За межами будинку відділу Амелла, Альбіон і Рік, два члени внутрішнього кола Амелла, організували спарринг. Їхній бій привернув увагу всіх навколо, зупинивши роботу на плавучому острові. Такі видовища рідко коли з’являлися в внутрішнього колі. Коли вони билися, люди кидали свої справи, щоб подивитися на це. Ніщо так не об'єднувало піратів, як спостереження за хорошою стороною. А коли вступали у бій Рік і Альбіон, це завжди закінчувалося масовими руйнуваннями. Ріка вважали божевільною, а Альбіона - ходячою горою м'язів, здатної знищити все на своєму шляху.
Амелл вийшов з будинку, тримаючи за руку Сильвію. Пірати, які зазвичай вітали його, цього разу навіть не помітили його появи. Він подивився туди, де зібралася юрба і зітхнув:
- О боже, здається вони знову за своє взяли. - Амелл подивився на дружину. - Тоді зупини їх, поки вони знову не знищили мій сад! Минулого разу вони знищили цілий місяць моєї тяжкої роботи!
Сильвія підштовхнула Амелла до двох розбухлих піратів.
- Чудово! - Він зітхнув і попрямував до них. Піднявши палець, як строгий вчитель, він направив в тіло чужу енергію. Рухи бійців почали сповільнюватися, і невдовзі вони обидва впали на коліна.
- Хлопці, ми не можемо дозволити вам битися тут і руйнувати все, що будує моя дружина, голос Амелла був спокійний, але в ньому відчувалася холодна строгість, від якої по спині пробіг ознамен.
- Капітане, я був так близько до того, щоб убити цього гіганта, просто дайте мені ще одну хвилину будь ласка! - Змовив Рік, надувши губи.
- Ні! Ідіть і заспокойтеся, ви обидва! - Амелл тримав у руках два крихітних камені, які кинув в них. Від сили удару обидва були відкинуті далеко назад. - Більше ніяких бійок, продовжуйте працювати! - Він сказав своїм імператором.
Пірати розбіглися, швидко повернувшись до своїх обов’язків. Сильвія підійшла, ведучи за собою Джінрамі:
- Дякую, любий. Ти щойно врятував мій сад, так що я думаю, це якась нагорода. - Її тон був ігримовим, що змусило Джінрамами ніяково усміхнутися.
- Іншим разом мені потрібно перевірити цю нагороду. У мене призначена термінова зустріч з Белоусом. Я точно знаю, куди він прямує і мені потрібно з ним довго й мило поговорити. - Амелл нахилився і поцілував її в щоку. - Коли я повернуся, тобі краще бути готовою до того, що я переверну твій світ, кохана! - Він повернувся до Джінрамі. - Як ти ставишся до зустрічі з Білоусом?
Усмішка Амелла чомусь стривожила Джінраммі. Дивлячись на його обличчя, вона відчула, що все ось-ось стане божевільним. Вона мовчки попрощалася зі своїм тихим способом життя і твердо кивнула.
- Пішли звідси! – сказала вона.
- Чудово. Сильвія, я не знаю скільки часу це займе, але обов'язково згадуй моє ім'я при нашій дитині хоча б раз на день.
- Поняла! - Сильвія посміхнулася його батьківській відданості. Вона любила кожну рису Амелла, але його батьківський бік завжди було особливо приємно спостерігати.
Раптом над островом пролунав знайомий крик орла.
- Орландо? - Амелл підняв очі в певне місце, і Сильвія з Джінраммі пішли за його поглядом.
- Хто такий Орландо? - Джинраммі, яка щойно стала членом клубу, поняття не мала, хто це був. Орландо ще не з'являвся на людях у цьому світі, так що про нього знали тільки члени нульового відділу.
- Це ж кінь мого чоловіка! - сказала Сильвія, і в її голосі прозвучала легка гордість за те, яким могутнім та красивим був Орландо. Якщо не вважати його манери триматися, Орландо ідеально підходив їй. Він був сильний, у нього було неймовірно м'яке перо, щоб притиснутися до нього, і крім усього, він був найкрасивішим істотою, яке вона коли-небудь бачила.
- Я й гадки не мала, що в тебе є кінь! - Джинраммі ледве встиг закінчити фразу, як на землі з'явилася велика тінь, і гігантський обірвав над хмарами, що пливуть над островом. З величними білими перами він блищав на сонці, і тільки подивившись на нього, Джинраммі зрозуміла, що Орландо був неймовірно сильний. Орел ніколи не дбав про те, щоб приховати свою могутню ауру, так що сильний боєць міг миттєво розпізнати в ньому дійсно могутнє створіння.
- Вау! Це одна велика річ, яка має бути принаймні 40 метрів заввишки або щось у цьому роді. - Джінраммі стояла з широкою посмішкою на обличчі. Просто споглядання тіла Орландо сповнювало її безліч відчуттів, яких вона ніколи не очікувала.
- Орландо! - Голос Амелла, який привернув увагу орла, повільно спускався до землі. Його пронизливі орлині очі зупинилися на партнерці, пролунав ще один крик, і він пірнув на землю. Він приніс неймовірну бурю, яка збила майже всіх піратів на землю. Амелл захистив Сильвію і Джінраммі від падіння, а когті Орландо залишили маленькі лійки там, де він приземлився.
Амелл і Орландо довго дивилися одне на одного, не кажучи ні слова. Принаймні, так це бачили всі інші. Ці двоє розмовляли один з одним, просто дивлячись одне одному в очі. Орландо раптом нахилився і заткнувся дзьобом в обійми Амелла. Він закрив очі, коли Амелл почав гладити його.
- Вважаю, це означає, що ти пробачив мене? - Сказав він і посміхнувся, продовжуючи прати Орландо. Орландо підняв голову і кивнув йому.
- Чудово! Отже, якщо вже ти тут, не хочеш піти зі мною і Джинрамми сюди? Ми відвідуємо свого роду друга. - Амелл побачив, як його напарник-гігантський кинув кивнув. - Тоді вирішено. Джінраммі, - Амелл повернувся до неї, — Орландо дозволив тобі прокататися на ньому, так що давай швидше, поки він не передумав.
Орландо опустив крило, щоб вона могла вилізти на борт.
– А... Ти впевнений, що це безпечно? Хіба я не упаду? - Вона дуже повільно рухалася до крил, і це не влаштовувало Орландо. Він нахилився і використовував свій дзьоб, щоб підняти і кинути Джинраммі на спину.
- Молодець, напарнику! - Амелл показав йому великий палець і сам злетів у повітря. - Сильвіє, побоюйся про все тут поки мене не буде. - Амел помахав дружині рукою і швидко полетів вниз до океану, Орландо слідував за ним по п'ятах.