Ледве відкривши очі, Ві Джі Хюн шукала поглядом Сун Міна. Той сидів поруч і дивився на неї. Вони не стали рухатися і вирішили залишитися в цій печері на деякий час. Тепер краще не йти якомога швидше, а подумати, що робити далі і почути думку Ві Джі Хюн.
Вона зморщилася, коли побачила Сун Міна, який втупився на неї.
- Не подобається мені ця твоя звичка.
- Тільки прокинулася, а вже якийсь марення несеш?
- Я не люблю коли хтось бачить, як я сплю. Якого тобі підглядати за мною?
- Підглядати? Якось грубо.
- Бо це правда. Ти вже давно підглядаєш за мною, і мені не подобається ця твоя звичка, — сказала Ві Джі Хюн і потерла обличчя руками. — Сподіваюся, у мене не текли слини уві сні? Або, може, я хропіла, скрипила зубами, говорила уві сні?
— Не переживай, слини я витирав, але твій хропіння був настільки сильним, що я не зміг заснути.
— Не можу.
Звісно. Адже я вру, - сказав він, абсолютно не помінявшись у обличчі, через що Ви Джі Хюн розсміялася.
Побачивши це, він також почав сумувати.
— Я тут подумала... — Ви Джі Хюн припинила сміятися і мовчки подивилася на свої руки. — До цих пір я й не уявляла, що можу бути безсилою. Мене ніхто ніколи не захищав. Я завжди була найсильнішою. Но... не зараз.
- Ти так ненавидиш?
Звісно. Я дуже пишаюся. Я... Я хочу бути сильнішим за тебе. Або принаймні на одному рівні з тобою. Але зараз я слабка. Без твоєї допомоги я б навіть не змогла вижити.
- Послухай, мені начхати на...
— А мені ні, — перебила Ві Джі Хюн. — Я не хочу наражати тебе на небезпеку своїм існуванням. Не хочу ускладнювати тобі життя. Тому... Я думаю прийняти пропозицію голови Самарієн.
Сан Мін не відповів.
Він хотів зупинити її. Сказати, що йому плювати на проблеми що все гаразд. Він хотів, щоб вона була поруч. Але чи буде так краще для неї? Що взагалі вона відчувала весь цей час? Про це він замислився тільки зараз.
— Скільки я спала?
- Цілий день.
- Отже, скоро прийдуть люди Самаряни... Чорт, я занадто багато спала. Чому ти мене не розбудив?
- Ти занадто міцно спала.
— Ха! Тому ти спостерігав на мені? І про що ти думав, дивлячись на моє спляче обличчя?
Ви Джі Хюн розсміялася. Вона поморгала, подивилася на Сан Міна, а потім повільно підняла руки і торкнулася обличчя.
— Я ж виглядаю краще? — запитала вона. - Ти казав, що не знав моє обличчя в попередньому житті. І говорив, що не зустрічав мене. А ще я була хлопцем на зразок, так? Я... Я багато думала про це. Я теж не знала тебе в попередньому житті. Але ти знав мене. Мені це не подобається. Тому я роблю інакше в цьому житті.
Вона не клала волосся і не фарбувалася, але вчилася робити макіяж, коли нікого не було поруч. Їй здавалося, що колись їй це знадобиться.
Ві Джі Хюн одягала відкритий одяг, щоб кожен, хто побачить, знав, що вона дівчина. І вона серйозно задумувалася про те, щоб збільшити груди.
- Я хотіла показати тобі...
Чому ж вона ігнорувала її почуття?
З часом якісь дрібниці стають важливішими. Можливо, спогади Ві Джі Хюн були саме такими. І саме тому кожного разу, коли вона про це згадувала, на душі ставало спокійніше, але вона відчувала себе дивно.
Скільки разів вона думала про день їхнього наступного зібрання? Про що вони говоритимуть? Що вони робитимуть?
— Відповідай, — ви Джі Хюн подивилась Сон Міну в очі. - Я красива зараз?
