту частину, де я говорив, що ти всього лише частина його долі? Навіть знаючи це, ти все одно хочеш втрутитися?
- А яка різниця? — Посміхнувся Ходже. - Я не загинув якось несправедливо. Оскільки я вже помер, тому що став занадто сильним, то як би ... Я вважаю це гідною смерті.
Ходжу разок глянув на Сан Міна.
- Значить це через тебе він так хвилювався?
- Ти забув? — Пожирач обголив зуби. - Ми зустрічалися з тобою в Ормурі. Я досі пам'ятаю твоє обличчя. Здається, тоді я відчував твій страх.
Ходжу не відповідав. Пожирач, з посмішкою на обличчі, йшов в його сторону.
- Тобі визначено померти. Ти все ще існуєш лише завдяки темному духу. Але не зрозумій неправильно, я тебе не ненавиджу. А все тому що ти найсильніший серед нелюдей.
Пожирач — це не зовсім люди. Пожирач — це той, хто перевтілюється під час апокаліпсиса і доводить все до кінця.
- Так і сталося, що темний дух проклав тобі шлях, яким ти зараз йдеш. Але якщо б ти зробив інший вибір, то міг би звільнитися і покинути цей світ.
Ходжу продовжував слухати Пожиратель. Насправді, він говорив правду. Коли Ходже зустрівся з Пожирачем, він вперше в житті відчув страх, відчуття, що смерть дихає йому у спину, хоча той навіть нічого не зробив.
Він показав Ходжу шлях, в кінці якого сидів Пожирач, заманюючи його до себе. Саме тоді він відчув страх, але зараз його не було. Навпаки, він перебував у доброму настрої.
Тоді, в Ормурі, Ходжу вперше дізнався про інший шлях. Після цього він не втрачав часу. Він був пов'язаний з Сан Міном і бачив все, що бачить він, і те ж саме із відчуттями. Завдяки цьому Ходжу дізнався багато нового.
Я дізнався про Ци і наскільки сильним може стати людина, яка володіє нею, а особливо Сун Мін, перейняв сили Ян Іль Чона. Для Ходжу, від якого залишилася тільки душа це не відігравало особливої ролі, але оскільки він пов'язаний з свідомістьм Сун Міна, то він також впізнав його Ці. Коли я почав пригадувати усі ці знання, то подався в бік Пожира. Той посміхнувся і помотів головою.
— Ти нічого не можеш змінити, — сказав Пожирач жалібним тоном. — Ти був сильним нелюбовом, ти мусив покинути світ і зіткнутися зі смертю. Ти став лише іграшкою долі. Тепер ти нічого не вартий. Він остаточно став нелюдом, а я займу його тіло, і ми станемо Пожирачем.
Ходжу не зупинявся.
- Тебе не важко знищити. Чи ти справді вважаєш, що зможеш допомогти цій людині? Ха-ха-хо, нічого у тебе не вийде! Від його свідомості вже нічого не залишилося.
Так воно і було. Сун Мін і сам кілька разів намагався напасти на Пожирача, але тіло його не прислухалося. Він мав величезну Нейгун і безмежну силу нелюдяна, але вони ніяк не могли йому допомогти.
— Эй.
Сун Мін дивився в спину Ходжу, але той не обертався.
— Я ж обіцяв, що зупиню тебе.
Сан Мін стиснув кулаки. Мабуть, він відчував себе винним.
Він уже не розумів нічого, і його переповнювали невідомі почуття. Однак він відчував провину. Хоча Ходжу зробив це без його відома. Але в кінцевому підсумку, чи не все це на сумлінні Сун Міна?
« У результаті я був надто слабкий і мізерний".
Тому доля і зосередилась на ній. Сон Міна обрали для того, хто мав переродитися. Він став тим, на кого звернув увагу темний дух.
- Нічого не можна було зробити.
Ходжу доклав зусиль і ще трохи просунувся вперед. Він впевнено йшов до Пожирача.
У свідомості Ходжу розчавився тріск кісток. Його тіло почало змінюватися.
- Я не шкодую, що зустрів тебе. Мені було цікаво спостерігати за тим, що ти робиш в голові. Я радий, що не просто помер, а став душею і зміг пройти весь цей шлях разом з тобою.
— Говориш зовсім не як людина, — зауважив Пожирач з голкою.
Ходжу кивнув і розсміявся.
- А що ти хочеш? Я втратив все і оселився в доспеках, будеш тут нормальним...
Ходжу до краю.
- Знай, що я був радий зустрічі з тобою. Доля це чи ні — неважливо. Останні кілька років відбулися набагато важливіші, ніж уся моя до цього життя. И... Я пообіцяв, що зупиню тебе.
« Ні» — Сан Мін зблід.
