— Не можу бути... У тебе ж немає серця дракона, правда? - Енвірус не міг повірити своїм вухам.
Сон Мін трохи розсердився. Тоді Енвірус послушно запитав:
- Ти ж не полював на дракона?
- Не бійся.
— Хоча так. Дракона не так легко зловити, а в даний час навіть і побачити. Тоді звідки в тебе серце дракона?
— Мені пощастило.
- Що ти збираєшся з ним зробити?
— Съесть.
Почувши це, Енвірус здивовано втупився на Сан Міна, а потім голосно засміявся.
- Ти збираєшся з'їсти серце дракона? Ха-ха! Ти думаєш це щось на зразок еліксиру, який можна легко випити?
- А вона чимось відрізняється?
Звісно! Серце дракона включає в себе величезну ману і потрібно мати відповідне тіло, щоб винести її. А людина не здатна на це. Півровину, ні, навіть якщо з'їсти менше половини тебе розірве.
— Я сам разберусь.
— На словах все легко.
- Ви можете мені допомогти з цим? — Сан Мін проігнорував слова Енверуса.
Тоді він поринув у роздуми.
Він бачив бомбу сповільненої дії в Сун Міні, яка може вибухнути будь-коли. Зараз він утримує людяність і використовує силу Ходже, але цей баланс дуже нестабільний.
— Ні, я змушений тобі відмовити. Серце дракона надто небезпечне для тебе.
— Чим це небезпечно? — Сан Мін напружує голос і запитав ще раз.
Але й зараз відповідь Енвіруса залишилася такою ж. Він впевнено відмовив у просьбі Сун Міна.
— Нет. Я не можу обробити серце дракона для тебе, як ні проси. Це надто небезпечно.
- Бісовий ти прохідець! — У серцях викрикнув Ходжу, слухаючи їх діалог.
Сан Мін був повністю з ним згоден. Хлопець більше не хотів розмовляти з Енвірусом, тому сів на місце.
« Я робитиму те, чого хочу », — сказав Сун Мін і почав практикувати дихання.
Енвірус, подивившись на потилицю хлопця, прочистив горло, щоб щось сказати йому, як раптом ...
— А? — Несподівано погляд Енвіруса змінився.
Він подивився по сторонах. Сон Мін, ігноруючи його, продовжував техніку дихання. Маг зосередився і зібрав сили. Його енергія наче вихор піднялася і створила картинку.
- Жах! — крикнув Эверрус.
Він різко схопив струнко в'язня Сун Міна за плече.
- Що ще? — Сан Мін, повний незадоволення, обернувся на нього.
Але Енвірус не звертав уваги на злісний погляд Сун Міна і швидко промовив:
— У нас проблема!
- Яка?
- Щось відбувається в місті!
Очі Сун Міна округли. Эверус явно жартував. Хлопець повільно піднявся з місця і запитав у мага:
- Що сталося?
- Щось лихе... Воно накриває місто.
- А що саме?
— Хм... — Енвірус захистився, але знову почав сумніватися в цьому. Не скажу точно яку, але від неї явно не варто чекати чогось хорошого.
— И?. — запитав Сан Мін.
Він знав із великої кількості лише Прескана.
- Треба зупинити його, хоч би що сталося. Але один я не впораюся, мені потрібна твоя допомога.
- Навіщо мені Вам допомагати?
- Ти просто проігноруєш це?
— Ну, на все воля долі, як Ви говорили. Нам немає сенсу втручатися в її рух.
— Так, але може нам вдасться змінити її. Ми не знаємо, чи їхні дії відповідають їхнім планам.
Сон Мін, сам того не помічаючи, розсміявся згадавши слова Прау. Вона казала, що доля - це як сходити туалет, але ти можеш вибрати куди тобі піти і як.
- Ви просите мене про допомогу? — запитав Сун Мін, широко посміхаючись.
Енвірус з плечем пробігав від тремтіння.
Рукоятка ножа якось природно опинилася в руках Сун Міна.
Енвірус і сам знав, що означає його усмішка. Він засміявся на секунду і закрив очі.
я зрозумів. Серце дракона. Я зроблю його для тебе.
— Клянешься?
— Клянуся своєю маною.
Цього вибору не уникнути.
Якщо Сун Мін стане монстром, то серце дракона дасть йому неймовірну і жахливу силу, але це в далекому майбутньому.
"Може це доля, хто знає"
Енвірус прикусив губу. Якщо все це проробки долі, то він нічого з цим не зробить. Ані дракон, ані Бог — ніхто не може контролювати свою долю.
Тому треба вирішувати проблеми, коли вони стануться.
— Ходімо, — змахнув Енвірус рукою.
Простір розірвався і Енвірус швидко ступив вперед, а Сун Мін пішов за ним.
***- Так що, де цей ліч?
- Він їде до центру міста, там він збирається щось зробити, але передчуття в мене не добре, — сказав Енверус і повільно змив у повітря.
Сон Мін подивився на летючого Енвіруса. Є багато різних заклинань, які дають здатність ширяти в повітрі, тому Сун Мін не здивувався.
— Не опирайся, — сказав Енвірус і простягнув руку Сун Міну.
Після його слів м'яка магія обволокла тіло Сун Міна і він теж піднявся в повітря.
— Я досить швидко бегаю.
— Але ж ти не знаєш напрямку, — сказав Енвірус і вони піднялися ще вище, попрямувавши в сторону центральної площі.
- Я чув, що Ви сильний маг.
— От кого?
— От Руби. Вона сказала, що глава золотої башти Ллойд, - Ваш учень.
— Руби... Вона занадто переоцінює мене. Хоча Ллойд дійсно мій учень. Давним-давно я навчав його магії.
- Тоді Ви теж можете подорожувати в просторі?
- Ні, ти говориш дурість.
Енвірус склав такий вираз обличчя, ніби щойно почув відверту нісенітницю. Це було невинне питання з цікавості, тож Сун Мін не сподівався почути такої відповіді. Він подивився на Енвіруса, а той пояснив свою відповідь:
— Подорож у просторі - це не магія, яку може здійснити людина. Навіть великі чарівники можуть пересуватися лише на відстань, видиме око. Але на далекі відстані людина не може пересуватися. Навіть якщо повністю проаналізувати місце розташування. Фізичне тіло не дасть цього зробити.
— Але хіба в підземеллі не було сувоїв, які дозволяли подорожувати?
— Підземелля - це дивовижне місце. Там не працюють закони. Я теж кілька разів переміщався за допомогою рукописів, але як тільки намагався втілити це в життя завдяки магії... Гм...
- Що?
— Я ніколи не зміг цього зробити. З тіл тварин, яких я використовував для експериментів, можна було нагодувати ціле село.
Коли вони розмовляли, то якраз підлетіли до центральної площі. Ні, точніше, не долетіли. Тому що, побачивши площу, Енвірус зупинив політ.
- Захист... - На обличчі Енвіруса було перекручено.
Як він і говорив, щось чорне покривало центральну площу.
Енвірус підійшов ближче і простягнув руку. Між ним і бар'єром пройшов заряд електрики. Маг прикусив губу.
- Здається вони блокують втручання з боку... напівмертві люди! — выругал Энверрус.
Він дуже розлютився. Врешті - решт Сун Мін і Енвірус спустилися з неба й встали на землю.
Атмосфера була дивна. Не було відчуття, що тут хтось є, але чомусь здавалося, ніби на порожній вулиці в будь-який момент може хтось з'явитися.
Енвірус гострим поглядом оглянув околиці. Вони ще не знали, що відбувається в місті, але Сан Мін розумів що тут щось негаразд.
- Треба зупинити їх... — пробурмотів Энверус.
Він підняв свої широкі рукави, доторкнувшись пальцями темряви, і почав читати заклинання. І з його рук полився дивний світло. Він не прибирав руки і в результаті між його ладонами та темрявою пройшов розряд.
— Аргх!
У той момент він усвідомив, що лич наклавши закляття — сильний маг. Але і Енвірус не поступався йому, продовжуючи тиснути на темряву.
— Це може бути доля, тож будь обережним, — сказав Енвірус.
Сон Мін згадав про своїх супутників. Рубі була не одна, а Божевільний диявол - він може її захистити. Може навіть зараз у небезпеці опинилися не вони, а Сан Мін.
Темрява обірвала і пошкодила, створюючи діру, через яку могли пройти кілька людей.
— Заходи першим! — Енвірус закричав, утримуючи імпровізований прохід.
Сон Мін швидко увійшов, а Енвірус за ним слідом. Після цього темрява знову зав’язалася.
Всередині вони побачили, як на площі стояв чорний дим.
Снаружи не було ні душі, але всередині чиєсь присутність відчувалася з усіх боків. Десь здалеку доносилося противний чавун. Жахливий запах, вонь крові і сечі проникала у ніс. Сан Мін вже відчував цей запах на горі Муші.
— Приготуйся, — не опускав рук Енвірус.
Сан Мін подивився на його долоні. На них були зображені різні символи. Він стиснув і розбив кулаки, а потім витягнув молот розміром з передпліччя. Сан Мін, нічого не відповівши. Він зрозумів це ще до того, як Енвірус сказав приготуватися.
Коли Сун Мін обхопив спис, який стояв поруч будинку раптово вибухнув і звідти посипалися трупи.
— Гули... — пробурмотів Энверус. — Мабуть, всередині некромант.