(Сміх у залі) Фамильяр перестала на них дивитися і повернулася до Сун Міну.
Вона зітхнула і віддерла робу.
— Людина... — Тихо пробурмотів Сан Мін, округлив очі.
Над чорним волоссям виднілися котячі вуха.
Фамильяр прищурила очі і представилась:
— Мене звати Руби. Я отримала наказ від господаря чекати вас тут.
— А, правда? Той, кого чекав цей придурок. Тоді він теж повернувся? — Огни, висміявшись на її слова.
Кожного разу, коли вогні починали говорити, світло навколо мерехтіло.
Сан Мін байдуже подивився на Рубі і пальцем показав на вогні:
- Що це?
- Дивіться, він загрожує нам пальцем! — зашепотіли огни.
Було дуже несхвально, але вогні не робили жодних дій.
Лише світло навколо нас змінюється, ніби передаючи своє мислення.
— Це лише пережитки великого монстра, який жив у цьому лісі.
- Пережитки, кажеш? Неправильно. Ми втратили тіло і маємо тільки свідомість, але ми не пережитки, — сказали вогні.
У відповідь на їхні слова Сун Мін похитав головою.
Він чув це не вперше. У деяких місцевостях монстрів називали чудовиськами.
Сан Мін не бачив різниці між ними. Врешті-решт, всі вони нелюди, що пожирають людей.
- Колись він був Білим Примарою, але потім утратив тіло.
Сан Мін слухав Рубі і часто моргал.
Огни швидко засвітилися.
Сан Мін не розумів, що відбувається. Він перекладав погляд то на вогні, то до Рубі, а потім спитав:
- І що ти хочеш мені цим сказати? — звернувся Сан Мін до Рубі. - Я вже знаю, що ти не зможеш дати мені відповідь, яку шукаю. Тільки Енвірус особисто зможе відповісти мені, але ти - не він.
- Це правда. Я чекала вас, але я не в силах задовольнити вашу цікавість.
- Де Енвірус?
- Я теж не знаю де господар. Але якщо ми будемо шукати разом, то зможемо знайти його, впевнено відповіла Рубі.
Але Сан Мін не був задоволений її відповіддю.
Ніхто не знав місця Енвірусу.
Тоді Рубі швидко додала:
Господар обіцяв, що знайде мене всюди.
— Правда?
— Абсолютно вірно, — Рубі закинула.
Сун Мін перевів погляд на вогні.
— А ви хто?
— Ходжу.
- Я повернувся. Вам щось потрібно від мене, якщо ви мене чекали?
— Не знаю, — впевнено відповів Ходже.
Його голос залишався впевненим, на відміну від його слів. Сан Міну нічого було відповісти.
Ходжу, помітивши пустий погляд Сан Міна, продовжив:
— Я и правда не знаю. Я знаю лише те, що одного дня той хто повернувся знайде мене і ми вийдемо з лісу.
Сан Мін повернувся до Рубі. Хоч її обличчя не виражало особливого бажання, вона кивнула Сун Мін на знак згоди.
- Ходжу говорить правду.
— Сподіваюся, — здивувала Сун Міна. — Всі, кого я зустрічав раніше, казали, що я особливий. Але ніхто з них нічого не знав. Усі вони кидалися порадами, але не відповідали.
- Мій господар відповість точно. Но я...
- Чому твій господар не зустрівся зі мною особисто, а залишив тебе тут?
— Я не знаю. Пан зайнятий.
— Ха! — Сан Мін посміхнувся.
Він відвів погляд від Рубі до Ходжу:
— Скільки ви знаєте про страждання племені, що живе тут у лісі?
- Лісове плем'я. Да. Ти говориш про тих мавп, що вимирають вже кілька поколінь? Я не їх страждання. Воно взагалі не існувало спочатку. Вони просто продовжували кровний рід.
— Род?
— Один з їхніх кровотеч стане головою родини і тільки він може відкрити стіну. Я лише на шляху, — сказав Ходже.
У вигляді вогню він продовжував незрозумілий шлях.
- Що це за ліс?
- Тут живуть стародавні монстри. Ці аборигени поставили печатку, почувши це, Сун Мін втупився на Ходжу.
Він подумав трохи і запитав:
- Як ви підете зі мною? Ви ж не маєте фізичного тіла.
— Є один спосіб, — повільно відповів Ходже.
Сан Мін переглянувся з Рубі. Вона подивилася на Ходжу і тихо сказала:
— Вибір за вами. Мій господар не залишав жодних вказівок на цей рахунок.
« Я повернуся, — відповів Сун Мін без сумнівів.
Він не хотів дати якомусь монстру проникнути всередину нього. Тоді Рубі швидко підійшов до нього:
— Идем разом.
- До яких пір?
— Поки не знайдемо господаря, — відповіла вона.
Сун Мін посміхнувся в замішанні. Йому було цікаво, що в глибині лісу, але йти до монстрів — не найкраща затія.
— Ха-ха-хо! — Коли Сун Мін і Рубі збиралися піти, Ходжу засміявся у весь голос.
Сан Мін повернувся.
Огни зібралися на камені, набухли і вибухнули. З туману на Сон Міна полетіли сотні вугілля.
Рубі здивовано скрикнула, а Сун Мін відкрив техніку розвороту.
Але вугілля було швидше.
Він не відчував жару від вогнів, які покрили тіло.
Щось окутало його свідомість. Сан Мін прикусив губу і зосередився.
« Що... Що це?» - почувся здивований голос Ходже.
Це щось подолало.
« Хто ти такий, що у тебе настільки міцний розум? » — кожного разу, коли Ходжу кричав, тіло вібрувало.
Сан Мін зняв робу. І тоді Рубі відвернулася, здивовано скрикнувши.
- Що ви робите?
Не звертаючи уваги на неї, Сун Мін подивився на своє тіло.
Він не знав, що́ чекає на нього в лісі. Вони вібрували.
Коли він подивився на них, то побачив, що вони покриті чимось червоним.
« Оце дурень... Навіть не можеш розбити свідомість якоїсь людини? Навіть якщо він повернувся? "
- Це не мої слова. Якось дивно... — Сан Мін зморщився і постукав по доспехам.
Не дивно, що Ходже нічого не вийшло. Раніше він намагався здолати його розум за допомогою магії, але також безуспішно.
Кім Джон Хён сказав, що його захищає захист, і воно знищило магію.
— Або тренування у світі свідомості мені допомогли.
Одне з двох.
У результаті Ходжу не зміг опанувати тіло Сан Міна. Взамін він увійшов в обладунки.
— Внутри знаходиться Ходже? — округлив очі запитала Рубі.
Сон Мін роздратовано зняв обладунки.
Це були чудові обладунки, а через Ходже вони більше не підходили для шкарпетки.
« По-подожи! — Покликав Сан Міна Ходже. що я збирався вселитися!»
- Ти вже це зробив.
« Я теж квапився! Я більше не буду!"
- Як я можу тобі вірити?
« Клянуся своїм ім’ям! »
- Не намагайся відкупитися своїм ім'ям.
« Я дам тобі коштовності. Все, що я зібрав до цього. "
Це трохи зацікавило Сун Міна
— Які коштовності?
« Я не можу сказати.»
- Ти не розумієш ситуацію. Якщо будеш нести нісенітницю, я зніму тебе і залишу тут.
« Я не знаю, скільки дорогоцінностей маю. Як я можу пояснити це? » — сказав Ходже.
- Що він каже? — запитала Рубі з блиском в очах.
Це не таємниця, тому Сун Мін передав їй все.
Тоді Рубі була вражена ще сильніше.
— Скарби Ходже не можна порахувати. Протягом 300 років він був найсильнішим монстром. Він збирав коштовності.
« Бачиш! Я ж казав, "Я швидко крикнув Ходжу", після слів Рубі.
Сун Мін подивився на зняті обладунки і одягнув їх назад.
— Поки сидить тихо. Якщо будеш нести нісенітницю, я зніму обладунки і залишу їх де-небудь.
"Як величезний монстр Ходже став таким..."
— Це ж результат вашої роботи, які ще незадоволення? — Сказав Сан Мін і повернувся на дорогу.
Він турбувався, чи не закрився прохід у дерев'яній стіні, але вона не переважала шлях.
Ні. Це був вже не той шлях, по якому вони прийшли з Каджією.
Дивно.
Під кінець шляху туман розсіявся. Сон Мін був на вулиці сплячого лісу. Рубі не чекаючи відповіді, вона сказала:
— Цей ліс сильний і має багато таємниць. Не намагайтеся зрозуміти його звичайним сприйняттям.
- Я і не збирався.
Ходьджу дзижчав у доспеках. Він пам'ятав слова Сун Міна і нічого не говорив, але мабуть був радий, що вони вийшли з лісу.
Сан Міну не подобалося, що у нього в доспіхах сидить Ходжу, але для початку він вирішив купити його скарби.
— Ти справді будеш за мною слідувати? — Сан Мін запитав у Рубі.
На його запитання він збудувала роздратований вираз обличчя і відповіла:
— Хіба я вже не говорила цього? До тих пір, поки я не знайду господаря, я буду ходити з вами.
— Навіть якщо я буду проти?
— Хіба ви не хотіли зустрітися з господарем? Якщо ви мене пошкодите або кинете, то ніколи не зустрінете його, — впевнено сказала Рубі.
- Ти підеш куди завгодно за мною?
- А куди ви збираєтеся?
« Зустріч з маленьким Дияволом », — відповів Сун Мін.
Почувши його слова, Рубі відкрила рот.
— Маленький диявол. Ви Джі Хюн? Ви збираєтеся зустрітися з цим монстром? Зачем?
« У мене є на це свої причини, — відповів Сун Мін і продовжив свою подорож.
Рубі, яка проходила повз мене, прийшла до тями і пішла за Сан Міном.
- А чи можна піти в якесь місце з хорошою енергією і почекати там мого господаря?
— Як твій господар зайнятий, так і у мене є справи - без вагання відповів Сун Мін.
Його відповідь була перекручена.
— Я не хочу йти...
- Тоді поведу тебе силою. Хіба ти не казала, що тільки з тобою я зможу зустріти Енвіруса? — Сказав Сан Мін і підняв руку.
Він постановив мати міцний зв’язок з кров’ю.
Рубі почала трястися.
— Я просто піду, — сказав вона, закривши вуха.