Вона вчилася крастись, але не носила макіяж. Тепер вона думала, що хоче спробувати. Вона завжди носила штани, але хотіла вдягнути спідницю одного разу. Хотіла розчесати своє безладне волосся... і заколоти їх прекрасною обкруткою.
« Так, для тебе» — Ві Джі Хюн дотримувала слова, які надходять до горла.
Сан Мін мовчав, дивлячись на неї.
- Я вважав тебе гарною, коли побачив рік тому.
Ха-ха!
Ві Джі Хюн розсміялася від його відповіді і взяла Сан Міна за руку.
— Ти теж, — тихо сказала вона. - Десять років тому ти був маленьким хлопчиком. У той час ти був незвичайною людиною. Таких як ти можна було легко знайти ... Але ти був трохи особливим. Тому я хотіла подружитися з тобою. І мені це подобається. З тобою я зробила багато речей вперше. З тобою комфортно. З тобою комфортно говорити. Бо ти не давиш мене.
Ві Джі Хюн заплющив очі.
— Ми будемо й далі друзями? — запитала Ви Джі Хюн.
З якою метою? Сан Мін не вірив у відповідь, яка пов’язана з мовою.
Ві Джі Хюн розсміялася від виду мовчазного Сун Міна.
— Я...
— Все в порядке.
Коли Сун Мін зібрався відповісти, Ві Джі Хюн нахилила голову. Вона прибрала свої руки з ладану Сун Міна і розсміялася.
— Не відповідай.
У цьому короткому фразі було дуже багато сенсу. Ві Джі Хюн не уникала погляду, тому вони просто дивилися одне на одного. Сан Мін, посміхнувся і кивнув, а Ві Джі Хюн розсміялася.
- Твоє ліве око поміняв колір. Підвипендритися вирішив?
— Нет. Так вийшло.
— Ладно. Все одно він не дуже, - весело сказала Ві Джі Хюн.
У цей момент у печеру повернулися Рубі та Божевільний Диявол.
— У нас гості, — сказав він. - Це не гончіння муріма. Здається, їх послав голова Самарієн. Тобі краще вийти.
— Ладно.
Сун Мін підвів Ві Джі Хюн і вони вийшли з печери. У непроглядному тумані тремтіло світло. Ніхто точно не був упевнений, що посланці це Самаряни, так що Сун Мін і Божевільний Диявол приготувалися і почали чекати.
На них рухалася карета, а поруч йшли люди, охороняючи її. Всього людей було десять.
— Ми прийшли, бо нас послав господар, — заговорила жінка, що стояла біля карети.
Придивившись, вони помітили, що всі охоронці були жінками. Усі вони мали надзвичайні здібності, очевидно тому що прийшли супроводжувати Ві Джі Хюн.
— Ви вирішили? — звернулася жінка до Ві Джі Хюн.
Та потихеньку кивнула. Як тільки вони отримали відповідь, двері карети відчинилися.
— Ми проведемо вас до місця призначення. Дорога може видатися вам довгим, але будьте впевнені: ви будете в безпеці, — сказала жінка, схиливши голову. — До того ж, Примарний Коп’єносець попросив передати Вам листа: « Не приходь зараз. Закінчи свої справи на півдні. І візьми волосся Ві Джі Хюн, вони знадобляться на півдні.
— Волосся? — Перепитав Божевільний диявол.
Ніхто не зрозумів, що це означало.
« Вони можуть знадобитися на півдні, якщо ми зустрінемося з магами. Ти повинен навчитися керувати силою нелюдей у племені на півдні і вбити Квон Джона, який зробив це з Ві Джі Хюн. А розташування Квон Джона можна визначити за проклятим волосом Ві Джі Хюн".
Жінка передала Ві Джі Хюн кинджал. Вона відразу взяла прядь волосся і відрізала її.
— Не нюхай їх, — сказала дівчина з усмішкою.
— Не буду, — спокійно відповів Сун Мін.
Він поклав волосся в сумку.
— Ми зустрінемося ще, — сказала вона, поки карета не рушила. - Ти можеш не шукати мене. Я тебе знайду. Ми ще багато чого з тобою не зробили.
Вона хотіла багато чого поговорити з ним. Але про це Ви Джі Хюн нічого не сказала. Вона розчарувалася за посмішкою. Сан Мін теж посміхнувся.
- Побачимося ще. Не помирай, — сказала Ві Джі Хюн і сіла в карету.
Карета була простою і комфортною. Ві Джі Хюн сіла на занадто велике для неї місце і подивилася у вікно. Вони зустрілися з Сан Міном поглядом.
Якщо вони зустрінуться знову ...
Ві Джі Хюн поклала руки на груди. Серце билося дивно швидко. Вона заплющила очі.
« Що це за почуття?»
Чому вона його відчувала? Чи зможе вона дізнатися про це наступного разу? Ві Джі Хюн без сил опустила голову.
« Не зараз».
Вона не хотіла йти, але їй потрібно було. Вона не хотіла піддавати Сан Міна небезпеці. Ві Джі Хюн притулилася до вікна.
Карета зворушилась.
Сун Мін дивився їй слід. Вони зустрілися через десять років після обіцянки, і їм знову потрібно розлучитися. Він шкодував, але нічого не міг вдіяти. Він думав про це і про вибір Ві Джі Хюн.
Чи голова Самаря знає наміри? Чому він захищає її? Може, він допомагає через благословення Бога?
« Нужно знайти Квон Джона".
Сан Мін прикусив губу.
***— Кажуть, що Примарний Коп’єносець вбив Ю Хо Джона, — сказав Чві Голь.
Він був добре знайомий з Ю Хо Джоном. На заходах мурімів Ю Хо Джон сказав, що Чві Голь стане героєм відкритих Земель та їхньої надії.
Ю Джон був у почесті серед мурімів.
« Таке враження, що він навмисно пішов до смерті. Це був наказ?.»
Чві Голь задумався, потираючи відрізану руку. Це стало звичкою.
П'ять років тому змінив голову. Після смерті попереднього посолу Шаоліня відмовився від цього посту. Пост зайняв Чорний лицар-дракон. У ньому текла кров людини і дракона, він був сильний як фізично, так і в мистецтві володіння Ци. Багато людей у Мурімі визнали Хуа.
« Можливо, Е Ху наказав йому померти?.. Але навіщо?»
Тому що Ві Джі Хюн настільки важлива? Можливо.
Він досі не міг змиритися зі смертю Ю Хо Джона. Божевільний Диявол і Примарний Копеносець... Чому він відправив його на зустріч таким майстрам?
Так Примарний Коп’єносець перетворився на ворога.
« Неможливо... Ні, це занадто. Але добре».
Чві Голь гладив рану на руці.
Спалах Пэк Сого. Він згадав обличчя Пек Сого, що пройшло рік тому.
Її обличчя, що запитує, навіщо він кинув її учня, коли вона дізналася, Що Сан Мін живий. Краще б він помер. Чві Голю не подобалося дивитися на її реакцію і на те, як вона відреагувала.
— Він ворог, — пробурмотів Чві Голь і посміхнувся. — Треба дізнатися про Примарного Коп'єносця. Навіть не думай робити це наодинці. Гончие Мурима вже в дорозі.
Примарний Коп'єносець вбив Ю Хо Джона. Якщо він такий сильний, то його просто неможливо зловити.
Та ні, його і не потрібно ловити.
Чві Голь схопив рукав.
« Я не знаю, про що думає голова...»
Чві Голю було все одно. Головне, щоб він помер. Що подумає Вспашка? Чві Голь знову згадав про Пек Сого. Він не очікував її повернення. Це було занадто.
Але він хотів побачити, яка буде реакція Опишки на смерть її улюбленого учня.