Оглянувши арсенал, він поїхав до фабрики з виготовлення автомобілів Шкоду.
Завод в Млада-Болеславі, той самий де Шкоду спецефектують на виробництві автомобілів. Він не міг похитати головою, коли побачив майстерню, яка все ще була обладнана простими робітниками і знаходилася в безладі: « Провідування тут занадто відстало, а випускні моделі недостатньо просунуті. Потрібно ввести в нашу армію конвеєр з виробництва вантажівок". - Яким би приголомшливим не був Бліцкриг без підтримки матеріально-технічної торгівлі, він нічого не зможе зробити; важливість машини така ж важлива як у танку. Радянський Союз зміг підтримувати такі величезні танкові сили у Другій світовій війні, і це стало результатом підтримки сотень тисяч машин з боку США. (Балеє 400 000 вантажівок і 50 тисяч джипів, які США дали Радянському Союзу), стали основою моторізації Червоної Армії. Постачання автомобільних шин в Радянський Союз склали половину радянського виробництва, майже 4 мільйони штук)
Сьогодні є три основні типи німецьких військових вантажних машин.
Перший - це 3-тонний військовий вантажний автомобіль Opel, який у той час був далеко не бідним надбанням, враховуючи, що Mercedes, BMW, Volvo і їм подібні були молодшими братами перед ним.
3-тонний військовий вантажний автомобіль Opel оснащено рядним 6-циліндровим двигуном об'єму 3,6 л з водяним охолодженням, який дозволяє повністю завантаженому тритонному (3,31 т насправді) військовому вагові Опель летіти по дорозі із максимальною швидкістю 85 км/ч. Коли в поштовій скриньці було 82 лі, він міг безпечно проїхати 320 кілометрів по дорозі, тоді як навіть під час руху бездорожою йому вдалося подолати принаймні 230 км.
Під час Другої світової війни він став головною опорою німецьких транспортних операцій на полі бою і надав важливу допомогу німецькому бліцкригу. Його можна розглядати як хребет німецької армії на полі бою, артерію, що зв'язує лінію фронту з тилом.
Але навіть найкращі моделі були дуже важкі, коли вона стикалася з найгіршими дорожніми умовами на східному фронті.
Хоча німецькі компанії протягом багатьох років старанно ремонтували дороги в Радянському Союзі, навіть десята частина доріг не поліпшувала справжнього головного болю.
Для другої моделі, Яннік вибрав триосний вантажний автомобіль Gass AAA вантажопід'ємність 2 тонни 6 на 4 метри від радянського автомобільного заводу. У той час радянський Gass AA тільки що був побудований в якості прототипу і брав участь у відомому ралі по пустелі Каракуми, пройшовши шлях за 9500 кілометрів дорогами, сільськими маршрутами, дикою місцевістю, піщаним дюнами та сипучим піском.
Після початку Другої світової війни в оригінальний період часу вантажна машина Gass AA також часто використовувалася як бойову платформу. Загадкова зенітована кулемет Maxim 1901 M4, вона була дуже ефективною зброєю для протиповітряної оборони і поразки м'яких цілей на землі. Під час війни радянські війська часто використовували ці вантажівки, щоб наносити удари ворожим військом у передових районах, де бракувало доріг.
Янік був готовий використати його для опору противнику.
Третя модель ще цікавіша - важка вантажівка Ford.
Так, це була відома американська компанія Ford.
Я не знаю, чи це було пов'язано з ціллю бізнесмена на прибуток або з тим, що він був людиною, але засновник компанії Ford, Генрі Форд, мав сильну прихильність до Німеччини.
Янник кілька років раніше наніс візит до компанії Форда і був тепло зустрінуний Генрі Фордом.
Після цього все пройшло гладко. Спочатку Форд відкрив автомобільну компанію в Берліні (Німеччина), щоб доставляти вантажівки для німецької армії. Потім, завдяки його зв’язкам американські компанії інтернаціонального Телеґона і Telegraph (IT), стандартні Oil, DuPont, Mobil та інші гіганти вирушили до Німеччини, щоб інвестувати в фабрику.
Під керівництвом Яніка ці американські компанії використовували значні податкові та інші пільги, наприклад, лише третину податків у США. Цей великий прибуток настільки втішився ініціативними бізнесменами, що протягом кількох років 36 з 100 найбільших компаній США відкрили свої філіали у Німеччині та безліч інших менших підприємств.
