« Раз, два, три, штовхай!»
« Раз, два, три, штовхай!»
Полковник Браузик стояв під морочим дощем, і голосно кричав знову й знов, вказуючи кільком людям виштовхнути застрячу у багні машину.
"Р ~ р!" - Двигун видав рев, але він все ще не міг витягнути куленепробивний автомобіль вагою в кілька тонн з цієї брудної ями. Лінії на колесах, які спочатку використовувалися для збільшення тертя були заповнені брудом. Вони стали плоскими і гладкішими, після обертання та тертя об землю.
Роммель витер краплі дощу з обличчя, і він не міг стриматися від скарг: « У них проникли їхні мізки бруду? Це місце вони називають дорогою? Це бісове болото!» « Його штани були сильно пошкоджені багнюкою, а чорна тканина з’явилася в результаті бруду.
Гудеріан, який живе поруч з ним, усміхнувся: « Я захоплююся Наполеоном за те, що він зміг дійти до Москви по таких дорогах."
Гудеріан відчував, як ніби шматок цукерки приліпив до підошви його черевика, і йому знадобилося б багато зусиль, щоб витягнути його. Він опустив очі, тільки щоб побачити, що його черевик і частина ноги були похований у глибокій багні. Зітхнувши, він міг тільки нахилитися і витягнути ногу.
« Що вони роблять? »
Група радянських солдатів почала знімати форму за наказом свого командира на здивованих очах кількох німців і класти їх під колеса.
Коли Манштейн побачив, що він тремтить під холодним дощем радянського солдата в тонкому жилеті, то мимовільно пробурмотів: « Легше було б зрубати гілки на узбіччі дороги, щоб покласти їх під колеса».
Раптом очі Роммеля і Гудеріана розширилися: « Чому ти не сказав це раніше? »
Манштейн з жалем сказав: « Я думав, вони здогадаються. Тепер здається очевидним, що вони дурніші, ніж я думав. Це гарне явище, я сподіваюся, що вони зможуть зберегти це "здійснення" і в майбутньому. До речі, а чому ви дивуєтеся цьому? "»
Ромель і Гудеріан переглянулися, кивнули й сказали в унісон: « Про що ти, ми теж давно думали про це».
На німецькій трасі це зайняло б менше години, але їм знадобилося п'ять або шість годин, щоб дістатися до наступної станції. За винятком Яніка і водія, всі в групі були надзвичайно брудними та втомленими. Голос полковника Браузика навіть став хрипким, а мова — тихою.
На щастя, Радянський Союз влаштував так, щоб усі прибували з комфортом і взяли гарячу ванну та дали їм чистий одяг перед тим, як сіли в поїзд.
Він викликав своїх товаришів у купі і сам налив по склянці вина цим людям: « Ви втомилися? Пийте цього вина."
Роммель із цікавістю запитав: « Чому ваша високість не літає літаком у Москву? »
« А що таке, ти хочеш звинувачувати мене в тому, що я занадто примхливий? » — усміхнувся він.
Ромель швидко похитав головою: « Що ви говорите Принц! Я не смію так сказати!"
Він пояснив: « Я не хотів, щоб ви знали про дороги в Радянському Союзі. Ви вже вражені?
Ці люди будуть головною силою приходу Імперії в майбутньому. І він сподівається, що ця поїздка дасть їм чітке розуміння того, як можуть виникати різні труднощі на величезній території Радянського Союзу.
Усі кивнули: « Так, це взагалі не можна назвати дорогою. Дрежні канави в німецькому селі набагато міцніші за цю. Я не розумію, чому вони не ремонтують дорогу. Хіба у них самих немає проблем через це?»
Хоча сьогодні ніхто не кричав би такі гасла як « Якщо хочеш бути багатим, спочатку збудовуй дороги!». Але очевидно, що будівництво доріг може полегшити їхню подорож.
« Можливо, така перешкода є їхнім проектом національної оборони? Врешті-решт, той, хто захоче напасти на них, обов'язково зазна́є шкоди на таких дорогах або навіть застрелить їх. Завойовування Росії французським імператором Наполеоном закінчилося його катастрофічною поразкою. І ця брудна дорога також змусила його страждати.
Янік знав, що рівень доріг у Радянському Союзі в кілька разів складніший, ніж деінде через клімат. Тому більшість шляхів далеко від міст - підземні.
Раптом, Янік знизив голос і серйозно запитав: « Якщо ми атакуватимемо Радянський Союз, що нам робити, якщо зіткнемося із такою ж ситуацією? »
«...». — Усі не могли не подивитися один на одного, коли сумнівалися чому Його Королівське Високість ставить такі запитання.
Нападати на Радянський Союз? У нинішньому нацистському світі вже існує велика проблема, і ще більше неможливо напасти на іншу країну.
Зрештою полковник Браузич сказав: « Я думаю, що є тільки два шляхи. Або дозволити їм відремонтувати дорогу, або уникнути сезону дощів."
Після того, як він сказав це, він відчув, що перший метод був трохи беззмістовним. Його Королівське Високість — Спадкоємець Німеччини, а не Принц Радянського Союзу. Чи Рада буде слухняно ремонтувати ці дороги?
Він злегка кивнув: « Ніщо не може допомогти будувати дороги. Що ж, уникати сезону дощів..."
Це навіть простіше. Якщо б у його початковому просторі і часі Німеччина не була затримана Італією, вони могли б напасти на Радів до сезону дощів. У той час німецька армія нараховувала понад п’ять мільйонів військовослужбовців, які готувалися до нападу на Радянський Союз у квітні 1941 року.
У результаті, коли в Німеччині все було готово. Італія почала багато разів терпіти поразку британських військ на півдні Європи, і Муссоліні, який не міг утримати британців, просив допомоги в Німеччині.
І ось, коли в кінці червня німці завдали поразки англійцям у Греції. Одним з важливих чинників, які ігнорували найвище керівництво Німеччини, був сезон дощів у Радянському Союзі.
Кожен липень і серпень у Радянському Союзі — це сезони дощів, а дорожній клімат не дуже добрий. У той час дорога стане дуже брудною, що вплине на просування німецької армії.
22 червня німецька армія напала на Радянський Союз. Німецька армія здобула перемогу, але після неї пішов сезон дощів.
Але зараз Яннік не планував укладати союз з Італією, принаймні з Італії на чолі з цим ідіотом Муссоліні.
"Гір, піди і запитай у Ради, чи можуть вони поїхати завтра вранці". Він не привів у цю подорож своїх чотирьох чудових секретарів, натомість знайшов надійного клепка з відділу розвідки.
Незабаром Гір повернувся, щоб доповісти: « Його Королівське Високість, Ради погодилися, і поїзд одужає о 8 годині ранку".
"О, вони дійсно співчутливі". — З посмішкою сказав Янік.
Поради від самого початку організували йому літак, але коли він попросив їх підвезти його поїздом, вони відразу виконали те, що він хотів. Але Яннік не переїхав прямо зараз на радянський спецпоїзд, що проходив через кордон між Радянським Союзом та Польщею. Він попросив сісти на поїзд до найближчого залізничного вокзалу і потім повернутися в спецпезд. І його привід було оцінити деякі з радянських кордонів. Рада все ж без коливань погодилися і сильно сповільнилися через це. А тепер, вони змінили час виїзду за його бажанням.
Це дуже дивно, виявляти таку гостинність до Принца країни капіталістичної монархії.
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini