Амелл повернувся в Гільдію, де його чекали з нетерпінням. На його тілі не було жодної подряпини, лише кілька дрібних розривів на плащі, але в цілому він виглядав так само, як і перед битвою. Зовсім інша ситуація з Акнологією, яка тепер лежала мертвою на дні моря. До речі, вода повернулася і океан знову наповнився після їхнього останнього зіткнення. Води навколо острова Тенрю знову стали звичайним видом.
- Дідусю! - Як тільки Кана побачила його, вона кинулася до нього, обіймаючи його. Нарешті вона пішла геть. Уявіть, що вона знайшла дідуся і батька, а потім втратила їх в один день. Її серце радіє, коли бачить його переможну усмішку.
- Це була чудова вправа. Мені треба було боротися з драконами, це справді весело. - Що це за мовчання? Кана щойно стала магом S-класу, хіба це не привід для свята? - У його тоні з'явилося легке роздратування, яке заставило всіх швидко прийти в себе.
Макаров схопився з місця, піднявши чашку.
- ЗА КАНУ! - Він гукнув, і гільдія підхопила його тост. Все, крім Нацу, який сидів надуившись, тому що йому не дали шанса проявити себе. Він мовчки дивився на Амелла, будуючи плани помсти, але, розуміючи, що це марно, встав і підійшов до засновника.
- СТАТИК! ТРИНІРУЙ МЕНЕ! - Нацу дивився на Амелла, не кліпаючи. Він не збирався відступати. Йому набридло сидіти осторонь, поки інші боролись з сильними противниками. Він хотів бути першим, і якщо нічого не робити, то цього ніколи не досягнути.
Амелл, відкинувшись від Кани, роздратовано подивився на Нацу.
- А навіщо? Скажи мені, чому я повинен це робити.
- Тому що я так хочу! Я заслужив це, і це справедливо. Ти забрав у мене статус S-класа, ти повинен це зробити. Або я буду битися з тобою прямо тут і зараз до смерті, його голос був сповнений рішучості. Ніщо, навіть демонстрація сили Амелла, не могло похитнути його залізну волю.
- Дідусю, а чому б тобі не зайнятися цим на острові? Ти ж казав, що візьмеш мене туди. Чому б не навчити магів, які підходять для S-класу? – втрутилась Кана.
- Амел оглянув кандидатів і посміхався, в якому змішалися дитячий подив та садизм. - Якщо ви всі згодні, то і я згоден. Але подумайте гарненько. Я не добрий вчитель, ви можете померти від цього. Все залежить від вашої сили волі. - Він відразу помітив нерішучість у очах багатьох. - Не турбуйтеся! Я не помру, поки не замучу вас їсти бруд.
- Дуже добре, юний Нацу. Закінчуйте тут і повертайтеся в гільдію, тому що через тиждень ви всі будете бажаними гостями на моєму острові.
---
Тиждень пройшло мирно, але в Гільдії з’являлось почуття тривоги. Особливо це стосувалося тих, кого вибрали навчати з Амеллом. Ніхто не знав, що таке райський острів. Деякі з них зустрічалися з Лео, інші ж відчували магію, яка перевершувала чари Акнології. Ельза, зокрема, не хотіла думати про те, наскільки сильним міг бути Лео, якщо б він боровся всер'юз. А те, що він був лише другим за силою Володарем, здавалося нереальним.
День пройшов, сонце зайшло, і Кана мовчки йшла додому з гільдії. Вона була трохи п'яна, незважаючи на обіцянку Амелла скоротити вживання алкоголю. Це було нелегко, адже вона пила з дитинства. Амелл ненавидів ідею, що молода Кана зіпсує своє життя, але він ще не повідомив їй новину, яка стосувалася всіх членів сім'ї Портгас. Кана була наполовину Портгас, і хоча це продовжувало її життя, наскільки саме, Амелл не міг сказати. Можливо, кілька тисяч років або й мільйон.
Кана згорнула у перевулок, який вів до її будинку, але, будучи досвідченим магом, вона відразу відчула, що за нею стежать. Як тільки вона ступала в провулок, її оточила множинна аура. Вона швидко витягла карту, і її обличчя стало серйозним.
- Виходь, я знаю, що ти тут, — сказала вона.
З тіні вийшли двоє. Жінка, яка не зовсім була людиною, з злою аурою, що поставила Кану відчути мурашки, заговорила:
- Кана з "Хвоста феї". Ти нам потрібна, і було б простіше, якби ти здалася добровільно. Хоча я не проти трохи подолати цю проблему.
- Я не знаю, хто ви, але не раджу вам цього робити. Результати вам не сподобаються, - Кана розуміла, що не зможе перемогти, але якщо її викрадуть, Амелл дізнається про це того ж дня.
- Вони, напевно, вже знають про дідуся. Вони нападають на мене, щоб дістатися до нього, — подумала вона.
- Не намагайся чинити опір. Ми подбали про те, щоб ніхто не дізнався поки не стане занадто пізно. Ви можете звинувачувати свою матір за те, що вона народилася не в тій сім’ї — глузливо сказала жінка.
Кана не могла дозволити цьому пройти повз.
- Ти не маєш права говорити про мою матір, — вона готувалася атакувати, але раптом зрозуміла, що не може поворухнутись.
Чоловік позаду жінки підійшов, його обличчя було спотворене гнівом.
- Твій дідусь принизив мене. ВБИВ МЕНЕ! Оскільки мені не дозволено битися з ним, я погоджуюся на тебе, — він заніс кулак.
Кана знала, що має статися, і намагалася зібрати всю свою волю для того, щоб витримати біль. Вона напружувала м'язи, готуючись до удару. Але коли кулак врізався їй у живіт, вона зрозуміла, наскільки помилялася. Біль був нестерпний, набагато сильніший, ніж вона могла уявити. І вона продовжувалася. На її животі з'явився маленький вогник, який через кілька секунд вибухнув, відкинувши її до стіни перевулку. Внутрішня кровотеча? Можливо. Але Кана знала: якби їй дали шанс, цей чоловік вбив би її тут і зараз. Він був розлючений, набагато більше від жінки, яка стояла поруч.
- Це за моє приниження! - Він закричав, вскакуючи і б’є її ногою у груди. Ще один вибух прогрівся, і жінка злегка помоститися, знаючи наскільки вразливими люди.
- Досить! Пані Кека хоче, щоб вона залишилася живою. Без неї ми не можемо піти проти нього, — холодно промовляла Сейла, одна з дев’ятьох демонських Вор Тартара. А той чоловік був Шакалом, демоном вибуху прокляття якого Амелл убив якийсь час тому.
- Мені все одно! Я не слідую її проклятим наказам. Звичайно, я залишу її живим, але тільки після того, як відріжу кілька кінцівок, прошипів Шакал і переглянув погляд Сейли на Кану.
Але раптом, наче з нізвідки, перед Каною з'явилася жінка, трохи вище Сейли, одягнена в просте пальто, як ніби готуючись до суворої зимові. Вона не мала сили оточувати себе, навіть Сейла, яка стояла обличчям до Кани. Саме це й означало, що її не слід недооцінювати.
- Відрізати кілька кінцівок? Тепер, коли я тут, це буде досить складно, чи не так? - Спокійно сказала жінка. Вона відвернулася від демонів і дістала з-під одягу маленький фляж. Обережно відкривши її, вона вилила рідину на груди Кани. Протягом кількох секунд усі рани, внутрішні та зовнішні, зажили.
- Сльози Фенікса. Дуже магічна субстанція, і немає більш потужного зцілення у світі, — пояснила вона, нахилившись до Кани й розмовляючи м'яким спокійною голосом, хоча її тон був дивно низьким для жінки.
Проте все змінилося, коли Шакал вийшов з ступору і кинувся на неї.
— Наглий мурашка, — сказала вона, ухиляючись від удару, хапаючи його за зап'ястя і ламаючи його, як гілку.
– Ааа! Сука! - Шакав, намагаючись вдарити ногою, але вона парувала і цього разу відрубала йому ногу прямо в коліні.
- Ми вже давно перевершили те, що існує тут. Мало хто може завдати мені болю, але ти не один з них. Жоден з твоїх проклять не торкнеться мене, мій опір занадто великий для тієї жалюгідної сили, якою ти володієш, — холодно сказала вона, вдаривши його долонею в груди і відкинувши до стіни.
- Сер Себас, тепер вони ваші, а я тим часом подбаю про леді Кане, — вимовила вона.
Як привид, позаду Сейли з'явився чоловік з аурою абсолютного панування.
- Спротив немає. Хоча мені не подобається вбивати таких жалюгідних створінь, злочин нападу на леді Кану не буде і не може бути простіше, - сказав він, і його рука зметелася в повітря. Голова Сейли впала на землю.
- Наступний - ти, юний демон. Сподіваюся, наступного життя ти зрозумієш, що Лорд Амелл - не та людина, проти якої можна піти. Я б дуже не хотів тебе вбивати знову, — сказав він, і голова Шакала вибухнула від простого дотику його пальця.
- Я повернуся і додам Лорду Амелу, коли вона буде готова, відвезу її на острів, — сказав Себас та зник.
Кана, притулившись до стіни, дивилася на свого рятівника з дитячим благоговінням.
– А... А ти хто така? Ти знаєш дідуся? - Вона поцікавилася, коли приходила до себе шестирічною.
- Мене звати Аврора. Один з володарів створив мене, і тепер служу твоєму діду. Він очікував, що це станеться, тому послав когось стежити за тобою, тобто мене. Вибачте за запізнення, тут була чудова кав'ярня з найсмачнішим печивом, яке я коли-небудь куштувала, - сказала Аврора, зовсім не визираючи. Вона майже пускала слини при думці про ті печиво.
– Все в порядке... Ти можеш відвести мене до дідуся? Я б дуже хотіла побачити його, я не бачила його цілий тиждень, — сказала Кана в легкому сп’яніннях. Вона вже забула ім’я Аврори, але чітко розуміла, що незабаром зустрінеться з дідусем.
— Звичайно, я доставлю тебе туди в мить ока, — відповіла Аврора.