Плавання проходило гладко.
Через тиждень після того, як вони покинули портове село, не виникало великих проблем.
У прибережних водах водиться безліч монстрів, які хочуть поласувати слабаками. Вони були тупі, але інстинктивно знали, що не можна атакувати цей корабель.
Оскільки проблем майже не існувало, Сун Мін проводив більшість свого тижня у каюті.
У прибережних водах найманцям нічого не було робити. Навіть пірати, які там живуть, не покинуться на їхній корабель. Вони ніколи не нападають на торгові судна таких розмірів.
У своїй кімнаті Сан Мін тренувався і роздумував про перевагу.
Він тільки нещодавно досяг цього рівня, але зміг здолати Командний Джон, який володіє викривленням простору. Якщо йому це вдалося, то він досяг високого рівня свідомості у світі.
Нарешті він досяг цього.
А що буде після - невідомо. З якогось моменту розвиток Сун Міна почав залежати від нього самого. Він може стати ще сильнішим. У нього було чорне і ще не осяйне серце. До того ж, він швидко відновився через тіло дракона.
Але його переслідує Чон Ва Чон, тому йому не можна розслаблюватися. Він переміг Ком Джона, а це означає, що він перевершив Ам Джона і До Джона. Проте, залишався ще чорний Дракон, Король Копій і Воль Ху.
І ще Му Син. Врешті-решт, доведеться битися і з ним, а він був майстром, якого ще ніхто не збожеволів.
„Глава Самарієн...»
Сан Мін згадав і його. Пригадував його слова: « Ти мені до душі », з якими він допоміг йому. Якби цього не сталося, то Сан Мін помер би від рук Ам Джона і Ві Джі Хюн забрали б.
Він не міг зрозуміти, чому його симпатизував, але йому потрібна була допомога голови Самарянина Му Сіна. Сан Мін не міг і близько уявити, який рівень досяг глави Самарієн.
Раптом хтось постукав у двері і Сун Мін піднявся з ліжка.
Він відчув присутність Ян Су. Сун Мін наказав йому приходити лише у важливих справах, і за тиждень він ніколи не відчував тривоги.
- Що? — запитав Сан Мін, відкривши двері.
Як тільки вони зустрілися, Ян Су опустив голову. Червоний слід, що залишився від удару Сан Міна тиждень тому, повністю пройшов.
— Вас кличе совладелець.
— Совладелец? Мене?
« Так, і не тільки вас, але всіх найманців », — сказав Ян Су, витираючи піт.
Сан Мін кивнув.
Для нього досі було незвично чути ім’я найманця Чон Хен Су. Сан Мін вийшов з каюти. Сонце палило. На даху було видно легкий дим.
Нагорі торгового корабля сидів Джарвед і дивився на сонце. Біля нього стояв величезний юнак і двома руками закривався від сонця.
— Наемники!
Джарвед стояв нагорі і дивився на них, наче вони всі шматки лайна. Сун Мін подивився на Джарведа і встав разом з іншими найманцями.
— Корабель залишив прибережні води і вийшов в океан. За цей тиждень роботи не було, але тепер вам доведеться попотіти, — Джарвед почав говорити голосніше. — Монстри! Ці бісові дива скоро натовп на нас повалить! Не те щоб я сумніваюся у ваших здатності, але попереджаю на всяк випадок.
Джарвед розповів про морських монстрів. Ян Су, що стояв поруч, тихо промовив:
— А як ми будемо ловити морського змія?.
Сан Мін розумів його занепокоєння. Морський змій був особливо небезпечним представником морських монстрів, десять найманців рангу С не можуть здолати його. Сан Мін подивився на арбітра біля Джарвіса. У гіршій ситуації йому доведеться втрутитися.
- І якщо пірати нас атакують, то не робіть зайвих рухів.
- Що?
Найманіші найманці.
— Просто сподівайтесь моїх вказівок. Зрозуміло? Робіть як я вам скажу.
Сун Мін зрозумів чому Джарвед так казав: якщо найманці зроблять щось не те, то втрушеному арбітру доведеться зробити ще більшу суму.
Звичайно, не всім піратам пропонують гроші. Якщо можливо, їх розбивають силою, але в іншому випадку доля корабля вирішує арбітр.
Джарвед закінчив довгу промову.
Мабуть, він просто хотів пофарбуватися перед усіма. Сун Мін в загальному проаналізував, що за людина Джарвед: він багато блефує і перебільшовує. Після цього Джарвед більше не збирав усіх найманців разом. Якщо все піде за планом, то дорога на човні займе близько двох місяців.
На щастя, море не дуже змінилося і погода була непогана. Джарвед не був переконливим, але його команда працювала майже без проблем.
Але вони таки були.
Як і попереджував Джарвед, корабель зазнав нападу. Не морський змій, але дивних птахів і огидних русалок. Однак, «русалаками» вони були тільки на словах і сильно відрізнялися від казкового образу напівлюдини-поліриби.
Вони вважалися аїнамі, але через відсталість їх називали "морськими орками". Кількість найманців не зменшилась від нескінченних атак. З'явилися поранені, але все-таки найманці ранга С мали деякий досвід в бою і навички.
Принаймні, вони були ветеранами у боротьбі з русалом.
— Свиснути можна... - Пробурмотів Ян Су з бинтами на двох руках.
Копія русалок прокололи його руки наскрізь, але на такі рани шкода витрачати ліки. Ян Су подивився на розмозену голову руслки і прикусив губу.
— Мені подобається ходити в плавання, тому що платять багато, але саме проживання тут важко. Чи не так?
Ян Су подивився на Сан Міна в пошуках схвалення. Може в попередньому житті і було інакше, але зараз Сан Мін не відчував потреби у друзів та спілкуванні, тому проігнорував слова Ян Су. Однак він розумів це. Тому що в минулому житті сам був справжнім найманцем.
Найменник рангу С їв і жив одним днем. Він не знав коли помре, тому відкидав реальність і жив кожен день як останній, напившись та розхоплюючися з проститутками, щоб забутись.
— Хён Су, Вы коли-небудь були в Белладоре? Я добре знаю це місто. Як тільки доберемося до нього, можемо піти разом.
Сон Мін проігнорував і ці слова, але Ян Су продовжував говорити.
***Так і пройшов місяць.
Атаки морських диващ продовжувалися. Ян Су та інші найманці були поранені, але не Сан Мін. Ян Су почав підозрювати, що Сан Мін не наймач рангу С, тому намагався з ним подружитися. Звичайно, Сун Мін не збирався зв’язуватися з Яном Сю.
- Що ти робиш?
— А?
Ян Су подивився на Сан Міна і перестав чистити русалку величезним ножем.
« Не збирається він її з'їсти?» — із огидою подумав Сун Мін.
Він не був такий у розпачі. Завдяки запасам у сумці він міг добре харчуватися навіть після прибуття в Беладор.
— А, это... — Усміхнувся Ян Су. - Це ж самка.
- І що?
- Не вдавайте, що не знаєте... — Засміявся Ян Су з іскрою в очах.
Ходжу, почувши це, голосно вирубався.
Сан Мін більше не хотів розмовляти з Ян Су. Згодом виявилося, що інші найманці також забили низ палуби русалками. Плавання завжди таке: безладне і огидне. Сан Мін думав, що найманці так завжди жили і нічого їх не змінить.
— Кора-Абль! — крикнув один з моряків.
На судні піднялася паніка. Почувши його крики, найманці вибігали зі своїх кают. Все, природно, думали про піратів. Джарвед і Арбітр з гільдії вийшли на палубу.
- Це не пірати...
На маленькому кораблі не було ні символів, ані будь-яких інших опізнавальних знаків, нічого. Він просто розсікав хвилі, то зникаючи то з'являвся на горизонті. Сан Мін розкрив очі. Відстань була великою, але він без жодних труднощів розглянув хто був на тому кораблі.
- Схоже, вони зазнали аварії. Що можете зробити ви? — запитав капітан у Джарведа.
Той без будь-яких емоцій подивився на човен і спокійно відповів:
- Ігнорувати їх. Нам людей вистачає.
У цей момент людина, яка була на корабельній аварії, піднявся на щоглу і дим з неї вибухнув п'ятьма квітами, розлітаючись по сторони.
Арбітр, побачивши це, закричав:
— Нет!
Він схопив Джарведа за плечі. Той покрився і розкрив рот.
- Це кольори роду Дерад!
— Клана Дерад? — лицо Джарведа побледнело.
Він добре знав їх.
У Гілдії було три клану, і Клан Дерад був зазвичай відповідальний за операції на воді. Джарвед сковтнув.
— Зараз же направте човен в ту сторону! — Джарвед підвищив голос, а його очі загорілися.
Джарвед керував кораблями, але арбітр ставився до гільдії комерсантів і врешті - решт розвернув корабель за наказом.
На човні було троє чоловіків: дві черниці і один хлопчик у дорогий одяг. Наїмники ковтали слини, дивлячись на черниць.
Арбітр глянув на них.
— Боже мой...
Вони думали, що помруть на воді. Після того як черниці влізли на човен, вони кликали до свого Бога. Хлопчик, повний гніву і втоми, запитав:
— Це торгове судно?
— Так, — відповів арбітр і схилив голову перед хлопчиком.
Він побачив знак гільдії на лівій стороні грудей.
— Ты арбітр. Де?
— В гільдиї Палез.
— Да? Тоді добре, що хлопець знервувався і тремтів головою. - Я Енгрей Дерад. Нас атакували якісь божевільні пірати і ми чудом вижили.
Почувши його ім'я, брови арбітра змили вгору. Його прізвище означало належність до роду, але арбітра не пам'ятала імені Енгрей. Може тому, що в клані було багато дітей.
- Куди прямує корабель?
— У Белладорі, — відповів арбітер.
Джарвед намагався зрозуміти ситуацію. Він і сам знав клан Дерад і розумів, що це шанс, якого він так давно чекав. Він врятував одного з Дерадів від смерті в море, а клан його нагородить. А після? Він досягне успіху в їх гільдії.
- У мене було повідомлення, яке потрібно терміново передати.
- Куди ви для цього йшли? — запитав Джарвед.
Енгрей, подивившись на нього, запитав у відповідь:
— Ты власник?
— Да, это так.
— Мені потрібно не в Белладор, а в Рівкос. У мене немає причин їхати в Белладор, я щойно виїхав звідти.
Рівкос був великим портовим містом поблизу села, звідки вони поїхали. Джарвед похитав головою на його відповідь, вибираючи між торговою угодою в Белладорі і шансом бути поміченим кланом у Рівкосі.
— Ми їдемо в Рівкос! — Закричав у результаті Джарвед.
Наїмники заворочали, але не заперечували. Якщо їм заплатять, то по великому рахунку вони плюватимуть куди їхати: в Рівкос або Белладор.
— А ось це вже проблема, — пробурмотів Сан Мін після рішення Джарведа. — Мені потрібно в Белладор.