На нього накочувалося почуття страху і тривоги. Він згадав загибель Ян Іль Чона, а потім смерть Сумасищого Диявола. Для Сан Міна Ходже став дуже важливим. Він не покидав його у найскрутніші і тривожні моменти. Щоразу, коли Сун Мін наражався на небезпеку, саме Ходжу давав йому сили рухатися далі. Він став вчителькою, другом і батьком. Хлопець простягнув руку, щоб схопити його, хоч і сам розумів, що ніякого сенсу в його діях немає. Він не хотів дивитися на те, як Ходжу вмирає через нього.
— Не бійся, — почув Сан Мін.
Ходжу відштовхнувся від землі і стрибнув вперед, а Сан Міна відхилило назад.
— Якби я хотів втекти, то зробив би це вже дуже давно, — почувся голос Ходже.
Підсвідомість Сан - Міна похитнулась. Він більше не бачив Ходжу, і чув тільки сміх Пожиратель.
« Будь ласка, — сказав Сун Мін. - Не вганяй мене у відчай".
Хлопець схопився обома руками за голову, хоч зараз вона і не хворіла. Страх змусив його здригнутися. Вся інформація, яку він щойно дізнався, тягла його на дно.
Зрадником виявився темний дух, Ма Рен. Через нього Сан Мін, у якого не було нічого, повернувся в минуле.
"Так ось чому Муші це говорила..."
Вона сказала, що випадковостей не буває.
Особливі права для новоприбулих, навики та здібності, які все було дуже спрощено, були їхніми причинами.
Так, на все є свої причини. У нього була причина повернутися в минуле. Не можна вважати це випадковістю. Він міг стати тим, кого хотіла бачити доля.
Сан Мін осел на місці.
« Так, Муші. Ти сказала мені все ще тоді. І про причини, чому у іномерців є навики та про те, що в світі немає випадковостей, і про причину мене відправили в минуле... Я – Пожирач».
У попередньому житті він був ніким, а коли повернувся придбав долю Пожирача.
« Весь цей час я глибоко в свідомості спав Пожирач. Він чекав, коли настане час. І ось настав момент. У результаті... — Сан Мін похитнувся. — Я был просто марионеткою. Тим, кого закинули в минуле, щоб знищити світ. Я той, хто несе за собою кінець."
Зрадник Ма Рен відволікся на Сан Міна і захопив Ві Джі Хюн. Так, ось він, підсумк. Сан Мін не був головним героєм у цьому світі. Він був тим, хто мав померти заради Ві Джі Хюн.
« Тому я... Я нічого не можу зробити?"
Він нічого не міг вдіяти, коли помирав Ян Іль Чон і цього разу він також безсилен. Невже він повинен просто стояти і дивитися, як зникає Ходже?
« Не хочу», — закричав Сон Мін зубами.
Його вбивав усвідомлення того, що він не може нічого зробити крім як « ні хотіти» на словах. Так було і під час загибелі Шум’ян Диявола та Ян Іль Чона. Він не хотів відпускати вчителя і тому успадкував його силу.
"А..."
Раптом Сун Мін зрозумів, що він стискає щось. Він підняв це і побачив білосніжний багнет. Коли він убив Ам Джона, саме ця річ була в його руках. Потім Сан Мін дізнався, що вона називається "Містеллтейн" або ж "Білий шип". Але він і досі не знав, як або де його використовувати. Як не розумів, чому саме зараз він з’явився в руках?
Теж проробки долі? Якщо так, то де закінчується доля?
"Якщо моя доля продовжиться в ролі Пожираеля..."
— Чёрт...
Сан Мін стиснув зуби. Він без поняття, для чого йому потрібен Місстелтейн. Що ж він повинен зробити? Він ненавидів свою слабкість.
— А...
Насправді Пожирач не думав, що джу настільки сильний. Тому що під час зустрічі в Ормурі Ходже не був йому противником. Він був здивований його силою, але жахав його зовсім інше. Він бачив, як далеко Сан Мін стискає руки.
« Що він задумав? »
Пожирач застиг. Сон Мін направив гострий кінець колючки собі на груди і встромив його у серце.
— Нет! — Закричав Пожирач.
Ходжу здивувався викрику і обернувся на Сан Міна. У цей момент Пожирач зібрав всі свої сили і підлетів до хлопця.
— Ах ты!. — Викрикнув Блуджу і пішов за противником.
Він схопив Пожирача за плече і повалив на землю. Він почав буркотіти, відчайдушно намагаючись вирватися.
— Продовжуй! — Ходже закричав, придаючи двома руками Пожира до землі за плечі.
Ходжу не розумів, що саме збирається робити Сун Мін, але побачивши, як Пожирач заволочився, зрозумів: той йде в правильному напрямку.
Сон Мін міцніший стиснув руки і глибоко, поки шип не вийшов з боку спини, проколов серце.