Спис.
У минулому і теперішньому житті його вибір зброї впав саме на нього. Він вибрав його через те... що він виглядав безпечніше. Здалеку атакував списом, як боягуз. Він боявся використовувати ніж, тому що довелося б наближатися до оппонента. Тому він вибрав спис.
Хоч це і була основна причина, йому подобалося цю зброю. Він довгий час використовував його, але зброя була не з простих.
У цьому житті він також вибрав списа як головну зброю. Він навіть не думав про інші варіанти. Він не був упевнений, що технології зможуть з'єднати один з одним, але він не хотів відмовлятися від переслідування Душі.
Да. Він був впертим.
Рівень його ци не залишився таким же як в його минулому. Єдине, що йому вдалося отримати з попереднього життя - це досвід і розуміння технік списа, тому він не хотів від них відмовитися. Це була пам’ять про чоловіка на ім'я Сун Мін, який жив у тому безглуздому світі.
Чотирнадцятирічному тілу було дуже важко відтворити ті навички списа, які він пам’ятав, але він звик до них. А ци? У нього її зараз було більше, ніж раніше через 20 відсотків від Ві Джі Хюн і Аметистого Хмлака.
Його вміння швидко поліпшувались, не тільки навички списа, але й усі інші. І все завдяки настановам Ві Джі Хюна.
Найкраще, що з ним траплялося в цьому житті - це Ві Джі Хюн.
Вона навчила його Аметистому Хлаку, дала 20 відсотків своєї ци, Небесну техніку і ще багато чого іншого. У попередньому житті у нього не було нікого подібного до неї. Вона нічого не просила у нього за свою допомогу.
Вона була великим учителем. Якби вона погодилася, він би офіційно став її учнем.
Але вона відмовила. Через те, що він був її другом.
"Двадцять секунд"
Двадцять разів вона не буде нападати, вона може тільки ухилятися і блокувати. У 20 секундах було б сенс, якби їх навички були приблизно рівними.
А такого не можна було сказати про Санмін і Ві Джі Хюн. Між ними була величезна прірва. Тому Сан Мін не спішив з першим нападом. Безповоротна атака - даремно витрачений шанс.
У такій марній траті не було сенсу.
« Що мені робити?»
Яка б атака йому виконати перша. Він ретельно вибирав час і тип дії. Він хотів провести свою кращу атаку, щоб спробувати вбити її.
Він знав три атаки, пов'язані з технікою Переслідування Душі.
Жодна з них не була складною, і їх додали в Небесну Техніку.
Він не мав з ними жодних шансів на перемогу. Ві Джі Хюн знала все про них, бо сама займалася переробкою Небесної Техніки. Сан Мін зробив перший крок. У відповідь на це вона лише підняла праву руку.
Почав світанок. Погода була прохолодною.
На найближчих деревах верещали птахи.
Шш! Ліва рука ослабила бороду, а права виштовхувала списа і мітнулася вперед. Це був рух "зі", якого вона навчила його. Ні, це була не просто звичайна "зі". Це була перша атака Небесної Техніки.
Переслідування Душі « Вбивство одним Ударом». У цю атаку вкладалося вся його сила і міць. За секунду спис попрямував до серця Ві Джі Хюн.
Тап! Її рука дёрнулася. Вона злегка вигнула праву руку і заблокувала переслідування Душі « Вбивство одним Ударом ».
— Дальше. — Произнесла вона. Сан Мін не поспішає. Він знав, що атака провалиться. Він зрушився ще на крок. Вже не було причини наближатися. Коп'є було досить близько до неї.
"А, це".
Він провів серію атак. Випад. Змах. Він використовував усе, чого навчився від основ і закінчуючи Небесною Технікою. Можна було сказати, що його вміння списа вже перевищували другий рівень.
Але це не спрацювало на Ві Джі Хюн. Вона використовував тільки праву руку. Її очі рухалися швидше списа, і вона передбачала всі його удари. Ось чому вона все блокувала. Це була рука тринадцятилітньої дівчини, але гостре спис не залишило на ній жодної подряпинки.
У цьому і полягала вся різниця. Він тільки півроку займався бойовими мистецтвами. На важливо як багато він дізнався, він ледь дотягував до першого рівня. А Ві Джі Хюн вчилася всього з раннього віку, і на додачу, її оточували зеленими та навчальними закладами. Вона була молодою, але її знання та вміння значно переважали його власні.
Результати були очевидними.
—... я програв. — Процідив крізь зуби Сан Мін. Двадцять секунд. Він поклався на повну за ці двадцять секунд.
— Ти молодець.
На відміну від Сун Міна, на ній не було жодної крапельки. Вона просто потерла праву руку і підійшла до нього.
Він атакував двадцять разів за 20 секунд, але вона блокувала всі атаки однією рукою.
Після цих двадцяти секунд, вона рушила. Можливо, вона застосувала техніку. Він не зрозумів, що вона зробило, він просто ... Я відчув її трохи. І не залишився на тому місці, де стояв.
- Останнє рішення було хорошим. Ти витратив ще одну секунду.
Незавільне випадання списом було спрямовано в сторону Ви Джі Хюн. Щоб ухилитися від нього, вона витратила на одну секунду більше. Вона поклала свою руку йому на плече і широко посміхнулася.
- У тебе чудове тіло.
Це був щирий комплімент.
- Те, що у тебе є, перевищує знання і щось інше. Ти розумієш щось, навіть не бачачи цього, і якщо ти зможеш повторити подібне, це, вже талант. Колись це стане дуже корисним інструментом для тебе. Не дочекаюся зустрічі через десять років.
—... але я ж програв.
- Звичайно, програв. Я - маленький диявол. Я не програю тобі зараз.
Вона голосно розсміялася. Вона відчувала одяг. Напевно вона відчувала відчуття свободи, залишаючи це місто після декількох місяців перебування тут. Але у Сан - Міна було важко.
"Це було сумно."
Так, він відчував смуток. У нього ніколи не було когось, кому він міг так довіряти. У нього не було друзів і товаришів. Були звичайно супутники-наемники, але коли він зіткнувся з проблемами і стражданнями, то ніколи не думав про них як про своїх товаришів.
Там не було місця довір’я. Не кажучи вже про дружбу.
Але вона була різною. На відміну від недовірливого Сан Міна, вона була невинною. Серед усіх людей, які зустрічалися йому в обох життях, вона була унікальною. Так само як він був її першим другом, вона стала його першою подругою.
Ось чому він відчував смуток. Адже вони ще не скоро зустрінуться. А про себе він здивувався, що може випробовувати щось подібне.
- Що це у тебе з обличчям? — Запитала вона, нахиливши голову. Сан Мін зітхнув і витер піт.
Мені сумно.
— Правда? Я відчуваю те ж саме.
Вона розсміялася. Потім вона повернулася, підібрала сумку під деревом і продовжила:
- Так сумно покидати тебе. Якби я могла, то залишилася б з тобою.
- Тоді можеш залишитися.
— Я вже говорила тебе. Це потрібно тобі і мені.
— Я розумію. Я просто... Нарікаю.
— Хаха! Хіба твій ментальний вік не двадцять сім? Двадцятисемірічний скаржиться на 13-річну... звучить трохи неприємно.
Це неприємно. Чи це було занадто? Ні, для неї це нормально. Вона просто висловлюється надто прямо. І різко.
— Досадно, але я повинна йти. Як і тобі, мені теж є чим зайнятися. Що ж, я з нетерпінням чекаю наступної зустрічі через десять років.
—... чекаєш з нетерпінням?
— Да. Чекаю не дочекаюся цього. Цей бій... був занадто легким. Занадто. Але ти досягнув усього, на що я сподівалася. Особливо хорошим був твій останній удар.
— Мені просто пощастило.
- Тобі вирішувати. Хаха! Чекаю не дочекаюся цього. Ну, можливо я і наступного разу виграю.
Вона розсміялася і закинула сумку на плече. Він з похмурим виглядом дивився на неї.
— Не засмучуйся. Ти зможеш зустрітися зі мною через десять років.
- Це занадто довго.
- Ти знову скаржишся. Чому? Хочеш співітування зі мною? — Обернувшись, запитала вона. Сон Мін моргнув кілька разів і подивився назад. Мовчання продовжується. Він не знав значення слова « мука... » (Салага)
— Сои... Що?
— Хм. Не змушуй мене повторювати такі бентежні слова. Це означає, що ти хочеш зробити дитину разом зі мною.
Вона доторкнулася підборіддя і тихенько повторила. Сан Мін широко розкривав рот.
- Що-що?
— Схоже не хочеш. Ну, думаю ти занадто юний для цього. Или нет? — Пробурмотала Ви Джи Хюн. Вона виглядала спокійною, а Сан Мін, навпроти злегка почервонів. Він то відкривав, то закривав рот, поки, нарешті, не закричав:
- Є речі, які ти не повинна говорити ось так!
— Хаха! Я жартую. Шучу. Хіба в колі друзів так не жартують?
— Нет!
— Правда? Я не знала. Я вперше жартую так. Наступного разу я буду трохи обережним. — Сказала вона і засміялася. Вона підійшла ближче до Сун Міну.
- Але якщо це ти, то це не так вже й погано. Спостерігати за тобою весело. Да... Ти повинен подумати про це протягом цих десяти років. Наскільки мої груди виросте за ці десять років.
— Я не буду!
- Чому? Від цього ніякого сенсу. Мені теж цікаво. Раніше я була відома як чоловік? Тоді, це означає, що мої груди сильно не виросте... Хаха! Здається, було б досить цікаво зустрітися з тобою, маючи великі груди. Ти здивуєшся.
— Шалена...
Він забув, що збирався сказати і просто виручився. Вона пройшла повз Сан Міна і плескла йому по плечу.
— Через десять років. На головній площі в Тобесі. 3/14. Я буду пам'ятати.
Добре.
— Не умирай. — На останок сказала вона.
- І не збираюся.
Він обернувся. Він зміг побачити її спину, яка залишає готель.
« Я ніколи не помру, — сказав він. — Здається, я накладаю закляття на себе ».
Таким чином, Ві Джі Хюн пішла.
З обітницею зустрітися через десять років.
(Він полетів, але обіцяв повернутися ..."- Фрекен Бок)