Економічна криза швидко поширилась зі Сполучених Штатів Америки на інші індустріально розвинені країни. Для мільйонів людей життя перетворилось на пекло.
Як і сподівався Яннік, у некомпетентного Веймарського уряду немає ефективної політики, щоб подолати цю економічну кризу.
Після вступу в посаду новопризначений прем'єр-міністр Брюнінґ вжив заходів для розширення експорту, підвищення податків, зменшення державних витрат, скорочення заробітної плати та фондів допомоги, а також інші заходи щодо подолання економічної кризи. Однак такі заходи не змогли відвернути тенденцію до економічного спаду. Але це ще більше погіршило ситуацію по цілій країні.
По-перше, політика жорсткої економії Брюнінга не змогла стимулювати виробництво, але і ускладнила кризу продажів німецьких товарів та масову безробіття серед працівників. Щоб збільшити експорт, Брюнінґ різко знизив ціни на товари для експорту, щоб зробити їх більш конкурентоспроможними на міжнародному ринку. Однак інші капіталістичні країни стурбовані економічними кризами і використовують той самий метод, щоб скинути свої товари за кордон.
Крім того, щоб подолати кризу, країни прийняли метод підвищення тарифів, аби запобігти притіку товарів з інших країн. Тому німецька продукція, на яку впали ціни, все ще застрелює країну і не може вийти на ринки інших країн. Низька кількість продажів призвела до загального спаду промислового виробництва в Німеччині. Фабрики не працювали. Власники підприємств один за одним звільнили робітників. Напередодні відставки Брюнінга 1932 року кількість безробітних по всій країні сягнула понад 6 мільйонів, що становить 43,8% загальної зайнятості.
По-друге, податкова політика Брюнінга призвела до значного погіршення рівня життя людей. Коли Міллер був при владі, нові податкові походи досягли 1,254 мільярда німецьких марок. Після того як Брюнінґ почав працювати, він став ще активнішим і нові податки стали неактивними. Тільки новий податок на пиво та роздрібний податок збільшив державний податок 750 мільйонів доларів. Недавно у грудні, зареєстрований податок на тютюн додали 800 мільйонів марок податку. Крім того, існують кризи податків, податки на целібат, податок на зайнятість і так далі.
Наступного разу з підвищенням податків Брюнінґ різко скоротив заробітну плату та посібники для безробітних і занурив людей у пунгу позбавлення волі. Під час кризи зарплатня німецьких робітників, службовців та державних працівників впала на 50%. У 1932 році платня робітника або працівника становило лише 150 марок, а це менше ніж 170 марків промислових робітників у 1929 році. Того ж року безробітні та їхні сім’ї мали лише 15 марок на місяць, щоб зводити кінці з кінцями. « Деякі сім’ї покладаються тільки на картоплю як джерело засобів до існування, і обличчя людей в розпачі».
Антикризисні заходи Брюнінґа не лише полегшили матеріальні проблеми людей, але й посилив їхній тягар і постачав мільйони німців у стан болю та розпачу. Люди в країні були незадоволені і скаржилися на Брюнінга, який став справжнім « великим прем'єр-міністром".
Лише за два роки у Німеччині відбулося понад 1000 страйків. Німецькі маси, особливо мала буржуазія, були повністю розчаровані урядом. Незабаром вони почали заохочувати Німеччину повернутися до монархії.
Нарешті, як і хотів Янік, уряд був змушений колективно піти у відставку під колосальним тиском, а парламент був розпущений. Вільгельм II не тільки повернув собі загублені права, але й став більш централізованим ніж десять років тому.
Але він не міг бути щасливим.
Тому що він не має можливості вивести Німеччину з нинішнього скрутного становища. Після кількох зустрічей з цими так званими « мозковими центрами» країни Вільгельм II зрозумів, що ці дурні йому не допоможуть.
Якщо сьогоднішнє скрутне становище не може бути розв’язане, він боїться стати наступним королем Людовіком XVI, який був кинений на гільйотину власним народом.
Чому б йому просто не втекти?
Абсурдова думка про мілина в голові Вільгельма II, і невдовзі він виявив, що ця ідея була занадто отруйною. Чим більше він думав про це, тим сильніше відчував, що може спробувати зробити це. Зібравши золоті й срібні скарби з скарбниці, поїхати в іншу країну, щоб провести решту свого життя спокійно?
Він енергійно поплескав себе по обличчю викидаючи ці думки з голови, якщо він так зробить, яке у нього буде обличчя під час зустрічі з Фрідріхом Великим після його смерті.
Як тільки Вільгельм II зітхнув, його секретар сказав, що він прибув: « Впусти його! »
Тільки - но ввійшов Янік, Вільгельм II заселився й злегка усміхнувся: « Сидь! Я хочу тебе дещо запитати".
Звичайно Янгола знав, про що він хотів запитати. Він пам’ятає, що раніше волосся Вільгельма II було наполовину білими, але тепер вони повні сивої волосини: « Деденьку, ти давно не бачив пані Сузан?»
Вільгельм II, опершись на стілець і зітхнув: « Протягом декількох років... Я дуже сумую за нею".
Янік кивнув: « Тоді йди до неї ».
«...». — Вільгельм II підозріло подивився на нього, не розуміючи що він має з цим.
Янник потер лоб, і його тон був досить безпорадним: « Тільки через кілька років я мав здійснити свій план. Але схоже, що мені доведеться застосувати його якомога швидше. Ти можеш трохи відпочити в Китаї."
Як згадувалось раніше, деякі з найкращих друзів Яннік — це палац Юнкери. Протягом багатьох років Яннік таємно спілкувався з іншими юнкерськими двореями середнього і низького рівня через їхніх спадкоємців, щоб заручитися їхньою підтримкою.
Хоча очікувані цілі не були повністю досягнені, реалізація плану не викличе серйозних порушень.
« Ти...». - Невже його онук хоче забрати корону Імператора? Проте Вільгельм II не мав жодного гніву, натомість його серце почало відчувати полегшення і він спокійно запитав: « Ти зможеш подолати це? »
Янік не міг здивуватися реакції Вільгельма II, думаючи, що він хоч би поплескав по столі і відрубує його за слова: « Не хвилюйся, дідусю, я впевнений що зможу впоратися з цим.
Після довгої мовчанки Вільгельм II повільно кивнув: « Що ж, завтра я оповіщу про своє зречення від престолу».
Янік впевнено сказав: « У цьому поки що немає потреби, дідусю, але знай одне, я дозволю тобі змити твій минулий сором на посаді імператора. Польща, Франція і Великобританія - всі вони віддадуть тобі угоду про капітуляцію."
«...». — Можливо, це було полегшенням, і Вільгельм II не міг дочекатися дня відпочинку та швидко організував круїз в Китай.
Побачивши, що круїзний лайнер видаляється, він повернувся і запитав королівського палацового: « Скільки кімнат у палацу? »
Йому з повагою відповів королівський палац: « Все 1210 кімнат, Ваше Високість ».
"Кожна кімната прибирають щодня?"
"Так, мілорд".
« Скільки слуг у палаці? »
« Є 442 особи, не враховуючи тимчасових робітників, мілорд»
Прокляття, скільки зарплати він повинен платити їм щомісяця.
« Постав слуг для кімнати мого дідуся, батьків і мою спальню. Окрім мого офісу, три або чотири конференц-зала будуть опломбовані. Кожних два місяці перевіряйте, чи немає пошкоджень у цих кімнатах. Залиште меншу кількість слуг. Ти мене зрозумів?»
В очах королівського палацового спалахнула натяк на подив, але він покірно відповів: « Як хочете, Ваша Високість.
Він подумав і додав: « Ні, тепер, коли вони будуть звільнені в такій ситуації, то залишаться безробітними й їм важко знайти роботу. Хай Шпеер влаштує їх роботу."
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini