Пам'ятайте, що до смерті Янгола любив грати у стратегічні ігри типу Age of Empires і Civiliszation 5 - з нав’язливим бажанням поєднати всі міста країни залізними дорогами в кожній сітці.
А тепер, коли ціла Імперія була в його руках, він ще більше розширився, перетворивши всю Німеччину на один гігантський неймовірно будівельний майданчик.
Янічник наказав зробити головні дороги Берліна і великих міст восьмисмуговими в кожному напрямку, плюс трамвайні шляхи, автобусні смуги, смуги для немоторизованих транспортних засобів, тротуари, розширені альтернативні смужки, зелені смуги та повна ширина доріг 70 метрів. Знаючи, що на той час виробництво автомобілів було набагато менше, ніж у пізніші часи, навіть проїздна частина майже чотирьох смуг здавалася порожньою.
Але Яннік знав, що протягом 20 років Німеччина дійсно зможе реалізувати свою амбіцію - дозволити собі машину всім і без розширення зараз, на той час буде абсолютна перенаселеність.
Найперше, що розширення вимагатиме від багатьох домів. Беручи до уваги нинішні погані умови життя німецького народу, багато хто погодився б на організований уряд переселитися за кілька мішків борошна або інші предмети домашньої власності.
Потім місту потрібно буде провести багато слухань щодо навколишнього середовища, транспорту, освіти, торгівлі, муніципальних послуг, податків і т.д, з численними слуханнями за участю громадськості, узгодженням змін та торгами.
Звичайно, у наш час є і такі « барани» які вперті та не хочуть з'їжджати, і їх відразу кинули до тюрми за те, що вони порушують план.
Думаю, багато хто чув історію про німецького імператора і мірошника. Ця історія була широко розповсюджена в Китаї, і різні версії були інтерпретовані по-різному, але більш поширену версію наступна.
У 18 - му столітті німецький імператор Вільгельм I побудував палац у Потсдамі. Якось він зупинився у палаці і піднявся на найвищу гору, щоб помилуватися панорамою Потсдама. Імператор був незадоволений. Мельниця була "білом на очах". Він послав когось домовитися з мірошником про купівлю млинів, щоб її можна було знести. Але, на здивування мірошника, він вирішив не продавати її. Причина проста: млин був вітряком його предків, і він не збирався продавати його за жодні гроші. Імператор лютував і послав своїх вартових на примусове знесення млина.
Впертий мірошник подав позов у суд. На здивування народу, суд виніс рішення проти імператора. Він також постановив, що імператор повинен відновити млин у його початковій формі і компенсувати фінансові втрати. Імператор слухняно виконав рішення суду і відбудував млин.
Через кілька десятиліть Вільгельм I помер. Син мірошника був на грані банкрутства через погане управління. Він написав тодішньому імператору Вільгельмові II і добровільно продав йому млин. Вільгельм II отримав листа, і його переповнювали почуття. Він вважає, що питання про млин впливає на імідж країни щодо незалежності судової системи та справедливого суду. Це був пам'ятник, який став символом незалежності судової влади і неупередженості винесення рішень в Німеччині і повинен бути збережений назавжди. Він написав йому листа, в якому заохочував зберегти млин для своїх дітей. Він також дав йому 6000 марок. Коли мірошник отримав відповідь, він був дуже зворушений і вирішив не продавати млина, щоб пам’ятати про цю подію та розповідати іншим.
Найдавніша китайська версія цієї історії була записана в щоденнику паном Ян Чанцзі 1914 року. Пізніше вона цитувалася і поширювалася, ставала все більш поширеною. І нарешті, усе більше людей вважалось прикладом в історії західної правової системи. Багато хто розповідає цю історію, щоб підкреслити давню традицію незалежності судової влади і захисту прав власності в західному суспільстві.
До своєї смерті Янік теж думав, що це реальна подія, поки не запитав про цей королівський губернатор і не дізнався, чи історія про німецького імператора та мірошника насправді була фальшивою. В історії Німеччини не було випадку, щоб імператори подали до суду за знесення млинів. Та і хто б посмів зробити таке?
У ній розповідається про короля Пруссії Фрідріха II, який з’явився наприкінці XVIII століття.
Фрідріх II побудував палац у Потсдамі, але біля палацу стояла вітряна млинка і гуркіт вітряків перешкоджав королю відпочити. Тому він наказав викупити млин, а власник відмовився: « Ти знаєш, що я можу використати королівську владу для того, щоб забрати цей млин не заплату чи копейки » (Мельнік сказав: „Наша величність дуже могутня, однак в Берліні ще є апеляційний суд." Задовольнившись цією відповіддю, Фрідріх II милосердно пощадив мірошника і не наполягав на його купівлі.
Зверніть увагу, що це теж легенда, а не правдива історія. Легенда також розкриває одну інформацію: Прусський король мав право відбирати млин без компенсації, але Фрідріх II був досить щедрим, щоб не робити цього; крім того, немає епізоду, коли мірошник подав у суд на короля. Боюся, що використовувати цю легенду для аргументації на користь давньої традиції незалежності судових органів і захисту прав власності на Заході трохи неправильно.
Пан Ян Чанцзі, посилаючи цю іноземну історію на неправосуддя, також палко скаржився: « Вваження західних людей до закону без жодних поступок влади було таким, що східних народів і не зніало...».
У будь - якому разі, в країні будувалися тисячі кілометрів залізничних та залізниць. Це посприяло поширенню внутрішнього попиту на країну і створювало безліч робочих місць. Окрім будови транспортного транспорту, Яннік не переставав зосереджуватися на соціальних, спортивних, культурних та художніх об’єктах і водних спорудах для поліпшення якості життя людей.
І архітектурні мрії Шпеєра нарешті були втілені у життя. Спортивний стадіон у Нюрнберзі, берлінський аеропорт і залізничний вокзал Гамбурга були затверджені й почали будувати.
Але здається, що він занадто розхвилювався, доійшовши до того, як запропонував побудувати будинок у центрі Берліна, вищий за радянський палац зі статуєю Фрідріха Великого на вершині. Було заплановано, що висота всього будинку становитиме 591 метр і загалом буде 200 поверхів. ( Кстаті, російський палац. Минулого року радили побудувати радянський палацу, спати бульдозером Спасського собору і закласти фундамент).
Янік наклав вето на цей план зі сльозами і сміхом; він був не настільки голим, щоб виставити себе дурнем.
Незліченні суми грошей падали туди і назад з такого великого будівельного майданчика, штовхаючи Німеччину на смугу швидкого економічного розвитку.
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini