Командний варшавський гарнізон Керрол Роммель вирішив будь - якою ціною утримувати Варшаву до смерті, і це рішення принесло полякам у Вареші безпрецедентне нещастя.
Оскільки повідомлення про евакуацію вже давно були розкидані, німці могли без страху обстрілити Варшаву всіма видами артилерійських снарядів і бомб.
45m, 82м, 120 міномети; 50ма гарматами; 105м пушки; 122 реактивні снаряди; 152м гаубиці; 283ми залізничних знарядь; 380 штурмових тигрів продовжували ревіти, і бомби всіх типів осипали місто Варшава.
А в повітрі, переповнених бомбардувальниками землі, на Варшаву скинули тонни і тонна звичайних авіабомів, звукові та бомби з білим фосфором вагою 50 — 500 кілограмів.
У цей час Яннік підійшов до останнього пункту перевірки, командування 14-ою армійською групою « Лістер» на захід від Варшави, і навис над нічним перископом, спостерігаючи за охопленими полум'ям та вибухами міста Баршова. Його серце не може відчувати, що війна - це дійсно не дитяча забава. Це дитяча мрія багатьох людей - захопити мільйони військ на полі бою і, нарешті, стати героєм покоління. Але коли людина опиняється на полі бою, то розуміє, що війна приносить не тільки славу і досягнення, але й смерть та руйнування.
« Керролл Роммель дуже впертий. Було б краще просто здатися." — Почувши бормотіння Яніка, Лістер підхопив розмову: « Краще Високість, якщо він відмовиться від нього, ми виглянемо ціле місто».
Янік подивився на нього, стримуючи бажання голосно розсміятися: « У цьому немає необхідності, бо вони відмовляються здаватися, їх можна просто використовувати для навчання наших військ алейної війни».
Що стосується того, чому йому хотілося сміятися, так це через цього Вільяма Лістера, який був інвалідом на одне око. Звичайно, Яннік не сміявся над інвалідами, але отримання і наслідки його травми були просто смішними.
Історія почалась у битві на Соммі під час останньої світової війни. Бельгійська армія готувалася до атаки на німців, які встановили багато мін перед своїми оборонними позицією, щоб блокувати наступ бельгійської армії. Цікаво також, чи бачив офіцер бельгійської армії з вогнем - биків, винайдений циським генералом Тянь Данем і мобілкував він понад 70 бичків, щоб разом із ними йти в авангарді для очищення поля бою від мінних полів.
Коли почалась атака бельгійської армії, полю бою пронісся стадо переляканих і розлючених биків. Один з них зробив маловірожний бросок на німецьку позицію. Бик, наче знав принцип, що противник повинен напасти першим, кинувся прямо на лідера Лістера, який в паніці випадково отримав удар у око.
Від цього удару серце Лістера стиснулося від гніву, він витерпів біль і дістав пістолет, щоб стріляти в звіра, коли біля них впав снаряд. Невдоволений Лістер був збитий з ніг, а бик, хоча і був пораненим, обрізався легкими травмами.
Єдиною з них був бик, який розбив Лістера. За службу проти ворога бик був нагромаджений званням полковника армії і Почетною медалью другого класу самим королем Бельгії, зі вола він став справжнім солдатом, а після війни був відправлений доживати свої дні в будинок порахунку у Везулі.
Лістер звичайно ненавидів бика, поки нарешті помстився йому після німецького бліцкрига на Бельгію в 41-му році.
Лістер, який на той час отримав звання начальника штабу групи армій, наказав безпосередньо майорові Клубері, командиру гарнізона Віссорі, стратити проклятого скаженого бика у крилі Віссорі.
Майор Клюбер, який отримав наказ, був збентежений і запитував себе: « Чому це сталося з його величністю генерала? » Але оскільки послух — це обов’язок солдата, він вирушив у крило Вісорі і попросив про корову. Він знайшов бика з кличкою « Роцар», старого чорного вола, який втратив свій темперамент і, здавалося, мав достатньо екстрасенсоризуючої, щоб знати, що його країна окупована, а також був втомленим і трохи сумним.
Добре, що він знайшовся, і якраз в той момент, коли майор Клюбер витягнув пістолет і збирався прикінчити старого бика одним пострілом, йому перешкодила група поранених бельгійців у крилі. Вони твердили, що бик був військовополоненим і що згідно з Женевською Конвенцією його не можна вбивати або з ним слід поводитися як із таким! Навіть видав сертифікат про рукоположення, який отримав 1917 року король Леопольд.
Майор Клубер був ошараний тим, що це дійсно бик з військовим статусом і рангом вище, ніж у нього самого! Згідно з Женевською Конвенцією, він дійсно не мав права стріляти в нього.
У нього не було іншого вибору, крім як передзвонити генералу Лістерові і повідомити про аварію.
Мабуть, від нудьги або бажання помститися генерал Лістер сам прийшов у крило Везулі і приготувався вбити «садника».
Оскільки він був військовополоненим, настав час попрацювати над правилами для полонених.
У листі про військовополонених говорилося, що в разі втечі з полону його можуть стратити.
Лістер почав вигадувати різні хитрощі, а підлеглий наказав своїм господарям покласти траву, яку корова любила їсти, за дверима в’язниці, щоб вона могла втекти сама.
Але корова не зрушила.
Якщо цей трюк не спрацював, то другий фокус, коли військовополонений покінчив життя самогубством самостійно, спрацює. Корова не могла вчинити самогубство, тому він створив ілюзію, що вона це зробила, і Лістер встановив ще одну міну за межами в'язниці, використовуючи випадок, вивів корову на прогулянку, намагаючись змусити її наступити на саму міни. Але бик, наче під захистом бога-быка, просто не наступив на міну.
Потім він завів люту німецьку вівчарку, привласнув їй звання майора в армії і посадив у тюрму разом зі старою коровою.
Він думав, що собака загризе стару корову до смерті, але протягом двох днів два тварини стали близькими друзями.
Після того як Лістер почав вагатися, він пішов на компроміс і помилував бика: « Якщо я не можу його вбити, то не вбиватиму цього чоловіка, можливо це Божа вказівка. Я не зможу послухатись Божого наказу."
Невідомо, чи буде він як і раніше переслідувати старого бика в цьому часі та просторі.
У цей момент Енні, яка була збоку, нагадала: «Ваше Високість, час вирушати".
"О, тоді підемо." Більше не думаючи про ворожнечу між цим генералом і старим биком, Янгола вже готовий йти.
...
Коли він їхав автомобілем до аеропорту, то раптом сказав: « Поверніть в поблизький аеропорт». — Це був військовий аеропорт, тільки злітна смуга була спеціально перекрита для посадки літака.
Лістер, який їхав з ним, виглядав спантеличеним: «Ваша Високість, але там немає охорони».
Янік нецікаво махав рукою: « Ваше, що генерал занадто стурбований, якщо я не можу довіряти своїм воїнам, то чому можна вірити." — Він сказав і показав водію, щоб той під’їхав.
Тут розміщалися п’ять сухопутних бомбардувальників, партії бомбардувальників злетіли на Варшаву та партії бомбардування. Він спостерігав, як наземні команди обережно відправляли бомбардувальники до краю злітної смуги і заправляли їх паливом та боєприпасами, а ремонтники літали навколо двигунів, палива тощо.
Весь аеродром, здавалося, кипів від активності, але, можливо, через строгого німецького характеру, все тут виглядало організованим і впорядкованим, зайнятими, проте не захаращеним.
Лістер помітив, що багато солдатів тут працюють переважно з голою грудьми.
"А?" « Янік не зрозумів, чому він це сказав, і тільки після того, як він промовив ці слова, він помітив голих солдатів та усміхнувся в замішанні: « Більший за все генерал — це незначні й малі проблеми порівняно з тією службою, яку вони показали Імперії. Вони можуть приходити так, як їм зручно, немає необхідності встановлювати правила."
Натовпи аеропорту також помітили в аеропорті декілька розкішних автомобілів, які заїздили до аеропорту. Але вони не могли побачити, хто сидить у машині, але зрозуміли, що відвідувач — це велика шишка з двома маленькими національним прапорами, прикріпленими на передніх кручах розкошів « Мерседеса ».
У цей момент гучномовець в аеропорту збудив у вступі: « Його Королівське Високість Спадкоємця прибув! »
Ось це так! Натовп висихнувся, кинувши все, що тримала в руках, і випрямивши у привітність.
Янік показав водію, щоб той зупинив машину перед ним.
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini