- Ліворуч від тебе, Ребека! - гукнув Лаббок рожеволосою гладіаторше, коли вона різко нахилилася вліво, ухиляючись від меча, який мало не зрізав їй плече.
- Дякую вам, пане Лаббок! — Вона відповіла, і відразу вдарила противника в лице, відіславши його до нокауту.
Лаббок показав їй великий палець і клацнув пальцями. У той же момент тіло величезного гладіатора позаду нього розлетілася на сім частин, кров хлинула на землю.
- Завжди будь ласка! - З усмішкою сказав він, ловлячись хлист, направлений йому в обличчя. - Хіба ти не бачиш, що я намагаюся зав'язати розмову? - Він міцно стиснув, підняв його власника в повітря і з силою кинув на землю. Від удару утворилися тріщини, а голова гладіатора розкололася.
- Тебе взагалі не повинно тут бути! Ти ж не гладіатор, правда? - Інший боєць, намагаючись збити Лаббока з ніг кийкою.
Зеленоволосий командир підняв брову і зітхнув:
- Ні, звичайно ні, я не гладіатор! Навіщо мені опускатися так низько, коли у мене є п'ятдесят тисяч чоловіків і жінок, які виконують кожен мій наказ? Ти справжній ідіот, чи не так? - Він зупинив його одним пальцем і подивився поверх неї в обличчя гладіатора. - Ти впевнений, що у тебе в голові є мізки? - Слегка надавши на дубинку, він послав ворога з арени на великій швидкості.
Ребека, яка тільки-но здолала іншого бійця, не вбивши його, подивилася на Лаббоку.
- Що ви тут робите, сер Лаббок? І як це виходить, що ви можете приходити і йти коли вам заманеться? - Їй було дуже цікаво, чому Діамант ніколи не зупиняв Лаббока, хоча той навіть не був зареєстрований у цьому змаганні.
- Легше! Я просто приголомшливий! От і все! - Лаббок відчув на собі тисячі смертельних поглядів як бойців, так і глядачів. Але це не збентежило його, і він продовжував розправлятися з гладіаторами. - Щоб розвіяти нудьгу, — додав він, дивлячись на Ребекку. - У тій війні я нікому не був потрібен, тому в мене такий кислий присмак у роті і ніяк не можу його позбутися! - Він штовхнув іншого гладіатора, і той полетів з арени, на щастя приземлившись у воду та залишившись живим.
Ребекка раптом подивилася на нього з тривогою і жалістю.
- Ви теж жертва війни? Мені дуже шкода, що ви пережили таке.
Вони продовжували розмову, перемагаючи противників одного за одним. Лаббок сумно кивнув:
- Справді велика жертва. Джек, Кинг, Кайдо... Ніхто з них не пішов за мною. Я... Я залишився з дозорними! По-справжньому сумно! - Він змахнув із кутків очей справжню вологу. Потім знову подивився на Ребекку: — Але скоро прийде ще один, і в цьому випадку я обов’язково знайду добрих людей, яких можна буде розрізати на шматки!
Його маньяче і психотична натура, здавалося, ніколи не впливала на Ребекку. Вона завжди сприймала його слова буквально, але не так, як вони звучали. Вона щиро вважала його хорошим хлопцем, який пережив тяжкі часи, в той час як всі інші бачили у ньому тільки холоднокровного вбивцю-садиста.
- Нещасна душа, виснажена війною! Я стану сильнішою, і коли закінчу місію, я допоможу вам запобігти цій війні, сер Лаббок, — зітиснувши меч, вона говорила з величезною рішучістю.
- Чекати? Справа не в цьому! Ми ведемо війну, ми ті хто збирається вбити всіх! - Він убив ще одного гладіатора.
Ребекка твердо кивнула, і по її щоках виступили сльози:
- Людська здатність до війни... Як це жахливо! Я не можу собі уявити, через що вам довелося пройти, сер Лаббок. Залишайтеся сильними! - Вона подивилася на нього з ангольською посмішкою.
- Через що я пройшов? - Він схилив голову набік. - Ну, тортури, вбивства... Убивати будь-якого віку. Я не хочу хвалитися, але у мене непоганий послужний список. - Лаббок упер руки в біки, як справжній супергерой, і потягнувся, намагаючись здаватися вищим, ніж був насправді.
- Непросто! Як хтось міг змусити дитину пройти через такі жорстокі дії? Це диво, що ви вижили, сер Лаббок! - Ребекка була на порозі сліз.
Лаббок мовчки дивився на неї, і в голові у нього все змішалося.
- Що тут відбувається? - Він озирнувся і побачив, що гладіаторів більше не залишилося. Подивившись на Діаманта, він потиснув руки. - Ребекка виграла, я думаю! - З цими словами він почав покидати арену. - Побачимося пізніше, плакса! - Він крикнув у бік рожеволосої гладіаторші, яка кивнула в відповідь.
- Я звільню вашу душу від цих жахливих спогадів, сер Лаббок! - Прошепотіла вона про себе, даючи клятву, яка була такою неправильною, але в той же час щирої і благородної.