Підійшовши до магнолії, він сповільнився і продовжив йти далі. Вітер, ніби піддаючись його руху, трохи утих, але все ще залишався незвично сильним. Погляд Амелла був стримлений вдалечінь, і за тисячі миль він побачив магнолійку, ніби з повітря. У небі він помітив гігантський вихр і зрозумів, що це були ті самі ворота, які колись захопили його.
- Принаймні мені не довелося втручатися, і це можливо на краще. Я все ще не навчився переміщення в просторі з великою кількістю людей, - прошепотів він.
Одинока фігурка Амелла, яка йде ґрунтовою дорогою, виглядала загадково. Його високий ріст і те, як вітер, здавалося, підкорявся йому, створювали враження, що він йшов як король. Це видовище було водночас величним і страшним. Його метою було місто, яке здавалось перемістилось в інший всесвіт і назад.
**** *** ЛИВАНЬ
Усередині будівлі гільдії "Хвост Феї" панували розбрат і збентеження через недавнє дивне явище, пов'язане з їхнім містом. Макаров сидів за барною стійкою, а всі члени гільдії тихо слухали Ельзу, яка пояснювала, що сталося в альтернативному всесвіті.
- Здається, я починаю розуміти. Цікаво, я навіть не підозрював що таке можливо. Шкода, що я пропустив все найцікавіше, - сказав Макаров, коли вона закінчила.
- Ти хоча б знайшла мого двійника? - Він запитав.
Ельза замислилася на мить, але Макаров не був серед тих, з ким вона зіткнулася в тому всесвіті.
- Вибачте, майстер, але я не думаю, що ми зустріли ваше альтернативне "я".
- Може, не всі мають подвійні. Наприклад, найсильніші люди мають посмішку постукати по біцепсу так, ніби він вже переміг Макарову та інших.
- Так? Тоді чому в тебе був подвійний, вогненний мозок? - Підколов Грей.
Нацу відразу ж запалив руки і вказав на свого суперника.
- Гаразд! Ззовні, ти і я, Грей. Давай нарешті з'ясуємо, хто сильніший!
- Який сенс? Ми всі знаємо, що це я, — недбало відповів Грей, знімаючи сорочку і сідаючи пити.
Але Нацу не збирався здаватися. Він стрибнув на Грея, але його атака була перервана, коли хтось схопив його за комір.
- Гілдартс! Відпусти мене, я вб'ю його! - Він кричав Нацу, розмахуючи руками, але Гілдартс лише посміхнувся і відштовхнув його.
- Атлас, якщо можна, — сказав він, і його вірний тигр поклав лапу на груди Нацу, притиснувши її до підлоги.
- Атлас, відпусти мене! - продовжував кричати Нацу, але тигр з надзвичайною силою навіть не квапився.
- Це тигр, він не розуміє тебе, ідіот! - Гажив.
Гилдартс і Атлас нікому не розповідали, що тигр може говорити й розумніше ніж більшість людей. Гілдартс завжди був загадкою, навіть для Макари.
— Атлас може зрозуміти Нацу, просто він слухає тільки мене, — з усмішкою сказав Ґілдартс. - Так що, поки ти не заспокоїшся, Нацу, насолоджуйся смаком підлоги.
Ґілдартс сів на табурте біля стійкості, приєднавшись до інших, які сміялися з Нацу.
- Це несправедливо! - Він кричав Нацу.
— Життя несправедливе, Нацу, — сказала Люсі. Вона сиділа поруч з Кеною і Венді, які теж милувалися видовищем.
– Спляки! - Вигукнув Макаров, допивши свою чашку. - Час прийшов знову! Випробування S-класу!
У Гільдії на мить запанувала тиша, яка швидко змінилася вибухом сміху і радості.
- Нарешті! Мій шанс тут, Ельза, я йду за тобою! - кричав Нацу з-під лапи Атласа, сміючись і виплюючи вогонь.
— Гаразд, заспокойтеся всі, — спокійно сказав Гілдартс, посилюючи голос магії. Макаров кивнув йому з вдячністю.
- Як більшість з вас знає, тільки кілька отримують можливість пройти випробування щороку, і учасники вже обрані. Я розповім все завтра, так що сьогодні відпочивайте і веселіться! - Макаров підняв чашку, і гільдія з радістю пішла за його прикладом.
Раптом двері Гільдії відчинилися, і на всіх обрушився сильний потік вітру. Столи перекинулися, кружки полетіли на підлогу. Грей схопив Джувію за руку, щоб вона не впала.
- Що відбувається? Що це за вітер? - Він гукнув, підхоплюючи Джувію на руки і стрибаючи до бару.
- Грей... Це що, визнання? - Джувія з хвилюванням прошепотіла, готуючись напасти на нього.
- Може, Джувії теж роздягтися? - Вона запитала з рум'янцем на щоках.
- Чорт, ні! - Грей відпустив її, і вона впала на підлогу. Він швидко знайшов свою куртку і надів її.
- Це магія, — тихо сказала Ельза. - Майстер, я думаю, на нас можуть атакувати.
- Можливо, це не природно. Я просто не можу зрозуміти джерело, — відповів Макаров озираючись на гільдію. Всі виглядали нормально, крім Ґілдартса.
- Гілдарс, ти розумієш, що це означає? - запитав Макаров.
— Гм, можна й так сказати, — відповів Ґілдартс стоячи з впевненою посмішкою і пильно дивлячись на двері. - Атлас, відпусти Нацу. Думаю, ви не забули цю магічну силу.
Його слова викликали замішання. Атлас відпустив Нацу і підійшов до Ґілдартса, який стояв перед гільдією.
- Це ворог, Гілдартс? - тремтячи, запитала Люсі.
Магічна сила, яка походила від нього, була настільки сильною, що більшість членів гільдії відчували її всім своїм істотам.
— Це залежить від того, як ви з ним розмовляєте, — сказав Гілдартс саме тоді, коли всі помітили високу фігуру біля дверей. На голові незнайомця був капюшон, а тіло переховував довгий плащ, але по стайні можна було легко зрозуміти, що це чоловік. Він подивився на вивіску над дверима і через кілька секунд увійшов всередину, роблячи повільні, але впевнені кроки.
Як тільки він переступив поріг, у всіх гільдії волосся на шиї стало дибки. Вони відчули справжній страх. Нащадок не зводив очей із незнайомця, і в його душі боролись два бажання: бігти й битися. Чоловік зупинився в центрі залу, озирнувся і його погляд нарешті впав на Ґілдартса.
- Вибачте, це ж "Хвост феї", вірно? - Його голос був глибоким і похмурим, а магічна сила, що вийшла від нього, змусила Люсі з легкістю ковтнути.
- Так, це "Хвост феї", спокійно відповів Гілдартс.
- Шш-ш, не кажи йому цього! - Прошепотіла Люсі, ледве зберігаючи паніку.
- Добре, — кивнув Гілдартс.
Незнайомець підняв руку і повільно зняв каптур.
- Що? Гілдартс? - Викрикнув Нацу, його обличчя виражало велике здивування. Під капюшоном виявилося обличчя, майже ідентична особа Гілдартса, тільки на кілька років старше. Коли чоловік усміхнувся, серце Кани кинуло, а щоки почервоніли. Вона сама не могла зрозуміти, чому. Ця людина виглядала точ-всього як Гілдартс, і при вигляді його обличчя в її грудях з'явилося дивне відчуття.
- Ти Ґілдартс? - запитав Амелл, всередині шокований тим, як виріс його син. Ріст був настільки сильним, що він мусив поставити це запитання, хоча й знав відповідь.
- Звичайно, я. Давно не бачились, — відповів Ґілдартс і зробив крок вперед. У цей момент його магія посилилася, і вітер у залі став агресивнішим. Столи почали перевертатися, а гільдії були змушені триматися один за одного і за стійку бара, щоб їх не віднесло.
- Ти виріс. Цього разу я пропустив більше дванадцяти років, — сказав Амелл.
Батько і син рушили назустріч одне одному. З кожним кроком їх магія ставала все міцнішою, наче між ними розверталося справжнє випробування. Гільдія застигла, широко розкривши очі, ледь здатний дихати. Коли вони нарешті встали один навпроти одного, Амелл спокійно сказав:
- Мені дуже шкода, що я так довго не бував.
Він схопив Гілдартса за плечі і міцно обійняв. Оголошення було глибоким і довгим, а Амелл не відпускав сина цілих 30 секунд.
- Що відбувається? - Люсі озирнулась у паніці.
Нацу, здається, зовсім втратив дар мови, а решта гільдії, включаючи Макарову, просто стояли заворожені цією сценою. Гілдартс вирвався з обіймів, але все ще тримав Амелла за плечі.
- Як я радий знову тебе бачити, тату!
І тут вся гільдія немов прокинулась одночасно.
- Тату? - Першим крикнув Грей, за ним підхопили інші.
- У Ґілдартса є тато? - Заволок Нацу, за що отримав легкий удар від Люсі.
- Звичайно є! Як, по-твоєму, люди народжуються? - Вона гукала йому в обличчя, вимішала на ньому своє збентеження і розгубленість.