Самарян у Харасі і Мурим в Кроні. Відстань між містами була просто величезними. Сун Мін з різних причин бував у багатьох місцях Ерії, але його подорож була такою довгою. До того ж вони збиралися відвідати трав’яну траву на півночі, щоб не закінчувати дорогу до Крона.
Він подорожував зі Скарлет і Ян Іль Чоном, а потім до них приєднався ще один чоловік. Оскільки дорога мала бути довгою, вони вирішили скористатися каретою, але серед них ніхто не вмів водити.
- Мене звати Ехва.
Іль Чон мав гвардію, сховану в самому Самарієн. Вони слухалися лише голови і не отримували його дозволу.
Одна з тих, хто колись супроводжував Ві Джі Хюн до лісу Реґра була Хон Гва. Ехва - це її наступник. Перед Сан Міном стояла дівчина з коротким волоссям і маскою на обличчі. Хлопець надіслав своєму вчителю мисленнєве повідомлення:
« Чому вона в масці? »
« Вона наслідує мене» — неохоче відповів чоловік.
Сан Мін знову запитав:
« У Вас випадково немає двох дочок, яких ви приховуєте? »
« Мені хочеться нести нісенітницю. Скільки разів тобі повторювати, що у мене немає дітей? "
"Тоді може названі доньки?"
« Я так не вважаю, але вона може думати інакше. Майже всі в гвардії сироти. У Харасі та його околицях не живуть люди з відкритих Земель. Врешті-решт, вони не могли приєднатися до бродягах і були змушені скитатися, і потрапили в капкан злочинців фракції».
« Ви їх пожалкували? »
« Ні. Я зібрав ці мішки з кістками поки вони попрошайничували, нагодував їх і навчив Ці" - сказав він і пройшов повз Ехва.
Дівчина швидко схилила голову і не підводила її до тих пір, поки глава Самарьонен не пішов з виду.
« Це все, що я зробив, але тепер вони підкоряються мені і з радістю приймуть смерть навіть якщо я віддам такий наказ. Для мене зручніше було зібрати неспроможних до виживання бродяга і заслужити їх вірність, ніж домогтися того ж від звичайних людей."
Сан Мін подивився назад. Ехва все ще стояла, схиливши голову. Незважаючи на ці слова, хлопець здогадувався, що Ян Іль Чон зробив не тільки це для Ехва і всієї гвардії. За один час хлопець помітив, що слова і дії його вчителя дещо відрізняються.
« З нами пойдёт вся загін? »
« Ні, так ми будемо виділятися. Йде тільки Ехва, тому що ніхто більше не вміє вести карету. Інші члени гвардії будуть стежити за внутрішньою ситуацією в Самароні.
« Ви хвилюєтеся про Самарян? »
Сун Мін згадав фразу Іль Чона про те, що за тисячу років він відсунув усі інші бажання крім тренування Ци на другий план. І цим він теж не вірив, тому що голова Самарян звертав увагу на інші речі, крім цього. Навіть під час перебування в лісі Регро з допомогою Осли він втручався у правління Самарієн і спостерігав за ситуацією всередині.
« Це проста раціональність».
Іль Чон зупинився біля карети.
« Мені потрібне раціональне становище. Я не маю права Самарян повністю, але все ж я їхній глава. Хоч мені нічого і не потрібно для себе, є багато людей за чиї життя я відповідаю."
"І Ви не хочете, щоб вони помирали?"
« Якщо помруть, то нічого не зробиш. Але я ж сказав, що це просто раціональний підхід" - відповів він і сів у карету.
Скарлет вже сиділа всередині. Для зручності карети була накладена магія, яка зробила її дуже комфортною і величезною.
- Вирушаємо?
Двері відчинилися і з'явилася Ехва. Спочатку вона була в масці, але зараз зняла її. Візник у масці викликатиме підозри. Ян Іль Чон кивнув, Ехва тієї години взяла привід і карета зворушилася.
- Як тобі? — запитав голова Самален.
Сон Мін спокійно сидів і раптом прокинувся, коли зрозумів, що йому призначено питання.
- Про що Ви говорите?
- Ця дівчинка, здається тобі гарна?
- Чому Ви так раптово про це говорили?
— Ти вдаєш добре, а навколо збираєш одну дівчину, ось і запитав про всяк випадок. Їхва без питань знімає одяг перед тобою.
- Вибачте, але я взагалі-то чую! - Скарлет дістала магічний сувій і пригрозила їм в сторону голови Самарьоне.
- Я ж нічого такого не сказав.
— Я не дуже хочу слухати, — пробурмотіла Скарлет.
Ян Іль Чон засміявся і кивнув.
— Тобі не вистачає ласки.
— С людьми Ви занадто добрий. На відміну від того, як ставитеся до мене.
— У мене вистачає манер.
- Чому Ви не так ввічливі зі мною?
— Для мене ввічливість є показником відчуженості, — сказав голова Самарієн і засміявся.
Скарлет також ледве стримав сміх. До певної міри вона розуміла, що Іль Чон просто зберігав відстань.
- Учень, мені потрібно зберігати дистанцію і з тобою?
— Ні, робіть як завжди.
« У будь - якому разі, ти не збираєшся чіпати Ехва, але якщо зробиш вибір, то роби це так, щоб голова вежі не знала.
— Я не буду.
— Що, прикидаєшся вірним?
Сан Мін проігнорував слова вчителя і закрив очі. У голові сміявся Ходже.
« Придворник! Якщо є можливість насолодитися, то чому б не скористатися нею? "
« І ти туди ж? » — пробурмотів Сан Мін.
Він згадав недавню битву з Королем Копій. Треба визнати, що противник випереджав Сун Міна на кілька рівнів в Ци. Він намагався доповнити відсутні прогалини Ці силою.
Безкінечність Коп’я Дев'яті Небес не змогла покласти край. Ця техніка якось була пов'язана з вбивством, але Сан Мін не впорався через те, що він використовував силу нелюдя.
« Нудно знайти спосіб. Будь-яку ціну."
Сан Мін прикусив губу.
***
Карета зупинилася тільки вночі. Ехва сказала, що їй все одно і вона не втомилася, але Іль Чон вважав по-іншому. Не було потреби поспішати, і Єва без жодних вагань підкорилася.
У голові Сан Міна витікав багато думок, через що сон не йшов до нього. Голова Самаріен увійшов до карети і сів поруч з хлопцем. Слова Авеля збентежили його, як і його незвичайне тіло.
Неподалік сиділа Скарлет у товстій робі. Сан Мін спостерігав за дівчиною в окулярах, яка щось чиркала у блокноті.
- Що пишеш?
« Магічний сувій », — відповіла Скарлет. - Хоча це не найвеселіше заняття, але потрібне.
- Хочеш кудись його пожертвувати?
— Спочатку я збиралася віддати його в гільдію магів для спадкоємців. Але, подумавши, я вирішила, що вони все одно не зможуть правильно використовувати сувій. Навіть якщо я дам їм прочитати його, вони тільки візьмуть те, що здасться їм корисним, але не будуть публікувати його.
Сон Мін мало знав про гільдію магів, але він сказав, що члени парламенту використовують усе для своїх цілей.
— Але спершу треба закінчити. Навіщо вам добре пропадати? Коли прийшов час, я оприлюдну його -- пробурмотала Скарлет і зняла окуляри.
Вона розм’якшила затіснею шию і, вставши, підійшла до карети.
— Я втомилася, тому піду першою спати.
- Там всередині вчитель.
— Не думаю, що він стане домагатися мене.
— Ага, — відповів Сун Мін на посмішку Скарлет.
Двері відчинилися, і дівчина обернулася.
- Ти, мабуть, багато переживаєш. Хоч би скільки ти думав, відповіді немає. Іноді ліпше зовсім не думати.
Сун Мін посміхнувся так, ніби він потрапив. Скарлет знизала плечима.
- Але що б я там не говорила, я не знаю про що ти думаєш. Тому можеш не слухати мене. І не розповідай. Не хочу турбуватися про те, з чим не можу допомогти.
— Все в порядке.
— Ну ось і відмінно. Але якщо стане зовсім важко, я можу просто нормально потішити тебе.
— "Нормально»?
- Ну, ти розумієш... — Скарлет загадково усміхнулась. Ти вже виріс. Не тягне на будь-яке?
— Нет.
- Як ти різко відмовляєшся... це ранить, чи знаєш.
- Це жарт?
— Ти занадто серйозний, і я просто хотіла розлучити тебе. Звичайно це жарт. Але якщо хочеш, я можу просто випити і вислухати тебе. Просто переставай сидіти і загоюватися. Я чула, що у тебе є хороший алкоголь.
— Так, є.
— У будь-якому разі, давай наступного разу. Я втомилася, — сказала Скарлет і позіхнула. - На добраніч.
Вона увійшла в карету, і залишилися тільки Сан Мін та Ехва. Хлопець подивився на в’язничну навпроти повозку.
- Вам потрібна потіха? — запитала вона.
Сан Мін згадав жарт Іль Чона в кареті і різко відповів:
— Нет, все в порядке.
— Якщо знадобиться, то Ви тільки скажіть, я допоможу, молодий пане.
"Молодою пан"! Незнайоме і дивне навернення. Сон Мін дуже посміхнувся.
— Я не буду просити, не хвилюйтеся.
- Ви не задоволені мною?
- Ні, не в цьому сенсі.
Сон Мін зітхнув, дивлячись на Ехва. Вони говорили на делікатну тему, але на обличчі дівчини не з’явилось і краплі сорому. Як і має бути.
« Ти не береш навіть те, що приносять на блюдечку».
« Якщо є все, що дають, то хіба це буде по-людськи?»
"А чому б ні, якщо дають?"
« Я не голодний»
« Вже давно не їв і не голодний? Дивний ти...»
« Залиш мене в спокої".
Я тільки розсміявся.
« Мені дуже нудно від твоїх депресії».
"Точно?"
« Навіть якщо ти будеш думати про це до втрати свідомості, то не знайдеш відповіді. Ваша нестабільна сила, яку ніхто з людей не може дати, не матиме відповіді про апокаліпсис. Ти занадто поспішаєш".
« Я не розумію, — спалахнула Сун Мін. Чому я? Ні, правда, чому завжди я? У минулому житті я просто випадково схопив якийсь камінь. Але після повернення я став "особленим". Чому?»
Насправді, він і сам чудово знав відповідь. Неважливо хто, той, хто помер і повернувся в минуле, змінює все. Це не обов’язково має бути окрема людина. Той, хто повернувся і став причиною апокаліпсису.
« Добре, я розумію. Нужний був хто завгодно. Мені просто не пощастило, що цим "хто завгодно" став я. Я просто опинився в такій ситуації... І врешті-решт апокаліпсис почався з мене."
« Так, потрібен був хто завгодно. Не обов’язково ти. Тобі стало легше від цього?»
« Розумієш, я не хочу нести на мене відповідальність. Я просто не хотіла помирати".
« А ти дуже хочеш жити»
« Я хотів мати краще життя, — каже Сун Мін. — Він подивився на небо. — На початку мого минулого життя я думав, що зі мною не відбувається нічого особливого. І зараз мені здається, що не мої сили, а мої зусилля привели мене сюди, але доля. Я вижив і отримав величезну силу."
« Здається, ти не задоволений»
« Моє життя пройшло... — Сан Мін закрив очі. - У ній немає нічого особливого. Типовий спосіб життя найманця — виживати щодня, пити і не знати, коли померти... Але це не було важко. Зараз все куди гірше. Це життя було лайном, але не важким".
Я мовчки слухав Сан Міна.
« Що я можу зробити? Що я..."
« Це ти, — Годжу розгромив мовчання. — Дурний дурень Лі Сун Мін. И... На мою думку, потрібен був не хто завгодно. Через те, що це саме ти, доторкнувшись до каменю ти і повернувся в минуле."
Ходжу важко зітхнув і його голос раптово змінився.
« Чому я помер? Я постійно запитував себе про це, але не дуже хвилювався. Хоч би скільки ти думав, відповідь не завжди знайдеш. А коли я дізнаюся про це, то не повернуся до життя."
Для Ходжу власну смерть не була чимось особливим.
« Я тут, і цього досить. Я тут, з тобою. Хоч я і помер, але залишився тут. Як і ти. Помер і повернувся, але ти все одно Сан Мін. Дурний Сан Мін. Не сумнівайся в цьому."
« Я не ти»
« Опити дурощі говориш? Звичайно ти не я. Від мене залишилося тільки его, — засміявся Ходжу. - Можливо, я... Я помер, щоб зустрітися з тобою."
« Що?»
« У нас немає жодних випадків, — ходячи посміятися ще голосніше. - Але я не звинувачую тебе. І навпаки, мені цікаво, що ж ти таке, щоб привести мене до смерті? "
Раптом я згадав те, що бачив у Сун Мін: монстра, який тримав палець до губ.
І він замовк.