Навіть гіганти Уолл-стріт поклали око на Німеччину по той бік Атлантики, запропонувавши країні кредити на суму до 30 мільярдів доларів. Можна сказати, що не Німеччина змогла б так швидко вийти з економічної кризи без фінансової підтримки цих « старих друзів» в США.
І для багатьох американських компаній було причиною передачі технологій своїм німецьким колегам без зайвих скромності.
Компанія DuPont продала технологію виробництва неопрену і авіаційних противики компанії Farben. Прапорець Oil запропонувала технологію мастила для резервуарів своїх німецьких партнерів. Завдяки виготовленню Люфтваффа в Німеччині фабрику стандартного Oil для виготовлення спеціального бензину.
Звичайно, ці дії виявили американську військову розвідку за кордоном, і звіти були представлені на самому верху: « Наші агенти знайшли незаконному прив’язанню кількох американських компаній до німців з виробництва та технології». — Але звіт не приніс багато користі. Здається, високопоставлені особи вже давно знали про це, але вони не звертали уваги на свої дії.
Звичайно, він знав, що певні люди хотіли використати Німеччину як ніжку для удару по Британській імперії, щоб вона могла скотитися зі свого трону в якості світового гегемону номер один.
Якби він не прийшов, історія все ще розвивалася б за сценарієм первісного часу.
Чого в Німеччині найбільше бракувало у Другій світовій війні?
Нафта!
Ще в 1930-х стандартний Oil встановив тісне партнерство з німецькою компанією Farben, і обидві компанії були навіть великими власниками акцій один одного. Коли почалася війна в Європі, співпраця продовжувалася.
Тоді як жителі США і Великобританії стояли в довгих чергах на бензоколонках через брак бензину, стандартна Oil відправляла нафту безперервним потоком до Німеччини по іншій стороні Атлантики через нейтральну країну Швейцарію.
Британія перекрила атлантичний шлях від Арктики до найпівденніших берегів Південної Америки, зупиняючи облогою всі кораблі, що йдуть в Німеччину, і конфісковуючи вантажі. За цих обставин стандартна Oil мусила діяти таємно. Вони уклали угоду з нейтральними країнами, такими як Швейцарія, щоб танкери змінили призначення на ці нейтральні країни, звідки вони потім доставляли нафту в Німеччину. Отже, британське оточення було легко прорвано. Ці угоди з нейтральними країнами стали відомі як « таємні договори» через їхню секретну вдачу.
Згідно з діловими документами, виявлені після війни, під час Другої світової війни стандартний Oil відправляв у Німеччину 20 відсотків від загального обсягу продажу нафти.
У результаті непереможна Британська імперія була розбита і на колінах благала про допомогу США
Сполучені Штати Америки заявили, що можуть допомогти, але не безкоштовно.
У розпачі Британія розродила майже всі свої акції та облігації в Америці, а також власні валютні резерви і золотий запас. Щоб змусити британців купувати американські товари, США навіть вдавалися до позики, які британці могли придбати і потім повільно гасити. Отже, американці поступово спустошували кишені британців і змушували їх бути боржниками американців. Після війни Британія заборгувала десяткам мільярдів доларів США, і ці борги платилися аж до 2006 року. Це призвело безпосередньо до занепаду Британської імперії і передачі американцям важко зароблені сім'ї та гегемонії Британії в області фінансів, торгівлі, судноплавства тощо.
Американці сказали, що коли грошей немає, ми заберемо речі.
Британія авіації, радіолокації, судобудівлі та інших технологій в тому році є першим у світі, ці технології майже за ціною капусту або навіть безкоштовно передати до Сполучених Штатів Америки, навіть під кінець Другої світової війни народження атомної бомби також має британської частку кредиту, британський науково-дослідний інститут ядерних бомб був перекладений в Сполучені Штати, приєднався до Мангаттанського проекту, спираючись на Другій світовій війні, США майже без солдата небагато витрат, Британський підйом після нагромадження всіх передових технологій, які були створені з моменту звеличення Британії.
Але пожадливі американці не заспокоїлися і обмінювали 50 бойових кораблів на вісім островів Британської імперії, у тому числі Багами, Ямайку, Сент-Люзію та Тринідад. Більшість з цих військових кораблів були інвентарним майном Першої світової війни, а наймолодший — 18 років. Хоча острови були віддані в оренду американцям, оренда була укладена на 99 років так само, як і віддати їх просто так. Після того, як американці отримали острови, вони швидко побудували 17 баз і створили так звану Лінію оборони Західної півкулі.
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini