Оператор 85-м зенітного знаряддя шалено крутив стовбур і стримував його в вертикальному положенні, а запряжений вже розпакував ящик із боєприпасами і дістав снаряди, який готовий засунути їх у патронник.
І тут вони почули жахливий шипливий звук, що пронісся по небі, наче пекельний передсмертний хрип, який задушив їх серця і залишив їх майже бездиханними!
На початку Другої світової війни « Штуки» були оснащені спеціальним зуммером під назвою "Ієрихонський ріг" і видавався жахливою вою. Метою цього було вираження великого психологічного тиску на противника, що поєднується з точними і сильними атаками « Штук ». У той час усі країни, які воювали з Німеччиною, знали, що « Штука» несе смерть на їхніх головах, почувши звук, який лякав солдат ворога і справді служив ціллю психологічної війни. Проте в пізніші роки спеціальний « полярний ріг» був знятий з останніх моделей, оскільки він впливав на політ і швидкість.
Вантажівка тримав у руці снаряд, але він наче застиг на місці і не міг поворухнутися. Чоловіки могли тільки спостерігати, як бомбардувальник скинув велику бомбу і швидко набрав висоту.
Бомба навіть випадково потрапила в стовбур зенітного знаряддя і миттєво вибухнула з силою, схопивши все навколо.
Штука був відомий як найпотужніший бомбардувальник Другої світової війни, з міцною конструкцією, здатною витримувати швидкі, ширококутні пікування, при цьому його вершини було надзвичайно стабільним, практично без коливань, що значно збільшувало відсоток потрапляння спущених бомб, а деякі навіть стверджували, ніби досвідчені пілоти могли скинути бомби в димаркиди.
Але ця майже збочена стійкість створювала деякі проблеми для пілота в бою, і у різкому контрасті з чудовими пікантними характеристиками, якими він мав, його маневрність заходила до іншої крайності.
Маневрність « Штуки» можна назвати відверто жахливою, і хоча масивні елерони могли вивести її з швидкісного пікування, що виникає незворотність іноді зводила пілота з розуму.
У разі атаки ворожого винищувача маневр пілота не міг отримати своєчасну відповідь на ці два елерона, затримуючи кожен маневр на секунду чи дві, перш ніж отримати відповідь, і секунди або двох було достатньо, щоб ці легені просвердлили десятки отворів в Штукці.
А стійкість « Штуки» не дозволяла їй вчасно виконувати значні маневри, навіть найповільніші винищувачі швидшими за неї. Хоча міцний фюзеляж дозволяв йому витримувати пошкодження краще, ніж будь - який з них, це лише трохи продовжувало його виживання і було тільки питанням часу.
Додайте до цього його задушливої швидкості, хоча він був розрахований на максимальну швидкість 410 км/год, він міг розвинути тільки 190 миль з повним боєкомплектом бомб. Не кажучи вже про передових винищувачів-монопланах, навіть біплани можуть обгнати їх сотні разів, і це просто ідеальна здобич для ворога.
Особливо в пікируванні, будь-яке зовнішнє втручання могло призвести до втрати контролю, і одного удару винищувача було б достатньо, щоб перетворити його у палаючу масу металу на землі.
Характерики, якими він володів, робили його безперечним зброєю і незаперечним об'єктом вищості на полі бою, і в той же час це була зброя протиріччя.
Але, незважаючи ні на що, Яннік не відмовився б від цієї зброї з його надзвичайно хороші можливості наземної підтримки.
На той час « Штука» пілотована Едельманом, опустилася нижче тисячі метрів і досягла своєї шестисоткілометрової швидкості.
Через кілька секунд на висотомері нарешті запала сигнальна лампочка, яка попереджувала про те, що літак досяг висоти скинення бомб, і Едельман безжалісно натиснув кнопку скинути на джойстиці, та 200-м п'ятидесятикілограмову бомба, підвісну під черегою літака, тут же відокремилася, а потім понеслася, немов притягується до землі, в сторону 85-му зенітового знаряддя на Землі.
Едельман натиснув на ручку автоматичного вирівнювання на рулі, і ніс літака почав злітати вгору, 6 g сили тяжіння розчавили його в кріслі, коли літак виходив зі швидкістю десять градусів за секунду.
Коли нос літака повернувся в горизонтальне положення, Едельман негайно прибрав пластину зменшення піки, встановив крок гвинта у злітне становище, відкрив перегородку охолоджувача, потім натиснув на повний газ, двигун голосно стягнув під максимальною вантажем до дев’яти кілограмів, повільно тягаючи гучним корпусом Штуккі до великої висоти.
Едельман м’яко потиснув плечима і почав ширяти нагорі, спостерігаючи за результатами.
І ці результати дуже раділи його власні бомби точно потрапили в ціль, підірвавши зенітну гармату.
Всі інші "Штуки" в основному виконали свої завдання і вирівнювалися після піку: « Екіпажі, докладіть про свій стан, чи є втрати?»
Після промови про те, що його люди не постраждали, Едельман зітхнув з полегшенням: це було відносно легке завдання, і було б дуже прикро втратити хоч щось таке: « Міссія триває, перший загін йде до мене вниз, щоб розбити їх літаки, другий підрозділ знищує навколишні будівлі, особливо той маленький триповерховий будинок, який нагадує склад».
У цей момент хтось несподівано втрутився: « Почекайте, там піднімаються ворожі літаки, ви можете продовжити, коли ми закінчимо їх зачищати". - Це були bf109 зверху, і перш ніж слова Едельмана встиг зірватися з його губ, він побачив, як один за іншим bfr09 зі свистом проноситься вниз до тих І-16, які щойно піднялися в повітря.
Оскільки основними цілями "Штуки" були позиції зенітніх гармат, у неї не було часу бомбувати посадку літака, і в результаті ті І-16 та 15, які знаходилися на асфальті, кинулись до неба з наміром боротися за своє життя.
Едельман був розчарований, якщо б у них було ще кілька "Штук", вони могли б легко зруйнувати посадку злітно-посадки і знищити ці ворожі літаки на землі. Потім він відкинув свою наївну ідею, знаючи, що більшості гвинтівних літаків не потрібно багато злітно-посадкових смуг, і що для посадки літака достатньо рівною, твердої землі.
Навіть якщо б вони підірвали злітно-посадкову смугу, ворожі літаки все одно могли би летіти з рівною майданчика поруч із ними. Врешті-решт, це був не літак останнього часу, якому потрібно було асфальтові або бетонні злітно-посадкові смуги, які майже кожен день оглядала мотузка людей.
Шість "Штук" могли тільки зависати в повітрі і спостерігати повітряний бій внизу.
Оскільки більшість новоприбулі І-16 ще не встигли зібрати, тільки тринадцять змогли піднятися в повітря для участі у бойових діях, інші - сімнадцять I 15.
Цього обсягу було достатньо, щоб збити тільки десять bf109, і незабаром тринадцять І-16 були побиті один за іншим, за ними пішли ще менш здібні I-15.
Ці галантно піднімають радянські літаки дали німецьким пілотам легкий бойовий рахунок 30. Крім того, вони дозволяли Френку вступати у ряди пілотів-асів.
Без цих хлопців на шляху бомбардувальники Щтука знову пронеслися вниз, вибухаючи всі будівлі на землі.
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini