У гніздовому ставку плавали барвисті карпи, які підбирали плавучий на поверхні корму, що кидала їм жінка, спорожнівши пустий погляд на рибу. У її очах не було блиску, а обличчя її зблідло. Вона була сліпою, але не потребує риби та зору.
- Гарно виглядаєш.
Почувши біля себе чийсь голос, вона здригнулася, але не обернулася. Адже в її випадку це було марно - вона все одно нічого не побачить. Натомість вона продовжувала кидати корм.
- Ви вийшли? — запитала медіума.
- Хіба ти сама не сказала, що час вийти? — Казав Мусин.
На ньому висіло вільне сіре одіяння, а його біле волосся було злегка розстрелені. На обличчі Мусіна не виднілося нічого, що говорило б про його старість, хіба що, білих волосся і глибоко посаджених очей.
Чоловік без емоцій обійшовся з боку медіума і став поруч. Він вийшов з в’язниці вперше за майже сто років, але не відчував особливого ентузіазму. Він навіть не відчував задоволення від того, що затонув.
- Вони померли?
- Джон і Ком Джон загинули, так.
- Ось як все в результаті вийшло... Це було неминуче?
- Я бачила смерть Квон Джона, але не смерть Команського.
— Как так?
- Цього я й сама не знаю.
Це не був допит, Мусин просто цікавився з цікавості. Медіум зітхнув, повернулася і подивилася на нього замутованим поглядом.
— Мої передбачення можливі лише тому, що мене надихає дух. Якщо він цього не робить... Я не можу нічого побачити.
— Знаю, — кивнув Мусин.
Передречення не є ідеальним засобом. У світі немає людини, яка б могла точно сказати, що станеться в майбутньому. Багато магів і астрологів також можуть помилятися або не бачити всього. Жоден з них не міг зрівнятися зі медіумом Ерії.
- Це точно?
- Я не вмію брехати.
« Зазвичай так говорять, коли починають брехати », — розсміявся Мусин.
Він не сумнівався в медіумах і просто жартував. Жінка відкашлялася і помостила головою.
— Доля почала переміщатися, — сказала вона знизивши голос. — Багато долі й сили зірок перетинаються з маленьким Дияволом.
- Якби ми знали заздалегідь...
- У цьому немає сенсу, адже її зберегла доля.
- А що сказати про Примарного Коп'єносця?
- Це ще не ясно, але якщо спиратися на передречення, то він сильно зблизився з головою Самарянин і залишився в нього.
— Ян Іль Чон, як завжди непередбачуваний, нахмурився Мусин.
Хоча він провів близько ста років на закритому тренуванні, все ж не досягнув великих результатів, бо вже був майстром. Тому він і досі не був упевнений, що зможе здобути перемогу над Головою Самарієм.
- Духи нічого не говорять про Примарного Коп'єносця?
— Нет.
У Чон Ве Чон було кілька можливостей вбити Сан Міна. Хоча він і пішов на південь, де мурими не могли дістати його, але Чон Ве Чон складався не тільки з них. Якщо вислати за ним шістьох вершників, вони відразу вб’ють його.
Але цього не сталося. Так Мусин і медіуми погодилися з ним.
З самого Рубеса духи говорили не чіпати Ві Джі Хюн, а Чон Ве Чон слухався їхніх вказівок.
Тому вони не стали вбивати її, а послали Ком Джона, щоб той наклав на неї проклять, зробивши слабшим. Вона мала ослабнути, втратити віру в себе і приєднатися до Чон Ве Чону.
Але в Рубесі все змінилося. А якщо сказати точніше, то все змінилося через Ам Джона, який збирався вбити Примарного Коп'єносця.
Слова духів часто змінювалися через главу Самарян, але дивно, що так сталося і в той раз. Ам Джона зупинила ілюзія Ян Іль Чона. У результаті Ам Джон помер від рук Примарного Копеносця, а маленький Диявол залишився живим.
« Але духи нічого не говорили про Провиданого Коп'єносця".
Хоча вони мовчали, Мусін наказав не вбивати його. Однак, щоб обмежити його дії, мурім пустив про Примарного Коп’єносця погані чутки.
— Де знаходиться маленький Диявол?
— Невідомо, — відповіла медіум і опустила голову.
Мусин тільки розсміявся і кивнув.
- Так, а як щодо Короля Копій?
Він більше цікавиться Примарним Коп'єносцем, ніж Малим Дияволом.
— Да? Скажи йому, що́ ти знаєш. А маленьким Дияволом я займуся особисто.
Мусин цього не бачив, але очі медіума за округли. Вона не перечитала, хоча й не знала, наскільки сильнішою стала Ві Джі Хюн.
Якщо відправити до неї когось на зразок Ам Джона або До Джона, вони точно помруть. Король Копій або Воль Ху напевно здолають її, але вони займали особливе становище серед шести вершників. Му Син же трохи поступався їм.
- У такому випадку передам Королю Копій, щоб робив як вважає за потрібне ... Ви збираєтеся вбити Примарного Копеносця?
— Нехай це вирішить король Копій, — сказав Мусин і розгорнувся. - Примарний Коп'єносець... Я жодного разу не зустрічав його, але він безумовно дивний хлопець. Хіба воля духів не змінювалася через нього? І, на мою думку, духи хотіли, щоб Ком Джон помер. Ні, посередники, ти сама цього хотіла.
Жінка похитала головою.
— Як я можу бажати такого?
— Ти відправила Ком Джона, щоб він завадив смерті Квон Джона. Але зрештою він помер від рук Примарного Коп'єносця. Адже можна було уникнути цієї смерті... Ні, я не підозрюю тебе, але вийшло не дуже добре - пробурмотів Мусин, через що жінка схилила голову.
— Я теж сумувала через їхню смерть.
Мусин нічого не відповів і розсміявся. Він пронісся вітром перед медіумом і зник. Та не бачила цього, але відчула, як він пішов і зітхнула.
Однак вона не повністю розуміла, що таке дух.
***Світ є неспокійним місцем.
Є те, що видно очі, тобто щось від них.
Більшість істин можуть бути брехнею.
Правду пишуть ті, хто стоїть на вершині.
Усе це нам Ґун Хі Вон знав, коли вирішив покинути будинок і поїхати в Мурим.
Він не був дурним або простодушним. І запитавши про смерть Мо Йон Со Джин він не сподівався отримати чесну відповідь. Ні, він навіть не міг зустрітися з головою Мурама.
Йому не потрібно було знати інформацію через Еребріс, він просто міг зайти в будь-яку півну і почути про те, що відбувається у родині Нам Гун. Уже пройшов рік, а його сім'я продовжувала шукати « неповідомого найманця рангу С.
Нам Гун Хі Вон давно міг дістатися до Мурама, але поки що цього не зробив. А все тому, що він дізнався правду — у смерті Морон Со Джін винен Мурім і тепер йому не можна діяти необдумано.
Він знав про це. Що ж тоді робити?
Покинувши сім’ю, Ґун Хі Вон вирушив не до Мураму, а в Бретуну. Там стояв Шаолінь, де жив Дух Огня. Він був одним з тих, кому вірив нам Ґун Хі Вон.
Дух вогню не розсердився, коли посеред ночі в Шаолінь прийшов нам Гун Хі Вон, і люб’язно прийняв його. Так він і залишився в цьому місці. Він також зустрів Джі Хака, якого називали « Шаоліня - майбутнє ». Він не розмахував мечем, а більше думав.
Нам Ґун Хі Вон розповів Духу Огня про смерть Мо Ен Со Джін, але той не дуже здивувався.
— Я так и знал... — Він відповів.
Коли він згадував Примарного Коп'єносця, то розсміявся. Він знав, що хлопець якийсь час перебував у Шаоліні і був впевнений, чи Сан Мін не робив такого.
- Смерть Со Джин і Теен, та те що зараз відбувається в Мурамі... Це дивно. Але не можна відкрито висловлювати своє незадоволення. Думаєш, їх зупинять твої напади? Ні, звичайно. Як ти думаєш, скільки з тих, хто має владу, не вплутаються у ситуацію?
Нам Ґун Хі Вон добре розумів, що каже Дух вогню. Він пам’ятав, як змінився його батько. Він втратив усю мужність і почав робити лише те, що приносить користь.
Минув рік, як Гун Хі Вон прийшов до Шаолінь. Тепер же він і Джи Хак покинули місце, щоб виконати наказ Духа Огня. Він сказав, що нічого не зможе їм дати, і вони просто будуть просиджувати штани, тому він вигнав їх. Вигнав же не з пустими руками; мавши лист, писаний Духом Огня, і чотки.
- Ти ходив до шамана?
— Ні, — відповів нам Ґун Хі Вон. - Але чув кілька чуток про нього. А ще більше чуток було про Коман.
Джи Хак сумно посміхнувся.
Вони взяли з собою листа і попрямували до Комона. Вони не знали, що написано в листі, але враховуючи те що Дух вогню відправив їх двох доставити один лист, можна було припустити що у ньому щось важливе.
— А ще про Цин Мину.
Почувши це, Джі Хак зупинився.
Чві Голь із відкритих Земель, Джі Хак з Шаоліня і Цін Мін зі Шаманста.
Чві Голь втратив руку в підземеллі, тому він вже не був таким відомий як раніше. Але Джі Хак і Цін Мін не втратили своєї слави.
Особливо таємничим був Цін Мін. Все, що про нього знали, він найкращий з шаманів.
Нам Ґун Хі Вон потремтів чотки і перевів погляд на Джі Хака.
- Ти зустрічав Цін Міна?
— Ні, тому я багато чого від нього чекаю. Мені цікаво, наскільки визначним може бути той, кого називають « майбутнім шаманом ».
— Хіба ти не знаєш, що тебе звати "колишній Шаоліня"?
« Важко носити таке прізвисько, — з гіркотою посміхнувся він. — Я навчився всім Ци, що є в Шаоліні, але не можу назвати себе його « майбутнім ».
Нам Ґун Хі Вон вислухав його і кивнув. Його співрозмовник був сильний і визнав це.
- Поки Сан Мін був у Шаоліні, він жодного разу не переміг мене. Але ти сам сказав, що якби я бився з ним зараз, то напевно програв би.
— Верно.
- Мене це не турбує. Але як я можу претендувати на звання того, хто має такий рівень? Якщо вже мене так називають, то я повинен бути настільки сильним, щоб ніхто не міг здолати мене.
Він вірив, що в Шаоліні можна багато чого навчитися, але не мав достатньо знань, щоб здобути перемогу над будь - ким. Тому таке прізвисько і набридло йому.
— Цин Мін... — Пробурмотів нам Гун Хі Вон і згадав Сан Міна.
Хоч би якою була ця назва, нам Ґун Хі Вон був переконаний, що Сан Мін не може зрівнятися з ним.
Саме в цей час Сун Мін увійшов до Одуна.