Утримуючи свої страхи, Єжів склав рапорт про перемогу, готовий до відправки в Москву. Звичайно, він не наважився занадто перебільшувати, а тільки сказав, що після запеклого бою вони прорвали частину польської лінії і що вони зможуть увійти, коли війська закінчать відпочивати.
Коли він написав рапорт, то зі страхом на обличчі передав його Ворошлову.
"Товарищ Єжів, це дійсно доцільне для нас?" — Ворошів взяв звіт з деяким трепетом, відчуваючи, що тримає в руках власний каталізатор і хоче відкинути його далеко в сторону.
Жоден лідер не терпітиме, щоб його люди обманювали його, а тим більше залізний керівник Сталін; коли їхня брехня буде розкрита, їх знищать!
Їжів глибоко зітхнув: « Маршал Ворошників, зараз ми коники на нитці; якщо ви не хочете, то хіба я цього хочу? Я не повинен був приїжджати в цю діру". « З огляду на його стосунки з вождем, Сталін не став би замучити його, якби він тільки знайшов привід. Виявилося, що він сам цього не підозрював і потрапив у цю дилему.
Зрештою, якби він не приїхав сюди, то до цих пір був би великою людиною в Москві. Але він прийшов, щоб показати свій неіснуючий військовий талант і опинився у такому скрутному становищі.
Він підняв ручку і тремтів, склавши своє ім’я так, ніби з нього викинули все життя.
Побачивши, як Вуролів захитається, Єжов зітхнув і подзвонив своєму меніторові, щоб той відправив звіт із грифом « Нев секретно» в Москву. Відіславши помічника, він повернувся до свого дому і впав у ліжко.
Звичайно, Сталін був настільки задоволений цією промовою, що на наступній конференції похвалив їх обох за іменами, нагородив медалями і навіть підготував семінари у великих військових округах для обговорення перемоги. Московські газети також сповіщали про цю велику й важку перемогу.
Але Ворошників і Єжів не могли бути щасливими, бо земля в тій даремній перемозі все ще лежала під ногами поляків. Вони повинні були знайти спосіб знищити їх якомога швидше, щоб врятувати своє життя.
І тоді несподівано сталося те, чого ніхто не міг очікувати.
Іспанський уряд, який упродовж усіх цих днів боровся з Радянським Союзом через золото, несподівано опублікував статтю « Ілюзорна перемога». На перший погляд, заголовок був би несмачним, нічого шокуючим; але стаття починалася з цитати в московській газеті про уявну перемогу, а потім слідував репортаж іспанського військового кореспондента, який був свідком битви на місці.
За його словами, радянські ради з іншого боку просто підривали польських захисників у цій битві; коли поляки відступали в страху, Рада давали Польщі сміливо протистояти, атакуючи скриню і будучи побитими назад не намагалися повернутися заради реванша; Коли полянки були слабкі та безпорадні, Ради просто сиділи і нічого не робили, даючи полякам час перевести дух; і коли полеки були готові зустріти битву, Раді відійшли зі зайнятих терій.
Якби поляки не були в напруженій ситуації через німців позаду них, можливо вони б здерли з лиця землі радянських солдатів.
Стаття закінчується дотепним і саркастичним нападом в адресу Сталіна, висміюючи його як найтупішого лідера історії Росії, який був настільки дурний, щоб просити медаль після того, як його розграли його власні люди.
Радянського посольства в Іспанії не було, але було консульство. Головний консул був вражений газетою і негайно передав її зміст у дипломатичну службу на батьківщині. Міністр закордонних справ Молотів, який отримав цю промову, був недовірливий, але не посміявся і приїхав до Кремля на зустріч з Сталіном. Він так поспішав, що у нього були свої особисті досвіди, в нього не було добрих стосунків з Єжовим і зазвичай він дивився на нього непривітно, тепер, коли ця новина була реалізовано, У Ежа був проблеми і це добре для Молотова.
Тільки - но він зайшов до Кремля, то зіткнувся з секретарем Сталіна і поспішно вигукнув: « Анатолій, де тепер товариш? У мене до нього невідкладна справа."
Анатолій зробив збентежений вигляд: « Темарищ міністр, великий товариш вождь вечеряє, а ви знаєте, що він не любить, коли його турбують у такий час».
« Я знаю. Але це справа занадто термінова, щоб його відкласти!". — Молотів із стурбованим обличчям дістав з сумки повідомлення і передав його Анатолію: « Подивіться на це! »
Анатолій поспішно махнув рукою: « Як я можу прочитати ці документи, то це не за правилами. Якщо ви кажете, що це важливо, я можу піти і попросити вказівок, але якщо товариш не прийме вас, то я нічого не зможу зробити."
Молотів поспішно кивнув: « Будь ласка ».
Вдвох вони пройшли в кабінет Сталіна, Анатолій жестом попросив почекати тут хвилинку, обережно постукав у двері, штовхнув її і увійшов.
Через кілька хвилин двері знову відчинилися, і Анатолій всередині подав знак Молотову, що він може увійти.
Молотів кивнув йому на знак вдячності і бадьоро заходив у кабінет. Анатолій привів його в невелику їдальню в іншій кімнаті, з'єднаній з офісом.
Сталін, який жеврівав ковбасу, побачив вождів Молотова і підняв виделку у руці та вказав на стілець навпроти себе жестом пропонуючи йому сісти. Проковтнувши те, що було в його роті, він тепло проінструктував: « Приготувати сніданок для нашого товариша В’ячеслава».
"Так". — Анатолій вийшов з маленької їдальні. А Молотовові не терпілося розповісти про мету свого візиту: « Великий Шефе, сталося щось важливе!».
« О? Що це?» — Сталін виглядав в доброму настрої і зробив неквапливий ковток каші, після чого повільно й обдумано запитав.
Молотів з повагою передав телеграму Сталіну: « Будь ласка, прочитайте це".
« Що це?» — Спочатку вираз обличчя Сталіна майже не змінився, але на середині телеграми його вираження поступово затьмарилося, і в кінці м’язи кілька разів мимовільно сідали.
Поклавши виделку в руку і замислившись на мить, Сталін відкрив рот і запитав: « Тварюка Вячеславе, що ти думаєш про це?»
«...». — Молотів, не був ясновидцем і як він міг знати, що насправді відбувається на фронті? На мить він засміявся, перш ніж обережно сказати: « Хочучи ці іспанці огидні, я не думаю, що вони будуть так голосно говорити без вагомих доказів».
Найкращим доказом їхньої правоти було питання про 560 тонн золота, але ця тема стала забороненою в Кремлі, і він не був би настільки дурний, щоб говорити про це при Сталіні.
У цей момент Анатолій приніс сніданок, і Сталін рявкнув на нього: « Пусть увійде товариш Михаїл». — Михаїл був капітаном його охорони і, можливо, одним з найвірніших людей.
Через деякий час увійшов молодий чоловік років тридцяти не одягнений в форму, але по його прямій спині і грамотній ходці було легко зрозуміти, що він солдат і від нього велося надійною та шляхетною.
Михаїл з сумом сказала Сталіну: « Який ваш наказ, лідере? »
« Ти береш групу людей і йдеш на фронт, щоб перевірити чи доповідь Єжова правдива. Якщо він збрехав..."
Пальці Сталіна трохи постукали по столі, щось обдумуючи, а потім він напівшитом наказали: « Просто приведи сюди і його, і Ворошника, йди.
"Так!" — Михаїл знову віддав честь і повернувся, щоб піти.
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini