Тоді як Янік грає роль сутенера в далекій Москві, у Кремлі, серці Красньої імперії, той самий Сталін, якого від усього серця ненавиділа Наташа, спокійно переглядав зміст телеграми Тугачевського з Німеччини зі своєю великою трубкою, з якою він майже ніколи не розривався, в одній руці.
"Тобто Німеччина повинна збільшити кількість робочих місць, щоб вийти з економічної кризи, і тому німці погодилися експортувати нам передову зброю, навіть якщо вони допомагають нам проектувати та будувати 40 000-тонні лінзи?" — Сталін бормотів у задумливості пуський білий дим з трубки: « І за це ми повинні платити купу корисних копалин і сировини, і ніяких грошей? »
« Так, це договір про переговори генерала Тугачевського. — Він сказав: « Хенерал Тухачевський також казав, що хотів би попросити вас вирішити, чи варто співпрацювати з німцями.
Курячи свою улюблену трубку, Сталін подивився на дані "Суперлинкора" і занурився у глибоку задумливість.
Коли весь тютюн був викурений, Сталін нарешті прийняв рішення: « Ми можемо співпрацювати з німцями на будівництві фрегатів класу джезинського і есмінців класу « Ташкент», а також попросити німців показати нам проект та креслення 40 000-тонних лінкорів, якщо все буде добре, то приступити до будівництва російського радянського класу.
Чорти! Спочатку треба попросити креслення, щоб пізніше, навіть якщо Радянський Союз почне будуватися, вони знали, що робити! І, звичайно ж, Сталін вимагав стабільності!
...
Наступного ранку він тільки ввійшов у їдальню, як до нього поспішила дивна форма Моніка і низьким голосом сказала: « Ваше Високість, двоє з чотирьох в’язнів мертві, а два інших помирають прямо зараз, чи потрібно їх відвезти до лікарні для лікування?»
"Хм?" — Янік не міг би не здивуватися: « Наташа в порядку?»
Першою його думкою було те, що засуджені на страту намагалися вбити Наташу, втекти або взяти її в заручники, зрештою, усі вони були покарані до смерті, а це їм не сподобалось?
Наташа була важливою "кротом" в майбутній германо-радянській війні, було б шкода, якби щось сталося зараз. До того ж, Натанаша була частиною радянської делегації якщо б з нею щось сталося, це було б проблемою.
Несподівано він втратив дар промови, сказавши: « Міс Наташа в’язні вкриті синцями і, схоже, померли від тортур".
«...». - Чорт, він не очікував, що у неї такі захоплення, але добре що вона виключила саме смертників.
Що ж сказати про їхнє спасіння? Янік похитав головою і сказав: « Вони ж таки мали померти, навіщо ми витрачаємо на ці відкидання ресурсів? Просто відтягніть їх в крематорій і спалюйте ... Тих хто живий теж, і запросіть міс Наташу до нас на сніданок".
Через деякий час, перевдягнувшись у новий одяг, Натанаша прийшла в їдальню з вибаченням: « Мені було незручно чути, що ці люди були ув’язненими і тому не стрималися».
Звичайно, це не принесло жодних неприємностей або чогось подібного, просто Яніку було дуже цікаво, що ж ці люди мали проти неї?
« Проблем не було, але навіщо ви їх так мучили? Ви знаєте цих людей?»
Вона ж не була психопаткою, щоб робити таке з незнайомими людьми без причини? Добре, що він не думав про те, щоб спати з нею, якщо вона зійде з розуму і вб'є його, це буде найбезглуздіша смерть монарха!
Наташа пояснила: « Я не тримаю на них зла. У мене просто живе лють з тих пір, як всю мою сім'ю вбили, і мені доводиться час від часу випускати її назовні, інакше мені здається, що я зійду з розуму."
«...». — Це було зрозуміло, адже вона була змушена вдавати з себе вірних катів, коли ціла її сім’я жахливо загинула від їхніх рук: « Як же ви тоді "викидали" напруження у Радянському Союзі?
Він був навіть трохи вражений тим, що ця дівчина пройшла всі ці роки в такій обстановці неушкодженою і ніхто не помітив нічого незвичайного.
Наташа не могла усміхнутися: « У розсаднику є багато в’язнів, яких треба допитувати. Я експерт номер один з допитів у розвідувальних відділках, і я отримала прізвисько « Чорна вдова».
«...». — Боже, тобі треба звернутися до психіатра жінка.
Говорячи про психіатрів, Яннік не міг пригадати « кінцевого психологічного синдрому».
Здоровий глузд підказує, що кожен чоловік на полі бою повинен дякувати Богові за його прихильність і дозволити собі вижити.
Але насправді багато людей, які вийшли з війни, мають серйозні психологічні зміни і настільки сильні, що взагалі не можуть жити нормальним життям.
Причина цього в тому, що вони страждають від « кінцевого психологічного синдрому», який зазвичай називають наслідками війни. Через жорстокість війни вони бачать, як їхні товариші отримують поранення або навіть гинуть на полі бою, і самі стикаються з загрозою поранень чи смерті в будь-який момент, що змушує їх постійно перебувати у стані глибокої тривоги, напруженості та навіть страху, а це часто триває довгий час, зрештою формуючи постійну травму в їхніх серцях, характер і особистість таким чином страждають і змінюються.
Навіть якщо їм вдасться вибратися з поля бою, вони все одно матимуть вплив на тінь війни і це впливає на ціле життя та його важко змінити. Через внутрішню травму багато з них будуть самозакохані, алкоголіки, сварливі і деякі зловживають наркотиками, коротше кажучи, їхнє життя - суцільний безлад. І хоча вижити на війні — це небесне благословення, в деякому розумінні це тортура. Тому біль настільки великий, що вони легко можуть піти на крайні заходи.
Є гарні приклади цього в наступних поколіннях.
З того часу як Сполучені Штати Америки вирушили в Ірак та Афганістан, кількість самогубств і домашнього насилля США значно зросла й післявоєнний синдром став основною прихованою проблемою, від якої страждають американські солдати. На кожні 100 000 солдатів 30 вчиняють самогубство. Жорстока війна залишила деяких солдатів безсилими пережити те, що вони бачили або робили на полі бою.
Навіть рівень домашнього насилля з боку звільнених солдатів виріс на 33 відсотки, насильницькі злочини — 64 відсотки і 43 відсотки випадків знущання над дітьми.
Дружина одного ветерана написала у своїй книжці: « Ветерани з ПТСР вдвоє частіше здійснюють домашнє насилля, ніж здорові ветерани. Дослідження показують, що більшість ветеранів з емоційним стресом вчиняють домашнє насилля щодо своїх подружніх партнерів хоча б один раз після року служби."
У майбутньому, мабуть, буде більше п'яти мільйонів німецьких солдатів і скільки з них до закінчення війни розвинеться психічна хвороба?
Схоже, йому доведеться серйозно поставитися до цієї проблеми і почати навчати велику кількість психологів, а в майбутньому зробити так, щоб у роті був хоча б один психолог. Він не хотів, щоб Імперські солдати, які кілька років воювали за країну стали бичем, що загрожує нормальному суспільству через свої психологічні проблеми.
"Ваші Високість?" — Наташа негромко покликала, побачивши глибоко задуманого Янгола.
Він похитав головою: « Нічого, це все одно ув’язнені камери смертників, рано чи пізно їх доведеться розстріляти. Тепер це зекономить кілька куль."
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini