— У вас тут цікава розмова, — почувся голос із темряви.
Пек Сого та Сан Мін відчували наближення голови Самарієн. Хлопець підвівся, а Ян Іль Чон тут же потягнувся до пляшки.
— Молодец! — Він був здивований, коли понюхав вміст пляшки.
Чоловік налив собі напій у порожній келих і випив залпом. Його погляд з-під маски кинувся на Пек Сого.
— Изрещить зло, очистити сьвіт од зла... Ха-ха! Це до жаху безглуздя.
Пэк Сого не розгубилась. Вона була спокійна для того, хто глузував з неї. Дівчина не могла зрозуміти, як голова Самарянин злегка піднявши маску і скинувши ще одну склянку.
— Я думав, що мій учень нічого не вартий, але він знає штовх у алкоголі. Хоча шкода, що ти не запропонував його своєму вчителю.
— Вы и не просили.
- Ти що, рухаєшся тільки коли тебе попросять? Ось тому ти і дурень. Такий алкоголь насамперед пропонував мені.
— Так Ви вже самі справилися, я дивлюся.
— Як ти розмовляєш з вчителем? — Пробурмотів Ян Іль Чон і простягнув пляшку Сан Міну.
Хлопець важко зітхнув і встав. Він взяв пляшку двома руками* і налив главу Самаряний ще одну склянку.
(П.р.: Наливати алкоголь, тримаючи пляшку двома руками, вважається ввічливим).
— Доброта і зло говорять вічно. Вигук Пексого, ти кажеш, що знищиш все зло у світі, але хто визначає поняття добра і зла?
— Я, — відповіла дівчина, не звертаючи уваги на образникський тон.
Ян Іль Чон розсміявся.
— Тобто, ти кажеш, що маєш право визначати добро і зло?
— Нет, не маю. Я й сама знаю, що у мене такого права немає.
— Але все одно говориш, що ви знищите зло?
— Да.
— Шалена! — Головою Самарєн засміявся і похитав головою.
Пек Сого не похитнулася:
— Я відштовхуюся від універсальних ознак зла, і кажу, що можу розрізняти зло в більшості випадків.
— Коли світові сили говорять про правду, то слабих нічого не залишається тільки вірити в це, навіть якщо це брехня. У такому разі, я і сам той ще злодій, якщо управлю ними, так?
— Є ті, хто звинувачений несправедливо. Я не збираюся вбивати всіх. Я хочу зустрітися з кожним і розібратися хто є хто, і винести рішення, враховуючи всі фактори, в тому числі несправедливе звинувачення.
ти говориш про нездійсненний ідеал. Така молода людина, а стверджуєш, що зміниш світ, хоча не зробила нічого.
— Можливо, - чесно відповідала Пек Сого. — Але я не дитина.
- Це ще небезпечніше. Не так багато людей у світі можуть зупинити тебе, а ти поводишся як дитина.
— Я збираюся зробити праве діло!
— Хто судить право, а що ні? - Засміявся голова Самарієн. - А якщо в якийсь момент ти сама станеш злом? Твої дії, твої переконання, твоє бажання знищити зло - що якщо це все виявиться неправильним?
— Тоді я помру, - твердо заявила Пек Сого. — Якщо так станеться, то я помру.
« Ян Іль Чон, божевільна », — сказав він.
Він зрозумів, що ніяк не зможе переконати її і ще раз подивився на Пек Сого.
— А якщо я зло, то ти вб'єш мене?
- Якщо буде потрібно. Але не зараз, — і цього разу дівчина відповіла з упевненістю.
За весь час перебування в Самарієн, Пек Сого зрозуміла наскільки Ян Іль Чон сильна особистість.
— И я не знаю, чи зло Вы.
— Самарєн вважається поганою організацією, а я стою в їхньому розділі. Хіба я не злий?
— Я ж казала, що не збираюся вбивати всіх людей, які вважають себе злочинцями, — відповіла Пек Сого і подивилася на Сан Міна.
Вона трохи схилила голову і сказала:
- Учню, ти думаєш, що я несу нісенітниць?
- А що Ви хочете почути?
- Я не очікую, що ти погодишся з моїми словами. Я знаю, що бажання недосяжного ідеалу - сказала дівчина і повернулася. - Ти розповів мені про Чон Вен і... Я не погоджуюсь з їхньою метою, але не думаю, що вони злі. Може їхні методи неправильні, але вони роблять це заради людей.
- Ви схвалюєте Чон Ве Чону?
- Чому ти з ними воюєш? — перепитала Пэк Сого. — Ви зіткнулися, коли ви рятували Малого Диявола. Після Чон Ве Чон почав нападати на тебе, а ти полюєш на них, щоб не померти.
— Да.
— Якщо непорозуміння розв’яжеться, якщо вони не захочуть більше забирати Малого Диявола, то що? Якщо осад зникне?
- Тобто, ви думаєте, що все це пройде і ми з ними станемо кращими друзями вічно?
— Можливо. Взаємини можуть змінитися, і Пек Сого усміхнулась. - Я не можу порахувати неправильно те, що робиться заради людей.
— Хочете сказати, що Чон Ве Чон - хороші хлопці?
— Можливо.
— Учителю, зрозумійте, у мене з ними дуже довга історія ворожості, щоб можна було все повернути в норму. Я просто не можу уявити своє співіснування з ними.
- Чому?
— Тому що твій учень - монстр, — відповів голова Самарян і Пек Сого завмерла.
- Що це означає?
— Як я й казав, Сун Мін зітхав і поквапився до грудей, — сказав я. Якщо Чон Ве Чон збирається вбити всю нечисту, то я входжу до їх числа.
Пэк Сого не змогла відповісти. Вона тремтячим поглядом дивилася на Сан Міна, а потім тихо запитала:
Чому це сталося?
- Бо я був слабкий.
Він багато разів думав, що якби він не отримав чорне серце? А якби не зустрівся з Ходжу? Тоді він ніколи б не став таким сильним, як тепер.
Може, в цьому віці він був би ледве досяг трансцендентності. Без Ходжу він ніколи б не подолав стіну вищості.
Я не збираюсь йти неправильним шляхом, але вже нічого не поробиш. Я не шкодую.
- Учень ...
— Я не шкодую, — повторив Сун Мін.
Пэк Сого на час замовкла. Порушивши важку тишу, Ян Іль Чон забрав пляшку у Сун Міна і випив ще.
— Хороший алкоголь.
"А він щось знає".
- Але атмосфера мені не подобається. Я піду сам, а ви продовжуйте розмову, — сказав чоловік і зник з пляшкою.
Сан Мін нічого не встиг сказати.
« Ах ти скотина! » — вирубався Ходже.
— Ты... монстр? — запитала Пек Сого, коли Ян Іль Чон пішов.
- Я ближче до монстра, ніж людини.
— Какому монстру?
— Нелю.
— Ты ешь людей?
Зазвичай нечистота їсть чоловічину. Звичайно, не всі повинні живитися людьми, щоб вижити. Наприклад, вампіри чи люди.
— Нет.
- Ти пробував?
— Нет.
- Тоді ти не справжній монстр. Ти між людиною і монстром. Відповідай, мені, тільки чесно... Ким ти хочеш стати більше?
« Я хочу залишитися людиною », — відповів Сун Мін.
Це була правильна відповідь в очах Пек Сого. Вона розслабилася і похитала головою.
« Учень, я залишу це місце, — відразу підняла тему розставань. але я так хотіла зустрітися з тобою і поговорити... вибач. і, якщо можливо... - Вирушити разом з тобою.
— Вчителю...
— Я знаю, що у нас різні позиції. Пек Сого кивнула.
- Куди ви підете?
— В Шаолінь.
Сан Мін згадав посла і майбутнє Шаоліня — Джі Хака.
Врешті-решт, вони були тими, кого більше можна назвати "добрими". Сун Мін теж зустрічався з ними. Він і подумати не міг, що вони можуть бути пов'язані з Чон Ве Чоном.
- Чому?
— Через тайшань бійду*. Хоч Мурим і прогнив, я не можу сказати, що вся фракція складається з поганих людей. Тому... Я збираюся в Шаолінь.
(П.п: так називають шановних людей).
Сказавши це, Пек Сого дістала з своєї рукава білий браслет.
— Я попросила Скарлет зробити браслет і для нас.
— Щоб попросити допомоги в разі небезпеки?
— Да. І я хочу, щоб у мене було що-небудь, що зв'язує нас.
Сан Мін взяв у Пек Сого браслет. Вона показала свій і посміялася.
- Звичайно, якщо ти потрапиш у халепу, я приїду так швидко, як зможу.
— Світ великий, — сказав Сун Мін і пов’язав браслет. - Якщо я буду на іншому кінці, Ви не зможете прийти.
« Тоді не потрапляй у такі ситуації, — з усмішкою відповіла Пек Сого.
Коли Сун Мін повернувся додому, у холі все ще стояв запах зілля. Він не бачив Скарлет, але почув її голос:
— Вибач, я не можу піти. Я проводжу важливий експеримент. Я використовую магію, розмовляючи з тобою. Ти мене чуєш?
— Да.
— Пэк Сого пішла?
- Вона пішла спати.
— Я думала вона піде відразу.
- У цьому немає необхідності.
Сан Мін пройшов у кабінет. Кімната виглядала зовсім по-іншому: навколо валилися різні пристосування, а посередині стояв котел з варивом. Кабінет перетворився на відьмську печеру, а посеред нього стояла червоноволоса Скарлет і заважала жижу в котлі з зловісним виглядом.
- Ти в порядку?
— Нет. Вже другий день не сплю.
- Що ти робиш?
- А ти зрозумієш хоч?
— Нет.
— Тому й не скажу. Навіщо мені розповідати про це тому, хто навіть не розуміє? Лише натягатися занадто довго, — пробурмотіла Скарлет і продовжувала заважати.
Все навколо було наповнене червоною енергією. Дівчина тихо бурмотіла закляття і писала якісь літери. Сан Мін узяв стілець і сів неподалік від неї.
Настав ніч, а потім вона змінилася вранці.
— Скучно... — Скарлет повернулась до нього.
Вона витерла пот згорнутим рушником і продовжувала бурмотіння:
- Мені потрібно прийняти ванну. Вже два дні не милася, воняю.
— А не можна використовувати магію?
— Ванна потрібна щоб помитися, а не прибрати сморід. Я люблю купатися у гарячій воді, — сказала Скарлет і присіла.
Вона потиснула плечима і подивилася на Сан Міна.
- Не підглядай.
— Не буду, — пробурнил хлопець.