—... Хаха!
Джек, власник готелю, сміявся. Він спочатку подивився на обличчя Лі Сун Міна, потім на принесені ним предмети, і знову розсміявся.
- Ти дійсно сам все це дістав?
Зуби гоблінів, п'ять пляшок крові, отрута та інше. Духова трубка, отруйні дроти і пляшки наповнені отрутою. Власник подумав, що з цього хлопця можна буде в майбутньому скористати.
Джек подивився вниз на Сан Міна і занурився в роздуми.
Те, що вони збиралися в групи, дратувало, але гобліни не були великою проблемою для досвідченого авантюриста. Було легко дістатися до небезпечної затію, але їм було легше пересуватися уздовж її кордону.
Але це ж був чотирнадцятирічний юнак! Господар був здивований ще більше, коли зрозумів, що він не має навичок.
Джек заправляв таверною, тому він зустрічав багато іноземців, яких було покликано до Дженабіса. Люди з бойовими або магічними навичками легко пристосовувалися.
Але безкласові люди були інакші. У них не було навичок, необхідних для виживання, як і не був досвід боротьби з монстрами. У більшості випадків безкласовим потрібно було принаймні місяць, щоб адаптуватися до життя в Дженабісі і усвідомити становище, яке їх поставили, як також те, що їм тепер необхідно вбивати монстрів для виживання.
— Коли... Коли ти сюди прибув?
— Учора. — Чесно відповів Лі Суні Мін. Джека знову розмішала ця частина інформації.
— Тебе чотирнадцять?
— Да.
— У тебе немає навичок?
—... Так, ні.
— ХАХАГА!
Джек знову розсміявся. Йому стало цікаво, чим він займався до прибуття сюди, але не запитав про це. Згідно з законом, який не був написаний, люди не повинні запитувати про життя інших людей у минулому світі.
— Я... Я щедро тобі заплачу. Хаха, дивна дитина увірвався в мою таверну. А через день він, Безкласовий, пішов і убив...
Він не думав, що Сун Мін повернеться живим. Було лише кілька людей, які могли порівняно легко розібратися в цій ситуації і вбивати монстрів для виживання.
Зазвичай такі, як Сан Мін, не поверталися. Навіть якщо вони розуміли все, боротися з монстрами і перемогти їх — нелегке завдання.
Однак цей юнак повернувся.
- Я знизу витрати вдвічі.
Ніщо у світі не є безкоштовним. Це закон, якого дотримувався Джек.
— Добре мати справу з таким талановитим хлопцем. Якщо ти проживеш досить довго.. Хаха! У майбутньому зможеш стати важливою шишкою в Дженабісі. Да. Не забувай про мене тоді.
Джек голосно розсміявся і поплескав по плечу Сун Міна. Сон Мін також посміхнувся і попрямував до своєї кімнати.
У нього в голові крутилося багато думок, поки він піднімався сходами.
"Ти станеш постійним клієнтом"
"Тарантний хлопець"
Це сказали власник крамниці і Джек. У минулому житті Лі Сун Мін ніколи не чув подібних слів у свою адресу, і не відчував такої поваги до себе.
Дженабіс змушує іноземців зрозуміти, наскільки жорстоким і несправедливим є цей світ. Він зрозумів це, проаналізувавши поведінку Джека і торговця по відношенню до нього.
Володіє одним лише талантом значно спрощують процес отримання поваги.
"Раніше я ніколи не мав талантом"
Він зітхнув і увійшов у свою кімнату. Тринадцять років перебування в Ерії полегшило розуміння його ситуації.
Він так і не дійшов до кінця методу культивації, який вивчав десятиліттями. Було неважко повернутися до точки розвитку його колишнього життя. Причина, чому це було можливо, полягала в тому, що навики, які він здобув у попередньому житті, не мали "просвітлення".
Рівень бойових мистецтв другого класу ріс тільки шляхом досвіду. Техніка Переслідування духовного Копія була лише моделлю. Без повного розуміння. Це стосувалося всіх його навичок.
"Один Грім" був тільки основою, а "Жезана Кожа" і "Каменне тіло" використовували зовнішню енергію. Вони вимагали трохи ци, але в них теж не було просвітлень.
(Сміх)П.п: — Мабуть, перші розділи англійською. Перекладачі помилилися. "Крушитель Каменя" став « залежним від тіла»
Така була різниця між першим і другим класом. Бойові мистецтва першого класу мали можливість просвітлення. Якщо вам пощастить, ви зможете зрозуміти і подолати межі навичок.
Навики другого класу не могли надати цей шанс. Вони були лише моделлю і фігурою, тому там не було нічого іншого. Найкраще, що вони могли - пристосуватись до навиків першого класу.
« Моє тіло зараз не має сили, я не маю витривалості чи чогось іншого. Якщо я підвищу витривалість... Всі навики, крім "Подовнних Небес", швидко виростуть. Але це все ж лише навички другого класу."
Ці думки погіршили настрій Лі Сун Міна. Йому потрібен був талант, щоб подолати свої обмеження.
Але він не мав цього таланту. У нього не було дару перетворення нічого на щось. Тому він мусив покладатися на розуміння бойових мистецтв.
Ну, принаймні у нього були Справжні небеса. Це була першокласна майстерність. Якщо він буде достатньо старанно займатися... Він зможе досягти успіху. Техніка культивації підвищує межу ци. Якщо він навчиться справжнього неба, то зможе багато чого навчитися і збільшити свою силу.
У будь - якому разі, технологія культивації залишається технікою.
І все мало свої обмеження.
« У мене є шанс. Но... Ще рано. Я повинен отримати Зельє Інтеллекта".
Знімаючи одяг, Сун Мін голосно зітхнув. Він трохи втомився, але все одно впав на підлогу.
Він збирався відтиснутися кожен день.
Він зупинився в готелі Джека, і щодня ходив у мисливські поля. Він настільки часто використовував свої навики, наскільки міг, купував усе необхідне в торговця, Ганса і продавав матеріали.
Зазвичай він боровся з гоблінами. Він вирахував межі їхньої території, і полював тільки на тих, які блукали поруч з нею.
Він продовжував збирати кров і зуби. Оскільки вартість його кімнати зменшили вдвічі, у нього залишалися гроші після продажу речей. Лі Сан Мін отримував гроші від Джека.
— У тебе в продажу є просторова сумка?
Приблизно через два тижні він відвідав Ганса і поставив йому це запитання. Той позіхнув і подивився на Сан Міна.
— Так, є.
Простісна сумка просто необхідна для пожадливого авантюриста. Ця сумка зовні виглядає маленькою, але через магію може вміщати велику кількість речей.
— Всі вони були використані раніше, і вже не в такому доброму стані. Побачимо...
Ганс прямо перед ним відкрив сумку. Усередині була темрява. Ця сумка виявилася простою.
Ганс щось шукав, потім витягнув сумочку меншою.
- Її вже використовували. Я знайшов її в лісі. Подобав у мерця. Ти купиш?
— Скільки?
— 60 000 Эри.
Ганс розсміявся. Вона досить дорого коштувала. Сумка була настільки легкою, що її вага майже не відчувався, а оскільки в ній немає часу, їжа у неї не псувалася. Це було дуже важливо для авантюриста.
— Дорогова-то.
- Хочеш торгуватися? Я знизу до 50 000. — Голосно розсміявшись, сказав Ганс. Але Сан Мін похитав головою.
У нього було близько 10 000 Ері. Навіть з щоденним полюванням він купував предмети й користувався готелями, щоб заощадити гроші.
— Наступного разу, у мене й справді немає грошей.
— Не похоже... Що ти хочеш торгуватися. Навіщо тоді питав?
- Для мене ти найкраща людина, яка продасть мені речі за найнижчі ціни.
Він потребував просторової сумки. Але це поки що почекає. Він просто хотів дізнатися, за скільки Ганс продасть її.
У Ганса був такий вираз, що він отримав удар по затилку.
—... хаха! Я займаюся цією справою вже багато років, але вперше хтось настільки мені довірився. Гаразд, давай зробимо це. Протестируємо тебе.
—... Так?
Лі Сан Мін широко розкрив очі від подиву. Ганс розсміявся і продовжив:
— Якщо вб'єш п'ять орків і принесеш їх очі, я віддам тобі цю просторову сумку.
Сан Мін знепритомнів. Відтоді як він повернувся у часі, минуло вже два тижні, але ще не намагався полювати на орків.
Було важко боротися з орками. Вони були міцними і сильними. Вони не були такі розумні, як гобліни, але мали достатньо сили, щоб компенсувати цю ваду.
—... і скільки ти мені даєш часу?
— Тільки сьогодні. — Сказав Ганс з лукавим обличчям, — минуло два тижні або близько того, так? Ти відразу вирушив у мисливські поля, і вижив. У тебе є дар. Навіть з урахуванням того, що ти полював тільки на кроликів і гоблінів ... Але якщо вб'єш орку, я повірю, що у тебе є талант.
"Це не талант, це досвід." Подумав Сун Мін, але вголос цього не сказав.
— Ладно. Я згоден. — Кивнув Лі Сан Мін.