У той час, коли Німеччина відправляла війська в Іспанію для посилення свого озброєння, у Берліні мали відбутися Олімпійські ігри, мир, дружба і прогрес усіх країн світу.
Задовго до вивчення душі з майбутнього тіла Яннік, 1924 року, у МОК був обраний німець Теодор Лейвар. 27 років пізніше, німецький Олімпійський комітет на чолі з Лейваром звернувся до МОК із листом про проведення 11-х олімпійських ігор і запропонував стати кандидатами в Берлін, Кельн, Нюрнберг та Франкфурт.
У 32-му році на голосуванні МОК Берлін переміг 43 голоси проти 16.
Але запеклі суперники Німеччини, французи, не мали наміру розв’язати її завдання. І успіх маршу в Рейнську область дав великий поштовх престижному німецькому престижові і навпаки засоромив французьких жителів по цілому світі.
Хоч Німеччина тепер говорить про дружбу й мир, то як це можна приховати від уважних спостерігачів в Європі? Тому в Берліні продовжували виступати проти проведення Олімпійських ігор по цілому світі.
У червні 36-го року в Парижі відбувся конгрес з питань захисту Олімпійських ігор, у якому брали участь делегати зі Франції, Іспанії, США, Великобританії, Чехословаччини, Бельгії, Швеції, Данії, Нідерландів та інших країн. Конгрес заохотив виступити проти проведення Олімпійських ігор у Берліні і вимагати від них зміни місця їхнього відзначання в Барселоні (Іспанія).
Потім у Нью-Йорку було створено комітет з боротьби проти Берлінської Олімпійських ігор; ряд європейських країн також зобов'язалися не брати участі в берлінській Олімпіаді, але активно підтримувати підготовку до олімпійських змагань у Барселоні і підтримати Іспанію, яка приймає ці Ігри, спортсмени зі Франції, Великобританії, Швейцарії, Греції, США та 20 інших країнах зібралися в Барсланах для участь у гріх 18 липня.
Як виявилося, заворушення в Іспанії не дозволили їм зробити це, і МОК вирішив, що Ігри залишаться у Берліні, як і було заплановано.
У відповідь міністр пропаганди Ґеббельс підкреслив важливість внутрішнього оплакування: « Тепер, коли Франція своїми руками перервалася світанок, французи все ще бачать націю в Німеччині, яку треба знищити і як вони ставляться до нас звисокі!»
Міністр закордонних справ Буллрайт відповів на запитання журналістів: « Ми жалкуємо, що ці країни ставлять під сумнів щирість поглядів Німеччини до світу, але я не думаю, ніби ми можемо виключити, чи деякі люди навмисно розкуповують неправдиві чутки про нас."
Це змусило Янгола на деякий час розтератися. Знаєте, до Олімпіади 1984 року в Лос-Анджелесі Олімпійські ігри були головним заходом, який приносить збитки, і країни, які приймали це рішення швидше вважали їх "ім'яовим проектом". Лише 1984 року Лос-Анджелес творчо запропонував нову ідею: «Олімпійські ігри заради Олімпійських ігор, коли ви отримуєте прибуток у 250 мільйонів доларів, показавши світові нову концепцію спортивної індустрії.
Спочатку він навіть хотів відмовитися від права проведення ігор і передати їх іншим країнам.
Але він не міг спокійно дивитися на те, як галльський курча так підстрибує і намагається скасувати ігри в Берліні, і врешті вирішив продовжувати цю подію.
Щоб не втратити гроші, він поламав голову. По-перше, було побудовано новий стадіон площею 100 000 людей, а внутрішнє та зовні оздоблення було чудовим. Зона для сидіння була поділена на кілька класів, найкраща зон VVIP, звичайно ж, зарезервована для голів держав та високопоставлених осіб, і стягувати плату за вхід було неможливо.
Наступна VIP-зона зарезервована для багатих і заможних, ціна квитка коштує дві місячні зарплати звичайних робітників, це ще початкові або попередні квитки, білети на популярні заходи та фінальні квитки коштують майже півроку чи більше.
Оскільки вони багаті, їх не хвилює « маленька» плата за квиток. Врешті-решт, написи «VIP » на назві місця для сидіння достатньо, щоб показати їх престижний статус, не кажучи вже про те, що обслуговування тут дорого коштує кватка.
Потім є зона преміум-бінесеса, призначена для еліти, яка не багата, але все ж це верхушка суспільства. Звичайно, ціни на квитки можуть трохи засмутити їх.
Після цього була зона загальних ділових місць, загальна секція і так далі.
Потім він звернувся до спонсорів з проханням про мир. Оскільки Олімпійський комітет завжди намагався запобігти надмірній комерціалізації Олімпіади, не добре, що він розміщує рекламу на об'єктах, але ж олімпійський комітету не може втручатися в розміщення предметів з їхніми власними логотипами.
Він розпочав випуск олімпійських талісманів, пам’яток монет, листівок, марок тощо. Торговці та магазини на вулицях Берліна продавали всі іграшки й безробітки, пов’язані з Ігорою.
Янік навіть зняв фільм під назвою "Берлінські канікули".
Оскільки «ангелу» Гепберн зараз лише сім років, її неможливо було призначити на головну роль. Але була і справжня принцеса, Принцеса Італії Сильвія.
Насправді Янік навіть не знає, що робити з цією дівчиною. Вона прожила тут стільки днів і схоже, не збирається повертатися в свою країну.
Щоправда, жити в палаці зручно, але, як кажуть, воно ліпше за своє власне конури. Не кажучи вже про те, що вона теж принцеса і живе у палацу.
Як би там не було, Янік заговорив з Сильвією про те, щоб зняти фільм зі своєю участю. Дізнавшись, що вона відіграватиме головну роль у фільмі, Сильвія погодилась з зворушливим виразом обличчя.
Але коли Ян сказав, що хоче сам відігравати головну роль у своєму житті, він зустрівся з однодушними опозицією від навколишніх його людей. Врешті-решт, він був німецький кренпринець, майбутнім імператором імперії, і для такої почесної персони було непристойно зніматися в якомусь кіно!
Але Янік сказав всім, хто був проти того, щоб вони провалювали і не перешкоджали йому, і оскільки він майбутній Імператор, він, природно, може робити все, що захоче. І чому б не створити враження, що в інших країнах він не виконує своїх обов’язків?
Оригінальний сюжет "Римських канікул" був досить простим, а оскільки Янік дивився фільм кілька разів, він знав кожен кадр і кожну секунду фільму напам'ять, тому « написав» сценарій за одну ніч та взявся до зйомок наступного дня.
Основні сцени розгортаються у парку розваг, який швидко з’являється після екскурсії на визначні місця та звуки Берліна. Хоча Волт Дісней заснував компанію в 1923 році, то лише через 20 років після цього було відкрито тематичний парк Диснея.
Янік без проблем забрав собі всіх класичних героїв Діснея, які ще не були випущені, в справжній дусі приказки « придивися по дорозі інших і не залишити їм входу».
У будь-якому випадку, вихід "Берлінських канікул" створив видовище, коли мільйон людей збиралися в кінотеатри і попит на квитки перевищив пропозицію.
Зрештою, для звичайної людини одне тільки ім'я наслідних Принца і Принцеси вже коштувало ціни за вхід. І така історія любові прийшла на смак людям, а фільм отримав захоплені відгуки глядачів.
У Берліні, де колись було небачене тематичний парк, розваги стали найбільш цікавим місцем для туристів з усіх куточків країни і навіть світу.
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini