Побачивши, що королева Єлизавета пішла, Іна повернулася до кімнати, щоб вигукнути з приводу розпухової половини обличчя Яніка: « А чому так сталося з вашою особою? Це... Слід від лялечки?» — У кого вистачило мужності дати ляпасу Його Вищості?
Янік недбало махнув рукою: « Піди і принеси льоду для мене». « Увечері, — говориться в газеті, що британська королівська сім’я мала бути організованою і його жалюгідний вигляд не мав ганьбити.
« А? Да!» — Іна поспішно принесла відро з льодом, кілька рушників і почала прикладати до його обличчя лід: « Чи не побила вас королева Єлизавета? » « У кімнаті нікого не було, крім двох чоловіків, тому зрозуміло, що це королева Єлизавета його вдарила: чому вона дала вам ляпаса? Не може бути, щоб ви намагалися чіпляти до неї? ". — Зрештою, королева не могла дати ляпасу наслідному принцові іншої країни без особливої причини.
« Пригодити до неї?» — Янник закотив очі: « Хіба я схожий на таку людину? »
Іна відповіла з великою серйозністю в голосі: « Не те щоб зовсім. Але подивіться, куди ви поклали свою руку. Тільки не починайте "це", як ви збираєтеся зустрічатися з людьми ввечері, якщо я не приберу ваше опухле обличчя".
"Добре, добре, я хотів так пожартувати". — Янік замився і забрав свою руку від її м'якої грудей, подумав трохи й наказав: « Ви відправите телеграму до Німеччини та попросіть Рейнхарда надіслати кому-небудь зв’язатися з Едуардом VIII.
"Добре". — Ви не повинні казати « Едуард VIII », а звертатися до нього, як до герцога Віндзорського. Британська королівська сім'я дуже щепетильна в цьому питанні, тому ви не повинні потрапити у неприємності."
Він тримав лід на обличчі до пізнього вечора, і відек на обличчя Яніка зменшився настільки, що його не можна було побачити, не придивившись.
Як тільки настав шість годин, королівський палац прийшов запросити їх у банкітний зал.
Просторовий банкетний зал був заповнені главами держав і високопоставленими особами, і Янік пробирався крізь натовп, час від часу вітаючи когось з гостей посмішкою та кивком або розмовляючи з ким-небудь.
"Ваші Високість Янік, для мене велика честь зустрітися з вами сьогодні." — Чоловік, який підійшов до Яніка, був чоловіком середнього віку, якому було приблизно 50 або 60 років. Високий ріст, серебристо-білі волосся, і хоча він був одягнений в дорогий одяг, за його словами та вчинками можна було легко визначити, що ця людина - звичайний солдат.
Янник відразу зрозумів, хто цей чоловік.
Джордж Маршалл!
Великий стратег, військовий, політик, дипломат і економіст Сполучених Штатів Америки під час Другої світової війни... Він був просто універсалом.
Для армії США бути чудовим управителем було ще більше необхідно. Він мусив планувати багато воєнних операцій США за кордоном, керувати голосуванням офіцерів у штабі, координувати відносини між озброєними силами Сполучених Штатів та іншими національними військами союзників, виконувати роботу відомих американських військових генералів Другої світової війни, таких як Макартур, Ейзенхауер, Паттон і т.д., допомагаючи Рузвельту в розробці глобальної військової стратегії.
Але тепер першим думкою Яніка було те, як позбутися цього хлопця, який обов'язково буде заважати йому в майбутньому!
У його голові промайнув мільйон варіантів, які відкидалися один за одним, і якийсь час він не міг придумати жодної доброї ідеї.
Янник не почав довго думати про це і простягнув руку, щоб потиснути руку Маршалла: « Я багато чув про вас, Його величність генерал Маршалл».
Обличчя Маршалла помітно спалахнуло від подиву, він навіть не встиг представитися, а співрозмовник вже знає його? « О? Ваша високість Янік знає мене?»
« Я чув, що вас називали військовим генієм, коли ви були інструктором у піхотній школі в Форт-Бенінінгі. — У пехотному училищі Маршалл міг коротко викладати складні військові проблеми в кількох словах. Він був суворий зі своїми курсантами, контролював їх, надихав і мотивував. Багато видатних генералів, що вийшли з ROTC, приписували своє наступне сходження на вершину військової ієрархії Маршалла.
Він створив ROTC досьє на курсантів і записував імена молодих офіцерів, яких вважав талановитими. Після того як він став начальником штабу армії, це досьє стало безцінним і часто вибирав командирів на його основі. Серед них були Ейзенхауер, Паттон та інші.
Маршалл посміхнувся: « Воєнний геній» і таке інше не виправдовує своєї назви. Навпаки, Ваша Високість Янік заслуговує бути справжнім генієм, і я чув, що немає такої галузі, в якій б не брали участь ваша Величність, а що Ви - геніальний у кожній сфері? Чи може бути так, що Бог справді послав вас?»
Янік не міг зітхнути від того, як швидко поширювалися чутки: « Бог чи щось інше... Генерал Маршалл, ви вірите в існування Бога? О, я забув, що 90 відсотків вашої країни є християнами, чи ви вірите в те, ніби Бог всесильний?»
Здається, що Маршалл — ревний християнин і не подумав: « Звичайно ж, Бог всезнаючий та всемогутній».
Янік знущався і поставив парадоксальне запитання, яке стало досить відомим у пізніші часи: « Ви кажете мені, що Бог всемогутній, чи може він зробити камінь, який не зможе порушити сам? » (Справді, цей парадокс з'явився багато століть тому, тож поміняйте тут час і розглядайте його як парадокс у пізніші часи)
«...». — Маршалл відразу зрозумів суть його слів. Якщо він скаже, що Бог всемогутній, то Бог не зможе висунути камінь, який створив. Якщо він скаже, що Бог не може цього зробити, то Бог ніколи не міг створити камінь, якого не зміг би порушити.
Перед тим як він подумав про це, Яннік додав: « Чи може Всемогутній Бог створити трикутник, внутрішні кути якого не рівні 180 градусів? »
Подивившись на Маршалла з загальмованим виразом обличчя, він злегка кивнув і продовжив ставити йому запитання. Що б не хотів випитати у нього Маршалл, він зараз не смів говорити ні слова.
Зрештою він покладався на те, чого навчився з потойбічного світу і не був справжнім генієм. Без знання про майбутнє він був би просто нікчемною істотою перед цими елітними людьми.
Тому було б краще триматися від них подалі.
Іна, яка йшла поруч з ним, зі здивуванням сказала: « Ваше Високість, ваше питання тільки що був таким мозком. Отже, на вашу думку, Бог не всемогутній?»
Янник подивився на Маршалла, який глибоко задумався і пробурмотів у думках: « Якби в тебе стався тромб мозку, ти помер би на місці від мозкової напруги».
Він з усмішкою на обличчі зауважив: « Це не так вже й важко. Якщо ви подумаєте про це, то побачите, що питання, яке я поставив, припускається: « Бог всемогутній» і потім наводить на думку, ніби він не всемогутній. Чи то Бог, що створює камінь або будує трикутник з сумою внутрішніх кутів більше 180 градусів, це використання контрфакту для доказів того, ніби Бог не всемогутній.
Тому то Бог бажав, щоб Він сам прийшов доказати Себе бути всемогутнім. Насправді йому потрібно було довести це трьома дуже простими кроками. Перший крок: все, що Бог мав зробити, — це створити скелю, яку він не міг зсунути. Крок другий, потім він намагається зсунути скелю і виявляє, що дійсно не може пересунути його з місця, крок третій, а тоді вигадує спосіб, після чого знову рухає камінь, який неможливо порушити. Чи існує парадокс, що Бог створив камінь?
Якщо Бог хотів створити трикутник, в якому сума трьох внутрішніх кутів була б більше 180 градусів, то йому потрібно було тільки визначити прямий кут як більший за 90°.
Іна застигла з розширеними очима і покозала йому великий палець: «Ваше Високість, ви геній».
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini